1.2

Про Лисицю Стау ходило чимало чуток. У середовищі знаті вона була так само відома, як і прокляті дівчата з роду Міллс. Ця вродлива до непристойності, але прямолінійна і зухвала напівкровка виховувалась при королівському дворі і прославилася тим, що категорично відкинула роль фаворитки.

«Я недостатньо гарний для тебе? То не діставайся нікому», – сказав у відповідь Фабіан і пообіцяв знищити будь-кого, хто запропонує їй руку і серце. Влаштував таке собі сучасне «прокляття» – надійне й абсолютно немагічне.

Меліса залишилася при дворі та присвятила себе наукам. Кажуть, король досі до неї небайдужий і прощає їй усі витівки. Чудить Лисиця, до речі, нещадно. Як-не-як, у її жилах тече кров народу лінг. Здібностей до чаклунства вони не мають, зате голови людям морочити люблять… Або відривати. Сили та спритності у них хоч відбавляй, витримка слабка, та ще й почуття справедливості загострене до крайності, тому часом трапляються… кхм, інциденти.

– Я хотіла б побачити ваші документи, – без тіні трепету звернулася Меліса до священнослужителя. – Зараз же. – Як завжди, вона не чекала заперечень.

– О, Великий! Пані, ви обрали невдалий час, – обурився той, злякано зиркаючи на Краса. – Потерпіть трохи. Після церемонії я…

– Ви втечете, бо ваші папери не пройдуть серйозну перевірку, – відрізала Лисиця і почала знімати тонкі рукавички. – Ви не маєте стосунку до храму. Вас найняв пан Берет, якому хотілося зберегти і обличчя, і життя. Зізнайтесь, і основна відповідальність ляже на замовника.

Служитель культу завагався. Оцінив відстань до виходу, своє неосяжне черево, Мелісу, що підібрала довгий поділ сукні… Безперечно, він не міг не чути страшні історії про напівкровку, що схиблена на чесності і плює на пристойності. Його червона фізіономія висловила готовність до співпраці, але грізний кашель Краса послужив поштовхом до іншого виходу із ситуації.

Найманець жбурнув у натовп товсту книгу, з якої зачитував уривки священних текстів, і кинувся тікати – незграбно, плутаючись у полах важких ритуальних шат і спотикаючись на кожному кроці.

Меліса зміряла його здивованим поглядом і знизала плечима:

– Дивний який… Це ж «прокляте весілля», тут чверть гостей – поліція та агенти короля.

Втікача спокійно затримали біля виходу і повели до великої чорної карети із золотавим вовком на дверях – символом служби охорони правопорядку.

На сходах храму лже-служитель пронизливо заволав, звинувачуючи наймача у всіх смертних гріхах. Його верескливий голос вивів Айріс із заціпеніння.

– Ви! – Вона повернулася до Краса і зло примружилась. – Он як? Думаєте, що ви найрозумніший? – Цей чоловік не заслуговував ввічливості. – Я знаю, що мої женихи – недруги короля. Вони всі поводилися з честю, незважаючи на опалу, але ви!.. Мерзенний брехун! Ваше місце у в’язниці, разом зі злодіями та вбивцями!

– Тримайся достойно, безсоромнице. Ти у храмі, а не на базарі.

Ще минулого року Айріс вважала, що контроль над емоціями та вчинками – те, що відрізняє людину від тварини. Вона тоді і про кохання мріяла… Вірила у світле майбутнє та світову справедливість! Але тепер це втратило сенс. Нащо дотримуватися правил, якщо типам на кшталт пана Берета вони не писані?

Ось він зробив підлість і стоїть, весь такий гордовитий, сповнений почуття власної гідності, впевнений у тому, що вчинив правильно, і засмучений, бо шахрайство не спрацювало. Красу начхати на дівчину, яку він збирався назвати дружиною без вінчання і замкнути десь подалі від людських очей. Головне – зберегти добре ім’я. Скоритися королю, вижити і не вславитися боягузом!

– Ви негідні навіть базару, не кажучи вже про храм. Сподіваюся, король вигадає вам справжнє покарання. У сіра Фабіана гарна фантазія.

Злощасний наречений змінився на лиці і, втративши самовладання, широко замахнувся, щоб вліпити нахабі ляпаса.

Вузька чоловіча рука, надміру прикрашена перснями, майнула в полі зору, і Айріс інстинктивно заплющила очі, знаючи: поряд – люди короля, вони не дозволять, щоб на гарненькому личку «проклятої Міллс» з’явилися синці.

Стукнули важкі чоботи охорони, а наступної миті щоки торкнулося щось гладке і холодне.

– Помилуй, Великий! – скрикнула відома панікерка тітонька Руденс.

Глядачі вражено ахнули, почулися здавлені молитви, човгання ніг, переляканий шепіт і звук, схожий на скрегіт металу по склу.

Вхідні двері відчинилися навстіж, і храмом пройшовся протяг, внісши аромат липи і нічної красуні. Відчайдушно заголосила якась жінка – схоже, із роду Беретів. Вітер зашелестів сторінками книги, кинутої на візерунчасту плитку підлоги, загасив ритуальні свічки, поворухнув зв’язані зі священних трав фіранки.

– Обережніше, пані Міллс, – сказав важкий голос. – Не хотілося б виносити вашого колишнього нареченого у відрах.

Айріс розплющила очі. Двоє здорованів у цивільному дбайливо повертали прозорому, як сльоза, Красу вертикальне положення.

Прокляття наздогнало пана Берета в ту мить, коли він замахувався, тому статуя вийшла нестійка, зате вражала уяву моторошною красою, притаманною витворам магії. Здавалося, варто теплим променям ранкового сонця торкнутися немов виточених із льоду пальців брехливого нареченого, і вони або розтануть, впадуть додолу чистими краплями, або набудуть кольорів і повернуться до життя.

– Це… Це… – Айріс не знаходила слів.

– Гадаю, пан Ошуканець жорстоко прорахувався. – Меліса торкнулася скам’янілого пасма волосся на потилиці Краса, і воно відпало, розсипалося дрібними кристаликами, змішалося з пилом. – Не важливо, чи справжній священнослужитель, чи ні. Не впевнена, чи має значення навіть храм. Головне – наміри, а не деталі. Цей тип намірився взяти тебе за дружину і поплатився, хоча сьогоднішня церемонія була несправжня.

– А як же ті шестеро, що стояли зі мною біля вівтаря до нього? – заперечила Айріс, вражено спостерігаючи, як одягнуту в чепурне вбрання статую вантажать на надійну платформу і повільно відвозять геть. Куди? Напевно, у сховище королівського палацу. Туди, де вже є одна прозора людина. Арман. Перший наречений. – Вони втекли і залишилися живими!

– Саме так. Втекли. Вони й не думали про шлюб із тобою, Ірисо. – Іноді Лисиця називала підопічну прадавнім варіантом її імені. – Вони взагалі про тебе не думали. Отже, значення мають лише бажання, а не ритуал.

– Це жахливо! Тож я…

«…навіть без весілля не зможу знайти своє щастя?» – Айріс не договорила, бо ці слова пролунали б як вирок. Та й не варт у пристойному товаристві озвучувати ідею, яка вже не раз спадала на думку. Справді, хіба не можна жити у коханні без шлюбу? Це було б прийнятним рішенням, але пригода з Красом Беретом ставила хрест на лазівці.

– Це дуже цікаво! – Меліса не помітила запинки. – Сьогодні ми дізналися дещо нове. Звичайно, вибірка піддослідних занадто мала… Треба б провести кілька додаткових експериментів, але я майже впевнена: твоєму прокляттю начхати на умовності. Воно бачить людей наскрізь.

Експерименти… У цьому вся «напівкровка з Пагорбів». Її би лише щось дослідити, класифікувати та знайти закономірності. Недарма Фабіан приставив Лисицю Стау до Айріс. Нібито як компаньйонку-наставницю, а насправді – вивчати прокляття, що може виявитися останнім свідченням магії народу шесс.

– Є в мене підозра, що Алетіна Міллс прокляла жінок свого роду аж ніяк не безшлюбністю, – задумливо продовжувала Меліса. – Як шкода, що в мемуарах вона виражалася надто туманно…

– Про що ти? «Жоден із цих брехливих нечестивців, які сміють називати себе чоловіками, не стане парою жінки з роду Міллс», – так говорила Алетіна Міллс. «Якщо якийсь виродок поведе пані Міллс до вінця і перед обличчям Великого зголоситься взяти її за дружину, то скам’яніє навіки»!

Лисиця скривилася. Тітонька Руденс, що старанно прислухалася до розмови, хихикнула в кулачок і відвернулася, а старий служака в поліцейській формі реготнув і штовхнув плечем молодого товариша по службі, ніби нагадуючи про щось смішне.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.