25.2

Ло Ла мріяла стати модельєркою, закінчувала курси крою та шиття і вже домовилася з паном Піксом, наймоднішим кравцем князівства, про практику в його агентстві. Пані Майва не заперечувала – навпаки, вона заохочувала вихованок шукати свій шлях та цінувала активність. Але відмовити комусь на кшталт пані Руденс пані Майва не посміє. Вона кудись зникла, а коли повернеться, неодмінно почне вислужуватись і не порушить правила.

Ло Лі залишалося три роки до повноліття. Вона збиралася витратити їх із практичною користю для майбутнього, але поки що її долею керували інші. Дівчина не хотіла, щоб серед них опинилася пані Руденс, так само як і не хотіла позбавлятися опікунства шляхом заміжжя. По-перше, у шістнадцять років дозвіл на нього отримати непросто; по-друге, чоловік – це надовго (як мінімум до повноліття), і не факт, що трапиться нормальний. Багато хлопців на словах сучасні та прогресивні, а як доходить до стосунків, одразу змінюють погляди. Але все ж Ло Ла приглянула кілька кандидатур.

З Лікою все було складніше. Вона любила малювати карикатури, вирощувати квіти, спостерігати за крячами та пекти булочки. Конкретних планів дівчина не будувала, але збиралася до Лісового училища і це не обговорювалось. У притулку вона жила разом із двома молодшими кузинами і вважала своїм обов’язком піклуватися про них як зараз, так і після досягнення дев’ятнадцятиріччя. Ні пані Руденс, ні Валесію майбутнє Ліки не передбачало.

– Легко їй казати… Вона нічого про нас не знає! – обурювалася дівчинка. – Ми ж не кошенята в коробці на базарі, підходь і бери з доплатою! В нас це… Історія є! Ми не просто так у світі бовтаємось! Мало їй малих? Вони всі про мамцю мріють, вибирай будь-кого й опікуйся скільки влізе!

Айріс пообіцяла розібратися. А що їй лишалось? У тітоньки горе, під його впливом вона може наробити всякого… Або виплачеться і забуде про все.

Після тріскотіння Ліки тиша в саду стала особливо помітною і трохи гнітючою. Вітер майже не відчувався, але ледве чутний шелест листя заважав просто заплющити очі і вдихати наповнене свіжістю повітря. Шурхіт, шерех, легке дихання… Айріс виявила, що забрела надто далеко і прислухається до власних вдихів та видихів. Це нервувало. Сад, зовсім нодавно такий мирний і привітний, раптом змінився, поринув у пітьму… Точно! Ліхтарі залишилися далеко позаду, а тут, під покровом старих дерев, панували тіні та павуки.

– Гей, наречена!

Айріс підскочила. Вона не помітила наближення А Лі, хоча була на нервах і пильно стежила за навколишнім світом.

– Наречена… – Він ішов повільно, наче боячись налякати. – Чому ти одна? Нічому тебе життя не вчить.

– А Лі Шине…

– Я звільню тебе, наречена. Пам’ятаєш, я обіцяв? Я зроблю це.

– Як? – прошепотіла Айріс і підбігла до нього, притулилася до його грудей, вчепилася неслухняними пальцями за плечі, намагаючись не відпустити, залишити поруч із собою назавжди. – Як, А Лі Шине? Пропонуєш тікати?

– Ні, не тікати. – А Лі знову пах полуницею та малиною. І де він їх знаходить? Садові вже перезріли й опали. – Хіба це вихід? Ти не створена для поневірянь, Айріс. Ти надто тендітна і ніжна… – Його руки були теплими, дбайливими, міцними. – Тобі не можна тинятися світом, тому я розкрив змову проти короля. Справжню змову, уявляєш? Проведи мене до Фабіана, і наше життя зміниться. Вір мені, наречена. Моя наречена… Віриш?

Айріс вірила. А Лі міг робити дурниці й потрапляти в неприємності, але його це не зупиняло. Він ішов до мети, не боячись здатися смішним. Для нього Айріс Міллс була важливішою, ніж думка сторонніх людей.

***

– Отже, ще раз. – Фабіан перебував у чудовому настрої, проте геть-чисто відмовлявся сприймати Айріс всерйоз. – Ти вимагаєш зустрічі о пів на першу ночі, мотивуючи це тим, що мій улюблений циркач А Лі Шин за пів дня розкрив справу, над якою спецслужби працюють чотири місяці? Дуже цікаво… Почнімо з очевидного питання.

– Хто очолює змову? – з надією припустила Айріс.

– Що ти вживала, Ірисо? Я, звичайно, дотримуюся вельми широких поглядів на життя, але від тебе такого не чекав.

– Ви ж погодилися мене вислухати!

– Ти прорвалася крізь ворота з криком: «За Батьківщину! За короля! За кохання!», а я ціную видовища. Хіба я мав вибір?

Айріс відчула, як запалали щоки, і опустила очі. Все правильно, вона обрала єдиний гарантований спосіб привернути увагу Фабіана, але спогади про це залишаться з нею надовго. І з вартою, о так…

Вони до такого явно не звикли. Остовпіли, дали змогу наполягти на своєму, провели до приймальні на першому поверсі… Шкода, якщо король відіграється на них. Вони не винні, що вперше в житті Айріс Міллс захотіла чогось по-справжньому і начхала на методи. І ті хлопці не поскаржилися на те, що вона погрожувала їм скам’янінням як повністю, так і частково.

– Йди додому, Ірисо. – Король щільніше зав’язав довгий халат з майстерною вишивкою, з-під якого виглядала чорна піжама. – Днями ми з усім розберемось, і тоді роби, що хочеш.

– Я не піду до вівтаря!

– Ще й як підеш. Ну або вмовиш Лисицю, або ту кусючу революціонерку, або ще когось… Взагалі мені байдуже. Потрібен галас, розумієш? Грандіозна подія. Балаган. Прокляття, ваше всебічне скиглення так дістало, що я вже сам готовий одружитися! Не хочеш заміж? То знайди мені вигідну принцесу і спи спокійно.

– І знайду!

– Прекрасно. А тепер будь ласкава, зникни раніше, ніж я розізлюсь.

Айріс інстинктивно зробила крок до виходу і затнулась. Ні, це не годиться! Не для того вона летіла сюди посеред ночі, щоби відступити. Не стратять же її й справді за настирливість?

– Вас уб’ють, сіре. Вас, ваших затятих прихильників і князя.

– Люди смертні. – Фабіан перетнув кімнату і натиснув на вимикач. – Гарних снів.

– Це буде не на весіллі! Ви не підготуєтесь! Вони знають, що ви розставили сіті, і не спіймаються! Все станеться у день від’їзду!

Вимикач клацнув ще раз. Король повернувся до Айріс та столу, за яким вона сиділа.

– З цього моменту детальніше, Ірисо. Як ти дізналася про день від’їзду?

– Я… Емм… Вся справа в бабці та крячах…

– Ірисо!

– Вікно.

Фабіан не перепитував. Знову вимкнув світло, ривком відкинув фіранки й відчинив віконниці.

– А Лі Шин? – вимовив напівзапитливим тоном.

– Я дуже вибачаюсь за вчорашнє, – долинуло з темряви. – Я справді не хотів нічого такого образливого, думав, п’яне бидло якась повзає чи збоченець. І за озеро вибачаюсь, і за пиятику, і за шолом… А шолом чому брудний і погнутий вернули? Тут стільки челяді, могли б і почистити.

– А Лі Шине!

– Можна мені увійти?

– Треба, щоб тебе!..

– Я тут на колінах стою, – прозвучало досить агресивно. – Вибачаюсь.

– Та хоч на голові танцюй! – Король висунувся у вікно, сліпо зашарив у порожнечі. – Де ти?!

Кілька секунд тиші – і двері відчинилися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.