12.3

– Мене цікавить не храм, а старий шесс. Шлях до його дому знають його ж далекі родичі, та вони на діалог не пішли. І знає людина, що брала участь у першій експедиції, – почала Лисиця.

– А найвідоміший із цих родичів – Татко Зік, – додав князь. – Чув, була перестрілка?

– Неправильно чули. Перестрілка – коли стріляють з обох боків, а в мене без попередження пальнула з дробовика його психована дружина.

– Але допомога хірурга знадобилася Татку Зіку, яким ви прикрилися.

Меліса перехилилась через поручень крісла і дотяглася до рюкзака, що стояв біля обвішаної мисливськими трофеями стіни. Дістала флягу з водою, зробила ковток…

– Ви ніби засмучені, що картеч дісталась не моїй, а його дупі, – зауважила в’їдливо.

– Він корисний інформатор. Прикро, що його вивели з гри.

– Корисний? Та облиште! – Меліса відставила воду й повернулася до князя обличчям, хоча в напівтемряві це не мало особливого значення. – У Татка хороша мережа інформаторів, не сперечатимусь, але нічого надприродного він не накопає, та ще й зарозумілість у нього просто зашкалює. Не люблю працювати з тими, хто відкидає інформацію, вважаючи її несуттєвою. Ой, забудьте. Нехай Татко Зік одужує. Повернімося до шесс, князю. Це була… Хм, дуже брудна справа.

Єдиний учасник першої експедиції, що залишився в живих, за свою допомогу зажадав зруйнувати скульптурну композицію, яка ображала пам’ять народу шесс.

Лисиця зробила, на її думку, ту ж дурість, що й чоловік Майви: звернулася за дозволом до міського управління. Там цю пропозицію висміяли й озвучили захмарну суму штрафу за знищення культурної спадщини, а також вартість демонтажних робіт, прибирання та утилізації.

Меліса зрозуміла, що з неї просто знущаються, – за такі гроші можна було знести і відбудувати пів кварталу. Вона позичила у замку кувалду й самостійно розправилася зі скульптурами. Уламки встановила навколо колишніх постаментів, а за пляшку медовухи якийсь мужик привіз до шеського храму віз землі. Саджанці нагідок коштували дріб’язок, зате на місці обурливої композиції з’явилася клумба.

Місцевим мешканцям нововведення сподобалося, міській раді – не дуже. За вандалізм Лисицю не заарештували, хоч і погрожували. Виписали вражаючий штраф, який вона попросила відправити своєму безпосередньому роботодавцю – його величності Фабіану. Щось підказувало: на цьому справа зупиниться.

– Ось і все, князю, – закінчила Меліса швидку розповідь. – Погодьтеся, про таку банальщину і в газетах не напишуть, а ви кажете «пригоди»…

– Однак у виконанні пані Лі Ма Ні це звучало як кримінальний роман із погонями, перестрілками, торгівлею галюциногенами, оскверненням могил, викликом демонів та аморальною поведінкою, – зауважив князь.

– Погоня була, так… – підтвердила Лисиця. – Пані Ні ганялася за мною з палицею. І перестрілка – якісь хлопчаки стріляли в нас із рогаток. Старий надгробок я ненароком звалила, непристойних слів зопалу наговорила, а ось демонів і наркотиків не пригадую…

– А краплі заспокійливі пам’ятаєте? Ви їх відібрали у першої-ліпшої пані з майдану Троянд і накапали пані Ні.

– Не може бути! – ахнула Меліса.

– Може. Начальник поліції збирається оголосити вам подяку за доказ у справі про торгівлю наркотиками.

– Бідолашна старенька… Зате я тепер знаю, де десять років тому жив чистокровний шесс, і знаю, що він живий досі, інакше Татко Зік та його скажені родичі не намагалися б зробити з мене решето. Ну що, готові поділитися своєю історією, Джі Ліне? Я була чесна. Чим відповісте?

Князь покосився на вугілля, в якому зрідка спалахували останні іскорки, відсунувся на край дивана.

– Не хочете сісти ближче? – запропонував Мелісі. – Незвично говорити про таке на повний голос.

– Ви в курсі, що мінімум за три години їзди звідси немає жодної людини? – Деколи Лисиця зовсім не розуміла людей. – Хто вас почує? Дороги покинуті, цей мисливський будиночок розвалюється! Навіть маршрут кряч пролягає осторонь.

– Але там кінь. – Джі Лін вказав на вікно, за яким виднілася залита місячним світлом галявина.

– І він, звичайно ж, розбалакає вашу таємницю всій окрузі.

– Чужий кінь. Третій. Зайвий.

Лисиця схопилася, припала до вікна, не боячись бути поміченою.

– Давно? – запитала з придихом.

– Щойно побачив. – Джі Лін приєднався до неї. – Не розсідланий. Вибачте за нескромне запитання, але ви коли-небудь… Е… У вас певна репутація, проте не думаю, що ви можете…

– Хочете знати, чи мені доводилося вбивати? Ні. Битися? Так. Всерйоз? Ні. Що дає кров лінг? Витривалість, швидкість, трохи зайвої сили та багато проблем у несвідомому стані, але вам це не загрожує. Нічого надприродного, князю. Скаженого вовка я не зупиню і вас у рукоборстві не здолаю. Щось іще?

– Я лише хотів попросити вас залишитись у хатині. Чому ви нервуєте? Чужий кінь не обов’язково означає проблему.

Меліса опам’яталася. Вона ненавиділа сюрпризи, а цей застав її зненацька. Глуш, вогонь, приємна компанія, передчуття швидких відповідей… Останні години Лисиця провела як у казці і геть-чисто забула, що за зробленими з колод стінами таїться світ, до якого не можна повертатися спиною.

– Я в нормі, князю, і я не випущу вас туди без зброї. Це мисливський будинок, у ньому має бути хоч щось.

Джі Лін припустив, що старі рушниці є або на горищі, або в підвалі, але дихати пилом необов’язково – він прихопив револьвер.

– Із цього й треба було починати! – гарячково вигукнула Меліса. – У мене жіноча дрібнокаліберна дурня, на неї краще не розраховувати. До речі… Як щодо замкнутися і почекати до ранку? Це не боягузтво, князю. Самі знаєте, ваше життя цінне, особливо в нинішні неспокійні часи. І… – Вона повела носом, принюхуючись до принесеного вітром запаху. – Гас. – Потяглася до вікна. – Дуже весело. Якийсь псих вирішив влаштувати пожежу? Він же пів лісу спалить!

Джі Лін відштовхнув її, притиснув до стіни й обережно пхнув не до кінця прикриту стулку. Місяць блиснув на склі, і тієї ж миті воно розлетілося на друзки від близького пострілу.

– Не поранились? – Лисиця відчувала, як напружені м’язи князя, і не могла не думати про те, що в його житті напевно ще не було таких халеп.

Втім, і в її теж.

– Треба забиратися звідси. – Джі Лін зберігав дивовижну холоднокровність. – Їх щонайменше двоє, і вони не налаштовані на діалог.

– Троє. – Серце билося від спогадів про кулю, що ледь не досягла мети, проте Меліса вперто нагадувала собі про свою репутацію. Всі довкола впевнені: напівкровка Стау пройшла вогонь, воду та половину «гарячих точок» на карті Валесії. Треба підтримувати міф! – Один із рушницею, другий обливає будинок гасом, третій нишпорить на горищі. Чуєте, як сопе?

Князь штовхнув інше вікно, і постріл гримнув негайно.

– Не чую, але охоче повірю вам на слово. Проте якщо там хтось є, він не міг увійти після нас.

– Сховався? Думаєте, ці, – Лисиця кивнула вбік лісу, – викурюють його, а ми лише потрапили в неправильне місце і в неправильний час?

Вогонь спалахнув тої миті, коли люк у стелі відкрився і на килимок біля вбитих у стіну скоб лантухом впав худий довговолосий обірванець – яскраво рудий, як шесс на старих картинах.

– Хао ліки? – запитав він слабким голосом. – Ти римкон нетагіла?

Запилена рушниця прилетіла слідом і вдарила його по голові, змусивши замовкнути.

– В підвал! – гаркнув Джі Лін, хапаючись за велику мідну дужку і піднімаючи люк у підлозі.

– Гаряча буде нічка, князю? – Лисиця перевірила рушницю і вдоволено хмикнула, побачивши, що та заряджена. – Не глянете двері? Я зніму стрільця. Слово честі, це не хвастощі.

– Не марнуйте кулі, ще знадобляться. Є інший вихід. Довіртеся мені!

Меліса зиркнула на розбите вікно, підсвічене полум’ям і місяцем. Вогонь розходився надто швидко, дим мав заполонити будинок у найближчі хвилини. Вдалині майнула темна постать, але з-за яскравого полум’я і гару сльозились очі.

– Ведіть, князю. – Лисиця штовхнула двері, переконуючись: вони чимось підперті зовні. – І дякую, що врятували мені життя. Я цього не забуду.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.