15.3

– Що це у каструлі? – Величезний посуд не поєднувався з інтер’єром ванної кімнати й привертав увагу.

– Якісь трави. Ем Мі – шанувальниця народної медицини, вирішила і мене ощасливити. Але я в це не вірю.

– І добре. – Під кришкою виявилася темна до чорноти каламуть із різким запахом. – Натомість я спробую повірити. Можна наповнити ванну до країв, зачорнити воду і сховатись у ній, а за вікно скинемо зв’язані простирадла. Наче я втік. Згодиться?

Айріс відштовхнула А Лі від крана і охнула, схопилася за плече.

– В тебе зовсім дах потік? – прошипіла як розлючена кряча. – Бач, розумний який! У вікно виглянь, дурне! Там стоїть поліцейський!

– Не стоїть. – У полі зору виднівся лише садівник, що ліниво обрізав малинник і кидав пагони на заляпану цементом тачку.

– Чому?

– А звідки мені знати, наречена?

Айріс не повірила на слово – сама повернулася до кімнати і навалилася на підвіконня. Це було відверто образливо. А Лі визнавав, що безглузді ситуації – добра половина його біографії, але він ніколи не брехав навмисно.

– Це дивно, – заявила проклята наречена і підійшла до прихованих шафою дверей, притулилась вухом до стіни. – Ходи-но сюди… Чуєш щось?

– Яка різниця? Все одно не повіриш. Ти ж столична і розумна, а я таке собі, сільський дурник… Ой-єй… Мені ж на роботу треба!

– Тихіше!

Пан Ейл залишив у коридорі поліцейського, це А Лі пам’ятав добре. Той так сопів і тупав порожнім поверхом, що здавалося: в замку оселився привид. Та зараз єдиним, що чулося за дверима, було човгання швабри – підозріло рівномірне, на одному місці, до того ж супроводжувалося воно гучним диханням і шарудінням одягу по стіні.

– Здається, вона підслуховує, – прошепотіла Айріс.

– Підглядає, – заперечив А Лі. – Надто багато шуму, щоб щось почути.

– Дурниці! Не мав ти справ зі слугами. У них ідеальний слух.

– Чому ж, мав. – Нехтування боляче кольнуло в серці. – Зазвичай я – прислуга, і можу присягнутися, мій слух не ідеальний.

– Що ти верзеш, А Лі Шине?!

– Нічого. Забудь. – Шкода, що слова не співпадали з почуттями… – Такі, як ти, не бачать далі свого носа.

– Гей! Отямся! Що ще за пригноблення пролетаріату? Ми сваримося через покоївку, що підглядає! Це ж абсурд!

А Лі ривком відсунув ліжко і штовхнув комод. Забив ногу, звичайно ж. Усе як завжди… Деякі люди народжені для невдач.

– Хто я для тебе, наречена? Така ж іграшка, як ти для короля? Пограєшся мною, а потім спитаєш, чи не хочу я з тобою одружитися?

– Заткнися! – Айріс з неочікуваною силою затиснула йому рота рукою, втисла його потилицю в дверцята шафи, ще й коліном додала як аргумент. – Не смій навіть думати про це! Як треба буде, я відріжу тобі язика, але ти ніколи в житті не скажеш ці слова! Ніколи, зрозуміло?

– Угу… – Її натиск збентежив А Лі, близькість вибила з голови всі зв’язні думки. – Угум… – Прохолодна долоня неохоче відсунулась, і він облизав пересохлі губи. – Не боюсь я твого прокляття. Мені жити лишилося пів години.

– Зате я боюсь! Мені начхати, що і хто каже. На тобі я не експериментуватиму.

– А на князі?

– Та пішов ти разом зі своїм князем! – остаточно розлютилась Айріс. – У нього вибору немає, а ти вільний, дурню!

Він не знайшов, що відповісти. І то правда, чому це не дає спокою? Нехай не з власної волі, але Айріс Міллс – чужа наречена. Ба більше, наречена хорошої людини, яку А Лі поважає і не хоче бачити мертвою. П’ятдесят на п’ятдесят, що цей шлюб відбудеться, і тоді вона стане чужою дружиною. Без сумніву, Джі Лін Рі подбає про неї, забезпечить гідне життя, хоча б зі страху перед прокляттям буде ідеальним чоловіком.

Про що взагалі мова? Князь може дати все: князівство, замок, становище в суспільстві, прикраси та дорогий одяг, бали і всяке таке… Все, що душа забажає! А внучок відьми, причому несправжньої? Халупу біля боліт, нахабну гризню з не менш нахабним виводком і перспективу ловити ночами красульок, щоб заробити на хліб?

– Ти маєш рацію, наречена. Я вільний як дика кряча, – похмуро підтвердив А Лі. – Не бійся, до храму тебе не потягну.

– Нарешті я дочекалася від тебе розумної думки! – зраділа Айріс, і від цього стало гірко.

Чого це раптом? Храм означає небезпеку. Треба почуватися задоволеним її турботою… Але не виходило.

А Лі відсунув шафу і обережно прочинив двері. Покоївка, що навалилася на них усім тілом і завзято поглинала чужу розмову на підвищених тонах, вчепилася в ручку, щоб не впасти. Швабра, притулена поруч, шльопнулася на поріг, вимита кілька разів поспіль частина коридору перед кімнатою блищала неприродною чистотою.

– Пані наречена, що ж ви про честь не дбаєте? – заголосила спіймана на гарячому Ем Мі.

– А ви? – резонно уточнила Айріс, висунувшись із-за плеча А Лі.

– Великий із вами, я давно чоловіка поховала!

– І це дає вам право лізти у чуже життя?

Покоївка відступила, опустила очі.

– Та я ж не зі зла, – пробурмотіла зніяковіло. – Я ж не шпигую… Переконатися хотіла, що цей нечестивець вас не ображає. Всі кажуть, то він ковальську дочку окрутив, а тепер і тут крутиться…

– Що?! – зойкнула Айріс.

– Це брехня! – швидко заперечив А Лі.

– Точно? – аж підібралася Ем Мі. – А хто тоді? Той циркач кульгавий? Чи кіношник приїжджий? Може, синок Мафри-кухарки? Ну, який у таверні співає?

– Її спитайте!

– Якби ж Мафра знала… Коваль придане гарне дає, вона б таку невістку нізащо не прогаяла б.

– Доньку, а не Мафру!

– Немає у Мафри доньок. Чи є? – Очі покоївки заблищали азартом. – Що ти про це знаєш, А Лі Шине? Бабця щось сказала? Та дитина, яку Мафра втратила, первістка її, дівчинка чорноока, жива?! Мабуть, багатіям продала, а зараз кається? Повернути хоче?

Ось так і народжуються плітки… А Лі похитав головою, заперечуючи одразу все, і прислухався до звуків унизу. Здається, лише будівельники і Старий Сем…

– Де поліція?

– Поліція? – Ем Мі скривилась. – У них там таке… Плюнули на нас і поїхали.

– Яке – таке? – Айріс, накульгуючи, теж вийшла в коридор. – Яке, я вас питаю?!

– Пані наречена, ви б хоч халат зав’язали, – заголосила покоївка. – Не годиться в нічній сорочці стояти перед хлопцем.

– Що сталося?!

В озері знайшли аж два трупи, причому за життя вони були добре відомі поліції. Кривий Іт займався сутенерством і прославився тим, що відрубував неслухняним дівчатам пальці. Він відсидів два терміни, вийшов на початку літа. Малий Алом тюремного життя не нюхав, хоч і фігурував у кількох розслідуваннях пограбувань як підозрюваний.

Ці двоє як ніхто інший підходили під опис суб’єктів, що напали на Айріс. Їх обох убили точним ударом у шию, а до того сильно побили і катували вогнем.

– Більше нікого не знайшли? – А Лі затамував подих, сподіваючись на краще.

Раптом жевжик не потонув? Роздягнувся, поліз у воду, але виплив? Проспався в перших-ліпших кущах, а вранці протверезів і, згоряючи від сорому, втік додому?

– Хіба трьох небіжчиків мало? – обурилася покоївка.

– Як трьох? – Бідний франтик, хай земля йому буде пухом… – Ви ж сказали, двох… З озера… Витягли…

– Таж третій у замку трапився. Он там, за воротами на дорозі! Пан Ейл доповідь слухав про мерців цих, Кривого і Малого. Їх труповози прямо з берега забрали, а слідчий прибіг звітувати. Хлопчина Ойли-молочниці, знаєш? Банькатий такий, губи як оладки? Я вам кажу, нагуляла вона його, коли на закордонний курорт їздила. Везе ж людям… Один раз лотерейний квиток купила – поїздку виграла, а ти стараєшся, пнешся…

– Хто помер?! – замогильним тоном гримнула Айріс. – Коли?!

– То він не те щоб зовсім помер, – зам’ялася Ем Мі. – Але Старий Сем каже, помре. У нього друг так сконав. Спочатку наче видужував, навіть відсвяткував це як годиться, а вранці дружина дивиться – холодний…

– Таке відчуття, що зараз з’явиться четвертий труп, – прошипіла проклята наречена. – Трясця вам, що сталося?!

Під час розмови начальника поліції та слідчого до замку під’їхала розмальована як на весілля карета. Пан Ейл ні з того ні з цього побагровів, схопився за серце і пошкандибав до неї, наплювавши на здивованого підлеглого та його теорії. Заліз усередину і перебував там щонайбільше п’ять хвилин.

Покоївка не знала, про що йшлося. Вчора вона застудила вухо і погано чула, ще й четверо головорізів-охоронців вискочили з карети і застигли стовпами, дивилися на неї як на злочинницю. Це заважало зосередитись.

Начальник поліції вийшов червоний як мак і наказав своїм людям негайно покинути замок.

Карета від’їхала. За хвилину в пана Ейла стався удар.

– Допоможіть мені одягнутися. – Айріс затягла Ем Мі в кімнату, залишивши А Лі сиротливо стирчати в порожньому коридорі. – Треба заглянути в одне місце.

– Врятуй нас Великий! Ви ж ледве ходите!

– Я не піду, а поїду, – обірвала невпевнені протести князева наречена. – Гей, А Лі Шине! – крикнула трохи веселіше. – Можеш сміливо йти на роботу. У планах пана Ейла була серйозна помилка: король живий і вмирати молодим не збирається.

– Король хворів? – миттю стрепенулась покоївка. – Чим? «Розпусною» хворобою?

Двері зачинились, і їхній стукіт поєднав у одне ціле розрізнені шматочки мозаїки в голові А Лі, які досі належали різним картинкам.

– Що, справді? Король?.. Там, тоді й тут? Здається, я влип…

Сумне «Р-ряч!», що долинуло здалеку, це повністю підтверджувало.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.