6.3

На душі шкрябали кішки. Він розумів: наречена – одна з головних поточних проблем, але не міг змусити себе її ненавидіти. Вони зустрілися мимохідь, навіть не відрекомендувались одне одному, проте князь не бажав зла цій тендітній шпичці з гордістю в рухах і розпачем у погляді, приреченій довіку бути знаряддям у чужих руках.

Вона викликала співчуття і торкалася тих струн душі, про існування яких людина зазвичай не підозрює до зустрічі з мокрим змерзлим кошеням. Хотілося відігріти її серце і захистити від байдужих політиків на кшталт Фабіана, що з пелюшок граються людськими життями. Та втеча у натовп із криком: «Арман!», яку багато хто вважав нападом істерії, переконала Джі Ліна: Айріс Міллс – ніжна і вразлива дівчина, що ховається за своєю проклятістю як за щитом і подумки переживає особисту трагедію знову і знову. Вона – жертва. Її треба захищати, а не підштовхувати до гризнів або, ще гірше, до шушок.

– Щасливчик ви, князю. – Лисиця чекала біля виходу на погано освітлену вулицю. – Ваш помічник ось-ось і полк підніме, і поліцію, і цивільні патрулі… Аж заздрощі беруть. Якби мене вбили, ніхто б і пальцем не ворухнув.

– А мене вбили? – Після новин від Татка Зіка Джі Лін нічому вже не дивувався. – Давно?

– Напевно, тоді, коли ви вибрали собі на заміну найбільш невдачливого хлопця Пагорбів, про якого за сьогоднішній день я дізналася багато цікавого. Або коли він кинув ваш піджак у сміттєвий бак біля будинку маляра. Або коли Ест Шонник упізнав у закривавленій ганчірці ваш одяг і помчав із ним у поліцію.

– Тільки не це… – Джі Лін уявив наслідки самодіяльності секретаря і внутрішньо застогнав.

– Не переживайте, опівночі ви воскреснете.

– Я ще й упир? – це звучало логічно, хай і божевільно.

– Ви заплатили А Лі за мовчання до півночі, і він дотримається слова. Або поліцейські внюхають запах фарби ще раніше. Не питаєте, що я тут роблю і звідки це все знаю?

Щодо «що роблю» запитань не виникало. Князь пам’ятав слова наглядача. Кряча, замок і магія шесс означали, що птах націлився на Айріс, але був спійманий і транспортований у розплідник. Ким? Очевидно, напівкровкою, оскільки інших знайомих осіб поблизу не спостерігалося.

– Звідки?

– Від А Лі Шина, якого мучить продане сумління.

– І потяг до співвітчизниці?

Меліса невиразно хитнула головою.

– Є трохи, – визнала неохоче, прямуючи до карети, що стояла в тіні шурхотливої осики. – Це дивно. Наскільки мені відомо, все минає щонайбільше за дванадцять годин. Не розумію, що з ним відбувається.

– Близькість магії шесс впливає на природний перебіг подій? – Джі Лін розмірковував, чи не запропонувати їй руку, але Лисиця сама відчинила двері й кинула прощальний погляд на розплідник.

– Маячня, князю, – відповіла з усмішкою. – Тоді це діяло б і у зворотний бік. Гадаєте, мене тягне до того кумедного юнака?

– Гадаю, якщо вас до когось і тягне, про це ніхто й ніколи не дізнається.

– Справедливо. – Меліса спритно залізла всередину. – Хоча ви перший, хто вірить, що лінг здатен на стриманість.

– Рукотворне прокляття зобов’язує, хіба ні? З іншого боку, воно не зупинить того, кому ви потрібні по-справжньому.

– Я зупиню. Або Фабіан – навіки. Бажаєте поговорити про стосунки? Прекрасно. Почнемо з Майви Анози. Нещодавно вона відвідала відьму і попросила відворотне зілля, про що «зачарований» онучок Шесси розповів мені по секрету. Нічого не хочете пояснити?

Князь впізнав у кучері одного з охоронців замку, які виконували там чисто декоративну роль і часом допомагали Старому Сему, і не став розвивати тему короля, Лисиці Стау та Майви.

– У вас сорочка пожована на плечі, – зауважив, аби перервати важке мовчання.

– А у вас штани на дупі, але я ж не тріскочу про це на кожному кроці, – огризнулася напівкровка, і стало зрозуміло, чому валесійські газети найчастіше називали її «дуже прямолінійною особою, не знайомою з тактом». – Залазьте вже. Будь-хто скаже, що ви схожі на застуканого на гарячому коханця, а не на жертву крячі.

Джі Лін посміхнувся і послухався. Мабуть, йому імпонувала безцеремонність столичної гості. Меліса не усміхалася в обличчя, ховаючи камінь за спиною. Може, вона й мала особливі накази короля, але Лисиця не втиралася в довіру, не лестила в дрібницях і не користувалася своєю яскравою красою, щоб позбавити співрозмовника здорового глузду.

«А шкода, – промайнула абсурдна думка. – Мені б не завадило трохи божевілля».

На щастя, колеса загуркотіли бруківкою, і шалена ідея вилетіла з голови.

Князь покосився на Лисицю. Вона сиділа поруч, мовчазна і трохи сумна. Дивилася у віконце, на повний місяць і темні силуети придорожніх дерев. Не тулилася в куток, не притискалася до попутника, не горбилася, не тримала спину неприродно прямо, не уникала випадкових дотиків на поворотах, не ховала очі… Просто сиділа, і її тиха присутність була настільки природною, що не заважала ні думати, ні відпочивати. ні брехати собі, що майбутнє існує.

– У вас теж були предки-лінг? – Меліса якимось дивом відчула погляд супутника. – Навіть не думайте про це. Економте уяву. Що там із датою весілля, до речі? Фабіан довго не чекатиме. Щонайбільше – півтора місяці, до повноліття Айріс. Витратьте їх розумно.

– Витрачу, не сумнівайтеся, – буркнув Джі Лін, роздратований співчутливим тоном.

Як на зло, заборона зіграла поганий жарт. До самого замку князь не міг викинути її з голови, хоч і розумів: справа не в Лисиці та її принадах, а в королі, що рухає людей як шахові фігурки. Фабіан націлився на Пагорби заради вигоди, але напівкровкою Стау грає виключно для власного задоволення. Вона, напевно, ненавидить його сильніше, ніж усі змовники Валесії разом узяті.

– Доброї ночі, князю, – сказала Меліса у вестибюлі замку. – Вас здивує, якщо я скажу, що вірю у щасливий фінал вашої історії?

– Звичайно. Адже ви не схожі на брехуху.

Вона засміялася і запропонувала зустрітися вранці. Обговорити все. Разом знайти вихід.

– Натякаєте на щось конкретне?

– Немає людини – немає проблеми, князю. – Лисиця звернула на другий поверх. – Тільки на це.

«Йдеться про Айріс Міллс, яку деякі доброзичливці можуть захотіти прибрати з князівства навіки? Чи про змову?!» – Джі Лін увійшов у свою спальню і ледь не послизнувся на квіткових пелюстках, що валялися довкола.

Скривився, уявивши завтрашні стогони покоївки. Відтоді, як приютські дівчатка вподобали журнал «Благородне товариство для всіх», який інформував простий народ Валесії про побут справжніх аристократів, жити стало важкувато. Простіше дочекатися зими, коли квіти можна знайти лише в квітковій лавці, ніж переконати дівчат, що вся ця краса гарна тільки на фотографічних знімках.

– Якось я тут уб’юся, – пробурмотів князь, лінуючись увімкнути світло і пробираючись до ліжка в напівтемряві. – Або задихнусь пилком.

Він помацав рукою подушку і скривився: деякі пелюстки вже прив’яли і перетворилися з прохолодних на слизькі. Але витрушувати всю цю красу не було сил. Джі Лін пообіцяв собі, що відпочине п’ять хвилин і зробить все як слід. Треба хоч зуби почистити, бо розвалився на покривалі як дикун…

На підлозі щось зашаруділо.

«Миші», – князь стукнув кулаком по дерев’яному узголів’ю, проганяючи зухвальців.

Чи пішли вони, він не знав, тому що провалився у глибокий сон без сновидінь.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.