Розділ 25.1. Все залежить від тебе

Айріс місця собі не знаходила. Пагорби вирували й переповнювалися чутками, в резиденції розкривалися злочини і назрівали події століття, а прокляту наречену позбавили найцікавішого. До замку відправили! Вирішили, що її життю ніщо не загрожує, а для здоров’я буде корисний спокій.

Джі Лін Рі з головою поринув у справи, король ніби забув про колишні плани, Меліса пропадала незрозуміло де… Лише тітонька Руденс крутилася поруч, але її присутність ситуацію не покращувала.

Тітонька переживала та страждала. Її гризло те, що вона повірила солодкій мові досвідченого гульвіси, піддалася миттєвій слабкості й покинула Айріс напризволяще. Племінницю мало не вбили, а Ереса Руденс тим часом думала про чужих дітей! Цього вона не могла собі пробачити, тож мучила оточуючих нестерпним каяттям.

Ближче до вечора тітонька заспокоїла нерви пристойним келихом вина і задрімала. Це було справжнісіньким подарунком долі, бо Айріс дійшла до краю і готувалася перехопити естафету жалів. А так… Атмосфера безнадійної гіркоти зникла, і хвилювання затихли самі собою.

Коли стемніло, до кімнати постукали. Серце мало не вистрибнуло з грудей, адже єдиний візитер, що міг прийти в таку годину, захопив усі думки: і приємні, і сумні. Але це виявився Оліс, хлопець із флігеля. Безуспішно намагаючись стерти зі щоки слід рожевої помади, він повідомив, що пані Міллс телефонують із Валесії. Терміново.

Айріс не встигла переодягнутися до сну. Після тієї страшної ночі з убивцями вона боялася темряви і тиші, тому намагалася не лягати в ліжко якомога довше.

– Хто дзвонить? – Довга світла сукня вільного крою зачепилась за трісочку в дверях, що з’явилася після зміни замка. – Він назвав себе? – Хотілося уникнути дірки та зрозуміти, чого очікувати від найближчого майбутнього. – Це чоловік чи жінка?

Дзвонив батько. Дуже тривожився. Не за доньку, яку не бачив майже місяць, а через те, що король чомусь не поспішає поповнювати рахунок. Чи не образила його дурна дочка? Гроші, між іншим, на деревах не ростуть. Родове гніздо під загрозою, за цукровий завод треба вносити черговий платіж, братів ось-ось виженуть із академії – вони набешкетували, а відшкодовувати збитки нема чим. Що Айріс собі думає? Мабуть, надивилася на неприємну напівкровку і теж почала зухвало поводитися з Фабіаном? Та Стау може робити будь-що, у неї ні дому, ні роду, ні честі. А Айріс має обов’язки. Їй не можна засмучувати короля за жодних обставин.

– Я заміж виходжу. – Від усього цього розболілася голова, на язик лізли нехороші слова.

– Розумничко ти наша, оце правильно! – Тон розмови різко змінився. – І нагадай Фабіану, що його бажання мають ціну.

– По-справжньому виходжу.

На тому кінці дроту розкашлялися і щось упустили.

– За кого?! – пролунало із затаєним трепетом.

– А того, хто не боїться ні прокляття, ні короля.

– Боги, за самого князя? Це ж чудово! Постарайся сказати: «Так», перш ніж він…

– За лісника. Майбутнього. У нього є хатина у селі, город, бабка-відьма та гризня з виводком. Навряд чи ви захочете приїхати до нас у гості, але якщо раптом надумаєте, я продиктую адресу.

– Ненормальна!

– І вам усього найкращого, батьку. Передавайте мої співчуття мамі та братам. Сподіваюся, вам нададуть відстрочку із заставою.

У слухавці почулися гудки.

Айріс глибоко зітхнула і покинула флігель. Навіщо вона все це наговорила? Зі злості, не інакше. Раніше було краще. Пам’ять не брехала! Айріс Міллс любили рівно доти, доки вона не стала «не такою». Прокляття зробило її прокаженою. Ті, хто порошинки з неї здував, відвернулися. Вони бачили перед собою не дочку, а проблему.

І раптом проблема почала приносити дохід. Життя змінилося, але не завдяки Айріс – за її рахунок! Відтепер Айріс Міллс була засобом, а не живою людиною, і до неї ставилися відповідно.

Хлопець-зв’язківець майже відтер помаду з однієї щоки, натомість на другій з’явився новий чіткий слід. Його, напевно, могли пояснити швидкі затихаючі кроки на вкритій гравієм доріжці, але Айріс не поставила незручне запитання. Коротко подякувала і завагалася, не знаючи, куди податися. В кімнату? Ні, це точно не варіант! Там ніби жили привиди минулого, і кожен шурхіт завдавав болю. Краще в сад, до малинових кущів, на яких зрідка траплялися переспілі ягоди.

Подвір’я не лякало і не спричиняло неприємних асоціацій. Незважаючи на пізню пору, його наповнювало життя. До ліхтарів зліталися безтурботні метелики, у траві ховалися гучні цикади, самотня жаба виводила тужливі рулади десь під низько навислими гілками яблунь… Айріс відчувала тут спокій. Кожен звук мав своє джерело, кожен рух – безпечну причину. Все підкорялося ночі та її неписаним правилам.

– Кхе-кхе…

Легкі кроки попередили про сторонню особу раніше, ніж руде конопате дівчисько з притулку вискочило з-за рогу і тактовно кашлянуло.

– Доброго вечора, Ліко.

– Як життя, пані наречена? Є хвилинка?

Чому б і ні? Жива душа – це завжди добре.

– Щось трапилося? – Айріс нагадала собі, що з погляду підлітка вона – доросла, відносно важлива персона, і начепила на обличчя серйозний вираз. – Все гаразд?

Ні, все було зовсім не гаразд! Настільки не гаразд, що Ліка і Ло Ла божеволіли від поганого передчуття. Але Ло Лі простіше – вона гарна, і якщо що, будь-якої миті може вискочити заміж, треба лише підібрати нормального нареченого: симпатичного, молодого, слухняного, без родичів-нахаб. А Ліка розгублена. Їй сподіватися нема на що, і прискорений курс флірту від подруги ситуацію не покращив. Підморгувати важко, від цього голова паморочиться. З поцілунками справа наче простіша, але Оліс-зв’язківець, єдиний підхожий піддослідний, тренування явно не оцінив.

– Що ж сталося? – Айріс втрачала терпіння.

«Сталася» тітонька Руденс. Вчора вона повернулася в замок із розбитим серцем і наткнулася на Ліку і Ло Лу, що прикрасили кімнату князя за вищим розрядом, схваленим журналом «Світське життя Валесії», і взяли в облогу зв’язківця, вимагаючи найсвіжіші новини про Джи Лін Рі, шесс і короля. Відбувалося це пізно, і тітонька як здуріла. Вона дуже грубо відгукнулася про керівництво притулку, про сучасне виховання, про підлих чоловіків… І заявила, що врятує хоча б дві безневинні душі.

Пам’ятаючи популярний фільм про стареньку з сокирою, дівчатка приготувалися до втечі, але пані Руденс мала на увазі не радикальні методи вирішення проблем, а старе добре опікунство. Сяючи злегка божевільною усмішкою, вона пообіцяла відвезти Ліку та Ло Лу у справжнє місто й особисто зайнятися їхнім вихованням.

Згоди дівчат ніхто не питав, їхні палкі заперечення тітонька вислуховувати не збиралася, бо знала сама, як їм буде краще. Пагорби – суще болото, гніздо розпусти, заповідник пороків… Пристойна дівчина повинна ноги цілувати за можливість вибратися звідси, здобути гарну освіту, стати корисним членом суспільства на кшталт вчительки або хоча б медсестри та знайти гідного чоловіка.

У фарбах розписана перспектива подружок не втішила. Вони мали інші плани.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.