16.3

***

Лисиця ніколи не розуміла схильності деяких людей до постійних скарг, але й не хотіла б жити у світі, де всім на всіх начхати і кожен сам за себе. Не можна замовчувати проблеми і сподіватися, що час допоможе, хоч і складно всерйоз сприймати того, хто однаково страждає і через зламану руку, і через зламаний ніготь. Потрібна золота середина. На жаль, Джі Лін її не знав.

Він мовчав або жартував. Меліса бачила, що швидка ходьба його вбиває, але не могла добитися жодного слова скарги і засмучувалася, розуміючи: у компанії чоловіка князь не заганяв би себе, зберігаючи темп.

Дурна кров лінг! Вона дала Лисиці завидну витривалість, гарячкуватість і абсолютну відсутність акторського таланту.

Меліса знала свою межу. Прикривши голову відірваним рукавом сорочки, вона крокувала б спекою не одну годину – доти, доки травмована нога не зажадала б відпочинку. Це була не витримка, не сила духу і навіть не осляча впертість – лише спадковість.

Якого ж гірського демона князь не розумів таких простих речей? Чому зі шкіри ліз, щоб не відставати? Це ж смішно! Скакун-чемпіон не придатний для пустелі, верблюда не запряжеш у сани, а їздові собаки не тягають воза.

Тварини не заперечують своєї сутності. Гординя – доля людини, і лише на стежках лінг Лисиця повністю усвідомила, чому цю рису характеру називають смертним гріхом.

Меліса випробувала різні підходи. Клялася, що без відпочинку кроку ступити не зможе (князь миттю відчув брехню). Надовго зупинялася (Джі Лін – ні). Вигадувала неіснуючі небезпеки (він лише сміявся). На роздоріжжі вдала, що забула дорогу (князь пішов навмання, довелося терміново все «згадати»).

Тепер фантазія скінчилася.

– Стій! Я ж і справді переживаю за тебе! – пролунало більше зі злістю, аніж зі щирою турботою.

– Гаразд.

І звідки ж така поступливість? Невже до Джі Ліна дійшло, що він ось-ось буквально звалиться з ніг?

Меліса не встигла обміркувати це припущення – погляд натрапив на поцятковану виїмками брилу, що перегородила стежку, і стало ясно: без перепочинку не обійтися.

– Що на мапі? – Князь дивився на Лисицю як дитина на фокусника, який тримає чарівний капелюх і готовий витягнути кролика. – Це пастка лінг? Он там, збоку, під вирубаним «козирком» отвори. Її треба обійти чи знешкодити?

– Емм…

Джі Лін насупився, його примружений погляд не обіцяв нічого доброго.

– Емм, отже? Я довірився тобі. Невже дарма?

– Ну…

– Ця мапа хоча б існувала?

До щік прилила кров, і Меліса сховала незручність за викликом.

– Звісно, – відповіла різкувато. – Але…

– Але?..

– Вона описувала місцевість між храмом шесс, до якого дорога відома, та кордоном із народом лінг. Я шукала дім останнього чаклуна, пам’ятаєш? За нормальних обставин ми ніколи не потрапили б у ці передгір’я.

Князь шумно видихнув. Відійшов подалі від «козирка» і сів на кам’янистий ґрунт, витягнувши ноги. Поспішним рухом повернув штанину, що задерлася, на місце, ховаючи розпухлу багряну щиколотку, зиркнув спідлоба на сонце.

– Знаєш, що наймерзотніше у цій ситуації? – промовив стомлено. – Я втомився настільки, що не можу навіть злитися, не те що ворушитись. І мені боляче. Тут. – Він торкнувся грудей. – Я не чекав від тебе брехні. Від будь-кого, тільки не від тебе.

Лисиця схилилася до нього і прогнала великого павука, що вже націлився на незахищену шию, потім діловито розстібнула верхні ґудзики сорочки Джі Ліна.

– Я не брехала, – заперечила з добродушним смішком. – Мапа цих місць справді траплялася мені раніше, але я не співвідносила її із реальністю. Ані Естол, великий завойовник лінг, у своїх мемуарах описував шлях від Собачої скелі біля Крячиних боліт до таємної фортеці, яка, за фактом, була не таємною, а непотрібною, побудованою для майбутнього, що не настало. Ну як, біль після мого зізнання не минув? – Синяки потемніли, і Меліса намагалася зачіпати їх поменше. – Так і знала, до душі він не має стосунку. Лягай, зараз тебе лікуватимемо. Тут, щоправда, твердо… Нічого, потерпиш.

– Як? – Дихання князя збилося, погляд потеплішав, жилка на шиї запульсувала сильніше.

Лисиця м’яко натиснула на його плече, змусивши розтягнутися на розпаленій безжальним сонцем землі.

– Як?.. – пробурмотіла, сідаючи поруч, і поклала голову Джі Ліна собі на коліна. – Традиційним способом лінг, який у інших народів викликає невиправданий скептицизм. Відпочинком, князю. До речі, Ані Естол стверджував, що цей маршрут дає змогу перетнути гряду за пів години. Він прибріхував, ясна річ, але пастку якось подолати треба…

– А лінг як її долали?

– Перестрибували. – Меліса махнула на невгамовного павука, що, схоже, привів із вузьких ущелин усю свою родину. – Але ми з тобою не лінг і не коники, нам такий спосіб не підходить. Завдання полягає у тому, щоб не ворушити брилу, стоячи перед тими отворами. Якщо вірити Ані Естолу, який у тому ж розділі писав і про болотяних дів зі зміїними хвостами, це вогняна пастка. Думаю, якщо натиснути на камінь, то відкриється труба із природним газом і викрешеться іскра. На місці не спопелить, але здоров’я зіпсує.

– Як щодо перекрити її чимось? – Джі Лін дивився не на стежку, а на Лисицю, і в його очах більше не було образи.

– Не рвоне?

– Не знаю. Можливо. Облиш, Мелісо! Я ж бачу, у тебе щось на думці.

Вона таємниче посміхнулась і приклала палець до губ.

– За п’ятнадцять хвилин, гаразд?

– У сенсі, якщо за п’ятнадцять хвилин я зможу ще рухатися? – спробував пожартувати з себе князь.

– Угу, – підморгнула Лисиця. – Ні про що не думай. Я поставлю тебе на ноги, гарантую.

– Звучить як погроза.

– Твоя правда, Джі Ліне.

Від каміння відчутно віяло жаром, пилюка осідала на шкірі та одязі, нахабні павуки осміліли і підбиралися до самих ніг. Праворуч скелі, ліворуч скелі… Позаду – смердючий дим, попереду – невідомість. Може, у Меліси прокинулася схильність до фантастики, але обличчя рудого хлопця так часто виринало в пам’яті, що вона не могла запропонувати повернути назад.

Голова паморочилася – не сильно, проте Лисиця не звикла до слабкості. Вона не любила гори та висоту. Навколо якщо не стіна, то урвище, і далекі вершини недосяжні…

– У твоєму роду були шесс? – Джі Ліну не лежалося спокійно.

– Запитай пані Лі Ма Ні. Вона знає мій родовід аж до демонів і гримучих змій.

– Ти справжня чаклунка, – продовжував він тим же мрійливим тоном. – З тобою добре…

– А це дивлячись із чим порівнювати. – У грудях потепліло, серце тріпнулось і повернулося до звичного ритму, тому що Меліса чудово пригнічувала емоції, які вели до проблем. – Без мене ще краще.

По схилах бігали ящірки – невеликі й начебто не отруйні, але одна з них залишила на черевику глибокий відтиск щелеп. У небі зрідка пролітали крячі – стривожені, злі, вони викрикували пронизливе «Р-ряч!» щоразу, коли вдалині здіймалася хвиля диму.

Невелика хмара примудрилася закрити сонце, і набігла легка тінь. Вона не принесла прохолоди. Навпаки, Лисиця з нетерпінням чекала, коли повернуться сонячні промені. Незважаючи на спеку, під яскравим сяйвом реальність здавалася привабливішою.

– Ти б вийшла за когось на кшталт мене? – раптом запитав Джі Лін.

– Це пропозиція?

– Залежить від відповіді. Я ж маю якось зберегти самоповагу, почувши знущальний сміх, хіба ні?

– Сказав чоловік, якого вдома чекає наречена. Нагадай, хто з кого насміхається?

Князь різко сів, обернувся до Лисиці.

– Чому я маю повторювати це знову і знову? – Його ніздрі тремтіли від невдаваного гніву. – Мої слова – порожній звук?

– Ні. – Меліса сховала посмішку. – Може, мені подобається чути, що ніякого весілля не буде? А може, мені подобається, як ти це вимовляєш? Нечасто зустрінеш спокійну впевненість у власній думці. Багато хто ототожнює насильство із силою, грубість із впливовістю, крик із владою, самодурство з авторитетом. Їм ніколи в житті не зрозуміти, чому я захоплююсь тобою.

– Тому що бачиш у мені антипод Фабіана, – похмуро пробурмотів Джі Лін.

– Попрошу без образ. – Розуміючий тон зачепив Лисицю за живе. – Я – не Ніта Ліст, мені ця псевдореволюційна маячня ні до чого. Як правитель Фабіан непоганий для Валесії, ти – для Пагорбів. Якщо вас поміняти місцями, настане хаос. Ну а що я думаю про короля як про людину, відомо всім. Відпочив? Тоді вперед, дорога сама себе не пройде.

Не чекаючи відповіді, Меліса підвелася і підійшла до брили. Дотяглася до краю зарослого лишайником «козирка» і, використовуючи отвори пастки як сходинки, залізла нагору.

– Подивимося, що за механізм. – Глибоко зітхнувши, вона стрибнула на камінь і охнула, впала на коліна, схопилася за гомілку. – Я невиправна… Стій!

Приглушено клацнуло, і повз князя промайнули три заіржавілі стріли із зазубреними наконечниками. Вони стукнулися в протилежну від «козирка» скелю і впали за пів кроку від Джі Ліна, що поспішав на допомогу, ніби й не чуючи попередження.

– Боляче? – Він миттю опинився поруч, простяг руку. – Тебе зачепило?

– Тільки мою гордість. – Меліса скрипнула зубами і випросталася. – Могла б здогадатися, що Ані Естол – просто базікало. Лінг поважали залізо, а не вогонь. – Вона повільно пройшлася брилою, але більше нічого не клацало. – Думаю, поки я тут, пастка не перезарядиться. Якщо вона взагалі не одноразова.

Князь продемонстрував дива спритності – як підозрювала Лисиця, його підганяли отвори, з яких будь-якої миті могла вилетіти смерть чи каліцтво. Щоправда, зазвичай такі механізми випускали лише один набір стріл, але навіщо ризикувати? Краще перечекати, ніж потім ридати гіркими сльозами.

Разом спуститися на стежку було легше, ось тільки за два десятки кроків вона закінчилась. Уперлася в пагорб, який назвати горою і язик не повертався. У пагорбі виднілася діра, куди ледь проникало сонячне світло. Чи то печера, чи тунель… Найімовірніше, останнє, бо на обробленій грубими знаряддями підлозі виднілися рейки.

– Вагонетка? – здивувався Джі Лін, заглядаючи в нерівний овал отвору. – Спосіб перетнути гряду за пів години? Просто подарунок долі якийсь.

– Перевіримо? – заохотила Меліса.

– О так! – Князь ступив усередину, штовхнув важіль гальма і швидко відступив. – Що?

– Ти прочитав мої думки?

Він засміявся і потяг Лисицю подалі від входу. Вчасно: колеса вагонетки скрипнули, вона неквапливо зрушила з місця і покотилася в темряву, потім заскреготала і в щось врізалася.

– Ми з тобою однакові. Безнадійні боягузи. – Меліса обернулася, приклала руку козирком до чола, розглядаючи пагорб. – Це просто рейки.

Наступної миті тунель вибухнув.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.