11.2

– Ввічливіше поводься із княжою нареченою, онучку. Це тобі не ковальська дочка, – буркнула бабця й сіла на обсаджену акацією лаву з кованою спинкою. – Що, наречена, зіллячко не допомогло?

А Лі зробив страшне обличчя, і той факт, що чай із бергамотом випили як звичайний… хм, чай із бергамотом, залишився не озвученим.

– Вас відьмою називати? Пані? Чи бабусею?

– А жениха як звеш? Князем? Чи судженим?

Айріс змахнула пилюку з лави і сіла поруч із бабкою.

«Про що вона?» – приблизно так А Лі пояснив міміку, адресовану йому.

«Гадки не маю», – просигналив у відповідь.

– То що шукаєш, наречена? Зілля чарівного чи поради мудрої? – заспівала бабуся добре відрепетируваним тоном.

– Мені б розшифрувати ось це. – З великої кишені, прикрашеної тонкою смужкою білих мережив, з’явився складений удвічі аркуш паперу. – Точний текст прокляття Алетіни Міллс, без цензури та облагородження, – прозвучало із прихованою гордістю. – Я прочитаю. – Айріс розгорнула аркуш і, старанно вимовляючи слова, озвучила фрази, від яких навіть у візника, що стовбичив удалині, зів’яли вуха. – Що скажете?

По очах бабці А Лі бачив: сказати вона хоче багато чого, причому лексиконом Алетіни, але відьма Шесса швидко впоралася з поривом. У її професії колись використовували хвости щурів і цвинтарну землю. Добірна лайка з вуст нареченої князя, дівчини за замовчуванням трепетної і сором’язливої, – не найдивніше, чим часом «тішить» ремесло.

– Любити тебе треба, дівонько, – після короткої паузи заявила бабця. – Точно кажу: любити буде – не пропаде.

– А я? Мені теж?.. Треба?.. Любити? – здавалося, це питання для Айріс найважливіше за все на світі.

– Е… Ну… Бажано, але не обов’язково. А наречений любити має. Так сильно, щоб не дивився на інших. Може, тобі ще зілля зварити?

– Точно? Ви нічого не пропустили? Це важливо! Послухайте ще раз!

– Точно, точно! Не треба повторювати, дівчино, тут дітки бігають.

– Та мені не важко!

Айріс терзала бабку розпитуваннями майже годину. За цей час коні обгризли газон до землі, візник задрімав на віддаленій лаві, Майва Аноза витоптала молоді фіалки і забруднила помаранчевим пилком тигрових лілій свою білу блузку і вузьку чорну спідницю.

Нарешті бабуся дивом зуміла вирватися з міцної хватки проклятої нареченої і, очманіло подивившись на всі боки, залізла в карету.

– З лінг було простіше, – пробурмотіла у відповідь на гарячі подяки та сумку з гостинцем. – Заздрю я твоїй наполегливості, Айріс Міллс. Свекруха у мене така була, свекор її крячею окаянною кликав. Як задумає що, не відступиться, хоч ти ріж її. Їдьмо! – Це адресувалося кучеру. – А ти, онучку, шишки ловити залишаєшся? Ну, справа молода…

Ні, А Лі не збирався робити дурниць! Дивні думки та сни – цілковита нісенітниця. Який хлопець не мріє про подвиги та прекрасну принцесу в нагороду? І що, багато хто отримує бажане? Ну-ну. Навіть королі не одружуються за вибором серця. А Айріс, між іншим, далеко не принцеса. Очі чаклунські, личко бліде, руки тоненькі, та ще й командує вічно… Про таких не мріють.

– Ти заснув чи щось чуєш? Хвилин п’ять на мене витріщаєшся, хоч би моргнув! У тебе теж дар? Чи у мене бруд на обличчі?

А Лі здригнувся і відвів погляд. Не мріють про таких, як же ж… Завжди знайдеться ідіот, якому подавай не писану красуню з лагідним характером, а безсоромне руде непорозуміння.

– Я в проклятті мало що зрозумів, – почав він, косячись на Майву Анозу, що явно вже проклинала і наречену, і шесс, і свою надто відповідальну душу. – Але деякі фрази частково схожі на сучасні. Не впевнений, що їхнє значення таке саме…

– Не тягни кота за хвіст! – Айріс штовхнула його на лаву і нависла як справжня хижачка. – Про що твоя бабця промовчала? – Шолом полетів додолу. – Що прибрехала? Ну?

Її губи були на відстані долоні. М’які, ніжні, розтулені… Шкіра пахла ваніллю, пасмо волосся лоскотало А Лі підборіддя, маленькі долоні лежали на його плечах.

Серце застукотіло з подвійною швидкістю, у грудях занило і стало надзвичайно тепло. Захотілося продовжити цю мить, зберегти навіки в пам’яті… Зупинити час і подумати, як позбутися мани і не наламати дров, бо це все вийшло з-під контролю! Або зробити щось особливе. Начхати на встановлений віками порядок речей і закричати на весь світ, що прокляття – тлін, з ним можна жити собі на втіху, і нехай і король, і князь, і бабця… Ні, навіщо ображати бабцю? Нехай король, його поплічники, навіть зразково правильна Майва, що роками сохне за Джі Ліном і не наважується зізнатися у почуттях, ідуть лісом! У Айріс Міллс свій шлях, і не треба заганяти її в глухий кут!

– Знову полуницю їв, а мені й ягідки спробувати не вдалося. – Вона не могла не розуміти, що відбувається і який вигляд це має збоку, але й не думала відсуватись. – То навіщо ти залишився, А Лі Шине? Що хотів сказати?

– Прокляття… Воно тільки на нареченому зав’язане. – Від її близькості думки скакали, як голодні гризні. – Неважливо, любиш ти чи ненавидиш. Нічого від тебе не залежить. Взагалі нічого, наречена. А жених… Він має бути вірним. Щоб якщо клятву дав у храмі, то жодних думок про інших. Там написано «псина семипутний»… Це той, хто за жінками бігає. А «лайдак червивий» наче й вірний, але в думках із кожною зустрічною, розумієш?

– Про кохання ж твоя бабуся не вигадала? – Айріс нахилилася ще ближче, і А Лі стало по-справжньому спекотно.

– Фраза є… Спірна. Начебто якщо цей псина покохає більше за життя, то здохне. Він чи прокляття – не зовсім ясно. А тому, чия щира клятва… Хм… Надто образні метафори. Чи то на небесах зарахується, чи то земне щастя довіку буде, чи то спочатку щастя, а потім зарахується. Тут бабця краще розуміється, у її часи ці шеські вислови в повсякденній мові використовували.

– Краще б у літературну ввели! – відрізала Айріс і раптом злякано відсахнулася. – Ах ти ж маленька погань! – Вона відскочила, помітивши на собі прудку тінь, і обома руками схопила сітчастий шолом. – Та тебе на котлети треба пустити! – адресувалося птаху, що швидко втрачав висоту. – Гей! А ти куди намилився? – це вже до безкрилого співрозмовника. – Я ще з тобою розмовляю!

«Кряча», – у А Лі всередині все похололо.

Він бачив, що птах кружляє в небі, але навіть не припускав, що той наважиться кинутися вниз при світлі дня. Навколо ж люди! Майва, четверо якихось чиновників у дорогих костюмах, яскраво вдягнений жевжик із парасолем… Крячі розумні, на рожен не лізуть! Хіба що коли дуріють від магії, але А Лі цілий тиждень потай експериментував із гризнями і шушками, і з’ясував: проклята наречена приваблює їх дуже сильно, проте розум вони не втрачають.

– Стояти! Стій, злидня крилата! Голову! Голову прикривай, наречена!

Вже на шляху до розлюченої дівчини прийшло розуміння: кряча націлилася не на Айріс, що мчала вперед, розмахуючи шоломом, а на молодого незнайомця в строкатій сорочці та зелених штанях, що з ідіотською посмішкою застиг на доріжці.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.