21.2

– Дзвонять із в’язниці. – Зв’язківець тупотів поруч. – Жінка. Каже, це важливо.

– Та невже?.. – Коридор ніби подовжився, сходи стали крутішими, вестибюль розширився, ґанок без ризику для життя міг подолати хіба що велетень. – Кожен вважає себе центром Всесвіту… – Забуті на доріжці до флігеля садові інструменти заважали йти. – А насправді нічого не має значення… Взагалі нічого.

Оліс обігнав Айріс, люб’язно відчинив двері, показав на зняту слухавку.

– Мені піти? – запитав невпевнено.

Слухавка зашипіла.

– …там?.. Вона там?.. – жіночий голос вирізнявся досить чітко. – Міллс!

– Почекаю зовні, – вирішив зв’язківець і витяг із кутка м’яке крісло з високими підлокітниками. – Прошу, пані… Емм… Е… Влаштовуйтесь.

Айріс взяла телефон. Вона відчувала: якщо сяде, то надовго. Ту силу, що допомагала триматись на ногах у палаці, витрачено. Потрібен перепочинок: довгий і самотній.

– Слухаю?

– Міллс? Та сама Міллс? Проклята?!

– А ви хто?

– Ви справді його бачите? – Далека співрозмовниця проігнорувала питання. – Мені сказали, ви теж його бачите!

– Кого? Ви хто?!

– Ви бачите Армана? Як часто? Що він вам каже? Він мене ненавидить? Він пішов?!

– Хто ти, щоб тебе?..

– Ніта. Ніта Ліст. То ви зустрічали Армана Майліра?!

Айріс поперхнулася необережним вдихом. Ніта Ліст асоціювалася з вищим товариством, знатними дамами та Валесією. Слово «в’язниця» у цей ряд і близько не вписувалося.

– Чому вас заарештували? Адже замах організував Шонник!

– А от не треба! – Від крику співрозмовниці ледь не заклало вуха. – Сьогодні я при своєму розумі та твердій пам’яті. Я провчила цього негідника за власним бажанням. Ніхто не керував мною! Відтепер я – господиня своєї долі!

– Якого негідника? – Схоже, їхній список розширюватиметься безкінечно.

– Того, хто подарував мені духи з якоюсь дурманливою смолою! Вам нічого не дарували? Ні, звичайно, ви ж змовникам не потрібні… А мене використали! І я втратила свого єдиного справжнього друга! Кажуть, він загинув у горах… Як мені жити з тим, що я сказала йому наостанок? Ким він мене запам’ятав? Але яке вам діло до Кан Ді Міна? Ви добре спілкуєтеся з Арманом?

Рація, що стояла віддалік, замиготіла і запищала, явно подаючи якийсь сигнал. Айріс зиркнула на двері з віконцем, за якими клював носом зв’язківець, і притиснула слухавку до вуха щільніше.

– Після смерті Армана я ніколи його не бачила, – заявила рівним тоном. – Спіть спокійно, він мертвий по-справжньому.

– Усі знають, що бачили! Ви ганялися за ним по всьому місту!

– Я брехала. – Досі Айріс нікому в цьому не зізнавалась. – Я збиралася втекти і хотіла здійняти галас. Думала, якщо громадськість приплете до мого зникнення шесс, містику та любов, Фабіан не помститься моїй родині.

– Але… Як же так? А я? Я відчуваю його присутність! Він завжди поряд!

– Арман збирався одружитися зі мною, але подарував перстень і вам. Я думала, він кохав мене, але йому сподобалося прокляття. Я ненавиділа себе за те, що принесла йому смерть, а він шукав матеріал для експериментів. Запитайте будь-кого місцевого, що він думає про Армана Майліра, і вирішіть, чи варто про нього згадувати. Можу прислати кілька покоївок, у них відомості, як-то кажуть, із перших рук. Добраніч. До речі, у вас там дуже галасливо. Що відбувається?

Ніта надовго замовкла. Айріс уже хотіла перервати зв'язок, та врешті співрозмовниця розгублено відповіла:

– Усі гасають як божевільні і кажуть, що сталося диво. Певне, зараз у мене заберуть телефон. Ви справді не бачите…

Розмову перервали гудки. Щойно слухавка повернулася на місце, телефон задзвонив знову.

– Слухаю?

– Де Старий Сем? Нехай піднімає лікаря Рілка і їде до резиденції! Ми всі тут!

– Всі?..

Зв’язок перервався на пів слові.

– Що тут? – У флігель забіг зв’язківець. – Мені здалося… Здалося…

Єдине, що Айріс знала точно: вона чула голос Джі Лін Рі і він кликав усіх до Фабіана.

***

Це було важко. Кілька годин польоту над горами, ущелинами, лісом, річками, пожежею, болотами, селами та містом у компанії дітей, половина з яких насолоджується висотою, а друга божеволіє від страху, – непросте випробування для психіки та здоров’я. Але князь мав бадьорий вигляд і з азартом командував своєю чаклунською гвардією.

Він розпоряджався у палаці, як у себе вдома. Ганяв покоївок, кухарів, лікарів та всіх, хто потрапляв під руку, без жалю чи поблажливості. Маленьких шесс розділив на «ці небезпечні, наглядайте за ними», «про цих нічого не знаю» і «цю не зачіпайте в жодному разі».

Айріс бачила його здалеку і не наважувалася втручатися з розпитуваннями. На той час, коли вона правдами й неправдами дісталася резиденції, про «диво» в Пригір’ї знав кожен собака. Неймовірна історія обростала подробицями, народжувалися чутки, з території палацу викинули кількох журналістів…

Загальновідома версія полягала в тому, що десь у горах князь Пагорбів та напівкровка Стау перемогли два десятки бандитів і звільнили чотирнадцять дітей, які займалися ненормованим неоплачуваним виробництвом. Серед них були п’ять справжніх чаклунів і дев’ять напівкровок, що більш-менш відчували магію, але нічого розумного з неї зробити не могли. Найстарший шесс серйозно поранений, до нього Джі Лін Рі пригнав особистого лікаря Фабіана і пригрозив вкинути короля у вигрібну яму, якщо той надумає перешкоджати.

Половина шесс погано розмовляли літературною валесійською. Більшість із них використовували малозрозумілий діалект, двоє підлітків добре знали мову лінг, ще до одного покликали людину з краєзнавчого музею і наказали захопити словник шесс.

Пораненого юнака оперували, інших годували і спочатку збиралися поселити в замку, але Фабіана надихнула близькість чаклунства, і він вирішив залишити шесс у себе.

Пізніше з’ясувалося, що четверо з них мають сім’ю в Пригір’ї – опікуни, бач, здали зайвих дітей на літо в оренду. Шесс їм не рідні, дісталися від покійної сестри чоловіка. Хто їхній батько? Якийсь незрозумілий тип, начебто самітник, із гір виповзає раз на рік, щоб зробити чергову дитину, показати кілька фокусів і звалити подалі від відповідальності.

У потерпілого теж знайшлася рідня: Татко Зік запевняв, що це його викрадений племінник. Коли дізнався, що з чаклунством у юнака ще більші проблеми, ніж зі здоров’ям, втратив половину ентузіазму, але від своїх слів не відступив.

Соню (ту, що завиграшки маніпулювала якоюсь природною магією і змушувала об’єкти літати) викрали з шеської родини, де чаклунські вміння практикуються мало не з пелюшок, але не виставляються напоказ. Тим людям надіслали телеграму.

Ближче до ранку все більш-менш затихло, але Айріс не змогла скористатися моментом – чекаючи, вона задрімала на дивані в якійсь комірчині. Уві сні недавні події переплелись і змішалися у химерний калейдоскоп.

Фабіан обіймав Лисицю і обіцяв розстріляти, якщо вона ще раз викине такий небезпечний фортель; королівський лікар казав, що гадки не має, чи виживе підстрелений шесс і чому він взагалі ще живий; Старий Сем погрожував відхльостати князя віжками; заступник начальника поліції бігав як ужалений, намагаючись скласти словесний портрет якогось «шефа»; Ем Мі розшукувала тітоньку Руденс у справі життя і смерті.

Що з цього реальне, а що – плід уяви, Айріс не змогла б відповісти. Все начебто й відбувалося, проте не так і, здається, не з тими людьми.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.