7.3

***

Через ремонт, затіяний Старим Семом, володіння князя мало чим відрізнялися від прохідного двору. Ворота навстіж, безліч підозрілих людей у будівельних касках, купи матеріалів та сміття… Будь-хто міг блукати серед цього стовпотворіння, не викликаючи запитань. Замок, звісно, мав ще деякі залишки неприступності, однак у сад А Лі увійшов вільно – з діловим виглядом і секатором у руках, що знайшовся біля низенького сараю за малинником.

Доріжки, яблуні й нещасна обскубана полуниця, напівприхована пишними кущами смородини… Кряча спустилася саме сюди, і все ж таки браслет не подавав ознак життя.

«Взагалі-то спочатку вона кружляла над вежею», – підказала пам’ять, що раптом зволила відсунути вбік спогади про Лисицю і ту, руду, що оселилася в думках.

– Хліб і пекарня, – повторив А Лі, підбадьорюючи себе. – Птаха притягнув замок, але поряд ходила проклята, і кряча вибрала її. Напевно. Звідки мені знати, чим приваблює шеських тварин магія? Може, чаклунські істоти на смак кращі?

Він перетнув ряд зимових яблунь, що зімкнули крони низько над землею, на мить затримався біля гілок, під якими ховався разом із Айріс. Губи самі розтягнулися в усмішці, хоч нічого смішного тоді не сталося.

«…Ти вмієш цілуватися?» – пам’ятається, запитала княжа наречена.

Що заважало вдовольнити її цікавість? Вона ж була так близько… Пахла солодкою малиною, не тікала і навіть не відштовхувала…

А Лі здригнувся і кинув зляканий погляд на індикатор. Що за підлі думки?!

Браслет не світився, але його холод і значна вага нагадали про реальність.

Єдина вежа замку, що пережила і війни з лінг, і претензії стародавніх королів Валесії, була наполовину обплетена плющем. До неї примикало житлове крило – те, в одному з вікон якого пані Руденс розчісувала розкішне світле волосся, збираючись сховати його під хитромудрим капелюшком.

«У Спритника гострі очі», – усміхнувся А Лі і спіткнувся об зарослу травою цеглу, бо поруч із тітонькою нареченої з’явилася стривожена Лисиця і почала щось говорити.

Сьогодні Меліса Стау вбралася напрочуд скромно. З-за підвіконня виднілася лише верхня частина її вузької темної спідниці і строга блуза без мережив, що пасувала напівкровці краще, ніж іншим жінкам вечірні сукні. Скручене на маківці волосся надавало Лисиці вигляду вчительки, різкі рухи і стурбований вираз обличчя натякали на труднощі.

«Щось із Айріс?» – від цієї думки занило в грудях.

Втім, А Лі прийняв би близько до серця і страждання пані Руденс – таким-от він народився, пізно змінюватись.

– О горе, люди! Сором вам! Мене збезчещено навіки! – дзвінкий дівочий голос полинув над замком, змусивши будівельників на мить притихнути. – На муки страшні мій рід приречено нещасний! Дізнайтеся, який ваш…

Стукнули віконниці, брязнуло скло, і монолог Кралі зі скандальної п’єси «Утриманка благородної крові» залишився незакінченим.

На землю впав гребінець, який впустила пані Руденс. Лисиця викрикнула щось незнайомою (чи матюкливою?) мовою і зникла з поля зору. Ну а А Лі виявив, що висить на плющі на рівні другого поверху, і, замружившись, поповз убік – до широкого карниза і прочиненого вікна.

– Ти ще хто? – Покоївка саме мила підлогу і незнайомому суб’єкту в брудному взутті не зраділа.

– Я тільки спитати! – Стійка поверхня під ногами надала нахабства, яке деякі люди дістають дивним чином перед кабінетами лікарів та чиновників. – Спитати!

– Що?!

Поверхом вище щось гримнуло. А Лі гарячково перестрибнув через швабру, посковзнувся на мокрому, розтягнувся долілиць, збивши коліна до крові… Все як завжди.

– О! Відьмин онучок! А виріс як, одразу й не впізнала. Біля стіни сухо, не поспішай. Бабця тебе послала на прокляту глянути? Мабуть, ти й сам уже зілля вариш?

– Угу.

«Щодня чай заварюю», – але покоївку це напевно розчарувало б.

На третьому поверсі шум затих. Навіть двері не рипіли, і тупоту не чулося… Ніби скам’яніли там усі.

Точніше, не ніби. А Лі піднявся сходами, дійшов до єдиної відкритої кімнати і побачив, що столичні гості і князь справді витріщаються одне на одного без криків і рухів.

– Я вимагаю весілля! Негайно! – Айріс вийшла зі ступору першою. – Після сьогоднішньої ночі Джі Лін Рі зобов’язаний зі мною одружитися!

Вона нагадувала злого втомленого привида, щедро присипаного м’ятими пелюстками. Складалося враження, що їй хочеться вчепитися комусь у горлянку, і тільки непереборне позіхання заважає перейти до негайного рукоприкладства.

– До минулого року біля мого ліжка щоночі спала кішка, але я чомусь із нею не одружився. – На князя було боляче дивитися – він ніби пережив атаку лінг і лякав присутніх роздертим одягом і поглядом скаженого єнота. – Йдіть звідси, Айріс… Просто йдіть. Весілля ви отримаєте десь за місяць, а до того часу зробіть милість: не показуйтесь мені на очі.

– Ви заплатите за все! – Наречена вперла кулаки в боки і відступати явно не збиралася. – Чуєте?! За все!

– Гаразд. Передайте рахунок управителю. – Джі Лін Рі вказав на двері. – Геть.

– Старий збоченець! Я вам цього не пробачу! – Айріс помітила А Лі, який маячив за спиною Лисиці, і загрозливо насупилась. – Ти на його боці, А Лі Шине?! Продаєш беззахисних істот за мідяки?!

– Красульки нормально коштують. – Він не розумів, який стосунок до скандалу та весілля мають жаби, але не збирався знецінювати свою роботу. – А якщо їх прикрасити, то платять ще більше. За індивідуальність.

– О Великий! – Наречена ледь не лопалася від злості. – Я вас усіх засаджу! Усіх! – Вона войовничо розмахувала важкою парасолькою з вістрям на кінці. – Та за таке шибениці мало! Вас треба четвертувати! Зварити в киплячому маслі! Посадити на кіл! – Айріс стукнула А Лі по гомілці й вискочила в коридор. – Сволота! Покидьки! Мерзотники!

Зачеплені парасолькою двері зачинилися.

– А тепер почнімо спочатку. – Меліса підтягнула ближче стілець, що стояв біля стіни, і сіла, закинувши ногу на ногу. – Хтось може пояснити, чому Іриса ночувала тут із парасолькою, з якою тітонька Руденс полює на щурів? Гей, ти! Так, ти, А Лі Шине! Чому я бачу тебе втретє за день?

– Ну, вибачте… Якби знав, що вона з цих… Захисників тварин… То не казав би про жабок…

– Голову підніми!

«Не носи спідницю вище колін, і тобі дивитимуться в очі!» – ледь не ляпнув А Лі.

– Що ще за жаби? – продовжувала Лисиця.

– Красульки. Замість дієти. Веселі й худенькі. Останній писк моди.

– Ясно. Зникни.

– Що? Але я…

Напівкровка плавно зісковзнула зі стільця і виштовхала А Лі за поріг без видимих зусиль.

– Нічого особистого, але дорослим треба поговорити, – зауважила мимохідь.

Це була та мить, коли підсвідомий зв’язок лінг лопнув із тріском, і сяйво, що супроводжувало Мелісу, кануло в небуття. Йому на зміну прийшли червоні вогники браслета, що миготіли ідеально рівно, показуючи: поруч магічна істота.

Або проклята.

– Отже, жаби? – Тепла рука лягла А Лі на плечі. – Працюєш де завгодно? Допоможеш мені? Ой, що це?

– Та нічого. – Він вивільнився, сховав індикатор у кишеню.

– Я тебе наймаю, – безапеляційним тоном заявила Айріс. – Ясно? Працюватимеш на мене.

– І що робити? – А Лі не збирався погоджуватися, але цікавість штовхала до проблем.

– Те, що чоловіки дуже люблять. Пакості. А ти про що подумав, А Лі Шине?

Подумав він про те, що деякі думки краще тримати в голові. І про те, що йому до смерті хочеться знати, які плани в цієї дивної дівчини з іскорками в очах.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.