24.3

***

Лаєн Аноза та його молода дружина Майва з’явилися у Пагорбах п’ять років тому. Лінг називав себе вченим і намагався досліджувати історію князівства, особливо – спадщину шесс. Він стверджував, що спочатку справді мав до магії лиш науковий інтерес і витрачав величезні кошти, щоб викуповувати у містян старі амулети, хай навіть використані, ні до чого не придатні.

Потім у Анози з’явився секретар – Арман Майлір, талановитий хлопець із місцевих, якого рекомендував Кан Ді Мін, головний радник та найбагатша людина регіону.

Арман працював на совість і ніби відчував шеські речі. З ним дослідження якось непомітно звернули на зовсім іншу стежину: перетворилися на полювання на магію і пошуки напівміфічних шеських чаклунів, що нібито досі жили в горах.

Серед предків Армана були шесс. На відміну від багатьох жителів Пригір’я, що не надавали значення давній спорідненості, секретар вважав себе особливим і рвався до магії як дурна кряча. Саме чаклунством він пояснював той факт, що останнім часом їм із наймачем трапляється все більше амулетів у досить пристойному стані.

Лаєн Аноза вірив у шесс, магію, прокляття тощо, але не вірив у здібності Армана. Якоїсь миті лінг почав думати, що секретар його обманює: скуповує у провінціалів амулети за безцінь і перепродає через посередників за шалені гроші.

Лаєн навів довідки і з’ясував дещо дивне. Зважаючи на все, почалося воно ще до народження Армана, тому підозрювати секретаря було безглуздо.

Гірський храм шесс, бачте, захищає прокляття, причому заговорили про нього років двадцять-тридцять тому, не раніше. З одного боку, це мало сенс: тоді шесс ще не стали міфом. З іншого: територія навколо храму спорожніла давним-давно, скарбів чаклуни не ховали, довгі роки там геть усі ходили вільно, і раптом звідкілясь з’явилося прокляття. Це насторожувало.

Аноза організував експедицію – і нарвався на активний протест міської ради та деяких «знавців історії». Вони одноголосно пророкували йому біди та невдачі, спроба чинити за правилам зіткнулася з відверто абсурдними та нездійсненними вимогами.

Лінг розлютився, плюнув на «доброзичливців» і натиснув на одного з учасників попередніх експедицій. Той трохи покрутився, та врешті визнав: прокляття є, але забезпечує його не магія, а гроші.

Неподалік храму мешкає сім’я шесс: старий із дружиною та кілька прийомних дітей. Вони торгують амулетами, посередник – Татко Зік, місцевий барига, що вважає себе мало не кримінальним авторитетом. Оскільки інших у Пагорбах немає, це сходить йому з рук.

Аноза вирушив у гори у супроводі найманців, готових до будь-яких неприємностей, та секретаря, що шаленів від самої ідеї зустрітися зі справжніми шесс.

Втім, Лаєна захлеснув азарт викриття незаконної схеми збагачення, і шеський храм вже цікавив його найменше.

Зустріч зі старим чаклуном перевернула світ Анози з ніг на голову. Шесс співпрацювати відмовився, але один із його синів був зговірливішим. Він повів експедицію до святилища і говорив про магію багато й охоче. За його словами, шесс не вимерли. Дар дрімає, й іноді, коли умови та спадковість збігаються, проявляється у нащадках колись великого народу.

І цей хлопець, і його брат із сестрою народилися в інших краях. У гори їх привіз Татко Зік, він же постійно годував старого шесс казками про полювання на чаклунів і зі шкіри пнувся, щоб не допустити його контакту із зовнішнім світом. Амулети тут робили коли був настрій, особливої вигоди з цього Татко Зік не мав, але ревно зберігав таємницю. Чого б це?

Шушукання найманців прояснило ситуацію. Те, що для вищого товариства народу лінг та Валесії було дрібними нерегулярними підробітками, у Пагорбах сприймалось як величезні гроші на рівному місці.

Храм залишився позаду, і секретар приголомшив Лаєна несподіваною пропозицією. Виявляється, можна забрати силу шесс. Потрібно зовсім мало зусиль: убити чаклуна без крові. Це легенда, але Арман Майлір вірив їй беззастережно. Його план звучав елементарно: Арман позбавляється провідника, отримує магію, і вони з Анозою підлаштовують світ під себе.

Лаєн пророчив шесс зовсім іншу долю, тому недвозначно послав секретаря лісом. Провідник повернувся додому, експедиція вирушила назад до Пригір’я… І з’ясувалося, що ідея Армана припала до душі найманцям.

Анозу підло зіштовхнули зі скелі. Якби він був людиною, не вижив би і не захопив би із собою одного з агресорів, але доля подарувала лінгу шанс. Він довго відлежувався і вибирався. Блукав горами, болотами, якимись селами… А коли потрапив додому, то дізнався, що його давно оплакали.

Лаєн збирався повстати з мертвих якнайшвидше, проте за кілька тижнів його відсутності багато що змінилося.

По-перше, Татко Зік розійшовся не на жарт, чому – незрозуміло, проте він єдиний у місті, хто не згадував Лаєна Анозу добрими словами, тому причина напевно пов’язана з експедицією.

По-друге, Арман Майлір тихо прокинув Пагорби в компанії якогось загадкового незнайомця, що ще сильніше налаштувало Татка Зіка проти всіх дослідників шесс.

По-третє, найманець, що залишився живим, канув у невідомість, про його загиблого товариша ніхто і зовсім не згадував. Поліція відкрила справу – і закрила через брак доказів. Про шеське прокляття заговорили знову, але звучали й інші версії – мовляв, ті люди зникли не просто так, та й Майлір втік поспіхом не зі своєї волі. Був бідний як храмова миша, і раптом вирушив до столиці Валесії! Ну-ну…

Далі – більше. У Пагорбах збудували цілу теорію змови. Ходили чутки, нібито Арман Майлір, протеже голови міської ради Кан Ді Міна, убив Лаєна Анозу, бо той копався у брудній білизні й нарив компромат на перших осіб князівства. Арман отримав гарну платню, свідки випарувались, і все знову прекрасно.

Аноза посміювався, уявляючи, як сколихнеться провінційне болото, коли він повернеться зі світу мертвих. Але його чекало ще одне потрясіння.

Майва попросила Лаєна не з’являтися на людях бодай кілька днів, і він зрозумів: світ ніколи не буде колишнім.

Дружина, бачте, із невтішної вдови перетворилася на важливу людину. Сам князь так перейнявся її сумним становищем, що закохався як юнак і наблизив пані Анозу до себе. Він – чесна людина, і поводився з гідністю, про це Лаєн міг не хвилюватися, та проблема полягала в тому, що Майві сподобалося нове життя.

Рятуючись від горя, дружина поринула у суспільно корисну роботу і виявила, що створена саме для цього, а не щоб животіти в тіні чоловіка.

«Ти щаслива без мене?» – запитав Лаєн прямо.

Ні, це було не так! Майва не могла жити без нього – і не могла жити просто дружиною. Вона не сумнівалася: того дня, коли чоловік повернеться, Джі Лін Рі відправить пані Анозу займатися суто жіночими справами й облаштовувати сімейне гніздечко.

«Ти сама себе чуєш?!» – Лаєн не вірив, що за кілька тижнів Майва могла змінитися так сильно.

Раніше вона вважала чоловіка центром свого світу, а тепер заявляла, що хоче чогось більшого! Прямо говорила єдиному та коханому, що він – перешкода. Використовувала нерозділену любов іншого чоловіка і не бачила в цьому нічого поганого.

«Та що з тобою діється?!» – але, незважаючи на обурення, Аноза відчував: така дружина подобається йому набагато більше, ніж раніше.

Самостійна ділова Майва зводила його з розуму, хвилювала уяву, обіцяла щось неймовірне! Невизначений статус теж розпалював кров, додавав гостроти будням.

І не тільки.

Все почалось як гра, проте незабаром Лаєн зрозумів: ті далекоглядні ідеї, що колись миготіли на краєчку свідомості й відкидалися як нездійсненні, можна втілити в життя. Ніхто ж не дізнається! Мертвих не судять

Варто було тільки зважитися, і справа закрутилася з шаленою швидкістю.

Спочатку був конфлікт зі старим шесс. Цей момент приніс Анозі найважливіше знання у житті: пролита кров – дурниці, якщо ціль гідна зусиль.

Потім стало простіше. Лаєн умів керувати людьми, палка і морквина ніколи його не підводили. Невеликий натиск – і навіть Татко Зік, підібгавши хвіст, забрався з гір.

Майва займалася притулками та соціальними службами. Вона однією з перших дізнавалася про дітей із дивацтвами і дбала про те, щоб вони не згадувалися в офіційних паперах.

Аноза не експлуатував шесс заради прибутку. Він вивчав магію, тому збирав не лише стовідсоткових чаклунів, а й малих із слабким даром, який збирався «розкрити». Якщо діти виправдовували надії та сподівання, то отримували нормальну їжу, чистий одяг і пристойні умови проживання, якщо ж ні… Їм треба було старатися краще.

У майбутньому Лаєн планував захопити дорослого навченого чаклуна, проте сумнівався, що зуміє з ним упоратися.

Майва спочатку підтримувала чоловіка, радіючи, що він не заважає їй бути важливою людиною. Потім схаменулась і почала пручатися… Начебто її думка мала значення!

Лаєн швидко поставив дружину на місце. Прогорить затія – пан Аноза отримає в’язницю та славу, пані Аноза – в’язницю, ганьбу та зневагу від Джи Лін Рі, чиєю прихильністю вона дуже дорожила.

Майва довго впиралася… Доти, доки з Валесії не прибула проклята наречена і над князем не нависла реальна загроза. Тут пригодилися і здібності шесс, і допомога злочинця-чоловіка.

Що може бути простіше – підкинути Айріс Міллс амулет, який приваблює кряч, і трохи почекати? Але, намагаючись залишитися поза підозрами, Майва перемудрила.

«Чарівний олівець» нічим не відрізнявся від десятків інших, виготовлених за спецзамовленням міського управління. Тобто шесс одразу б його вирахували, проте пані Аноза дару не мала. Вона носилася з ним, боячись і викриття, і кряч, поки не впустила у вежі, куди приходила разом із князем. Будівельники підібрали амулет і пристосували для своїх потреб. Старий Сем побачив у них казенне майно і, як людина суворих правил, повернув олівець до адміністративного крила. Як амулет потім опинився у короля, ніхто не розумів.

Невдовзі з’ясувалося, що Аноза не може контролювати навіть дітей. Ренс підняв невелике повстання і втік, пообіцявши повернутися з армією. Головорізи кинулися навздогін, влаштували пожежу, привернули увагу до боліт і гірського напрямку, а незабаром Лаєн Аноза ніс до носа зіткнувся з князем Пагорбів.

Вбити Джі Лін Рі не вдалося. Князь застав лінга зненацька і бився з такою люттю, що Лаєн злякався за своє життя і врятувався втечею. Але Джі Лін не міг його не впізнати. Аноза вирішив підстрахуватися і позбутися свідка, перш ніж той осмислить події у фортеці і почне говорити.

Лаєн бачив дві складності. Перша: Майва втекла із міста, бо шесс могли її впізнати. З цього боку підтримки не очікувалося. Друга: Джі Лін перебував у королівській резиденції. Піти туди – чисте самогубство, проте Аноза озброївся амулетами і ризикнув.

Виявилося, існувала ще й третя перешкода – скажена напівкровка, що не шанує ні правила, ні честь, ні принципи. Її Лаєн не врахував, і поплатився сповна.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.