10.2

***

– Швидко ви, князю.

Джі Лін здригнувся і мало не хряснув дверима карети. Він здивувався б менше, побачивши всередині готову до атаки крячу, але це була лише проклята наречена – незвично тиха, скромно вдягнена, з прямим поглядом і без натяку на посмішку.

– Що ви тут робите, Айріс?

Вона прикрила подолом сукні величеньку сумку, що не мала шансів поміститися під сидінням, і відсунулася до дальньої стіни.

– Підвезіть мене до ратуші, – пролунало без колишньої неприязні. – Будь ласка.

– І дорогою ви нацькуєте на мене те, що ховаєте в сумці? Ні, красно дякую.

– Я вибачитися хочу, – промовила Айріс тихо. – І дещо обговорити.

– Точно? – Останній тиждень вона наче поводилася нормально. Ні сміховинних звинувачень, ні скандалів… Хіба що Арман Майлір привидівся їй знову, причому прямо в замку. – І дещо – це?..

– Ваше особисте життя, князю. Я, ви та жінки, які вас оточують.

Джі Лін заліз у карету. Безцеремонно провів долонею по сумці і, переконавшись у відсутності шкідливої живності (підсвідомість натякала: наречена й осине гніздо підкладе, якщо їй заманеться), уважно подивився на супутницю.

– Пропоную зупинитись на «я і ви». Що вас турбує?

– Лисиця зустрічалася з королем, знаєте?

– Тепер знаю, – голос здригнувся від неприязні. – І що треба його величності?

– Гадки не маю! – Коні рушили надто різко, сумка дзенькнула, Айріс схопилася за плече Джі Ліна, щоб не впасти. – Але Фабіан говорив про майбутнє! Про Пагорби і вас! Він не вважає наше весілля стратою! Це ніби випробування. Хочете цитату? «Джі Лін не такий дурень, яким мені його малюють. Я впевнений на дев’яносто дев’ять відсотків, що прокляття на нього не вплине. А якщо я помиляюся, то так йому й треба. Князь має прораховувати все, а не вірити у казки».

– Першу фразу могли б і пропустити.

– Я скоротила її і викинула лайку.

Колесо наскочило на розсипану недбайливими будівельниками цеглу, і карету відчутно струснуло. Айріс вчепилася в сидіння, притримала ногою сумку і скрикнула, схопилася за кісточку.

– Що з вами? – Пам’ятаючи про купи каміння за воротами, Джі Лін присунувся ближче. – Забилися?

– Дурниці. Просто подряпина. Не треба мене рятувати, це лише вино.

– Де? – А наступної миті на підлозі почала збиратися темно-вишнева калюжа – судячи з пряного аромату, із замкового льоху. – Ви не гайнуєте час.

– Якби я збиралася вас спокушати, то одягла б шовкові панчохи і вже зомліла б, – огризнулась Айріс, поправляючи поділ.

«Ось вони, уроки чесності Лисиці Стау. Відлякають будь-кого», – Джі Лін витягнув сумку на відкритий простір і вийняв розбиту пляшку.

– Я мав на увазі не ваші ніжки, – зауважив миролюбно. – Ви швидко освоїлися. Старий Сем не кожному гостю дає ключі від погреба.

– Зате ви витаєте в хмарах. Для всіх наше весілля – вирішене питання. Не думаєте, що час сприйняти його всерйоз?

– Як ви? Зібрати торбу і втекти?

– Я йду в гості! – з гідністю парирувала Айріс. – А вам не завадило б подорослішати. Тут, у Пагорбах, усі впевнені: якщо я достукаюся до вашого серця, житимемо ми довго і, ймовірно, щасливо. Навіть король вірить у це, а раніше… Шість попередніх разів, князю! Цілих шість разів король не сумнівався, що прокляття спрацює!

Коні мірно бігли вздовж озера, у прочинене віконце лилося прохолодне повітря. Туман майже осів, і жовто-рожеві промені падали на вкрите ластовинням обличчя Айріс. Вона не помічала їх, хіба що мружилася, коли відблиски сліпили очі. Нервово стискала кулаки і говорила, говорила, говорила… Про те, що любов створить диво, що боятися не треба, що народ має рацію, що Фабіан не звір, що відьма Шесса не кидає слів на вітер…

Джі Лін вирішив, що Айріс насамперед переконує себе. У м’якому ранковому світлі вона здавалася зовсім юною і вразливою – як пухнате пташеня з першими пір’їнками, що випало з гнізда і намагається пристосуватися до наземного існування хоча б доти, доки не зможе розправити крила.

– Не хвилюйтеся. – Повагавшись (щуряча парасолька ще жила у пам’яті), князь обійняв її. М’яко притиснув до грудей, погладив по вузькій спині і подумав, що розуміє цю дівчину як ніхто інший. – Знаю, вас уже налякали всі кому не ліньки. Те, про що пліткують покоївки, не правда. Навіть якщо зі мною щось трапиться, Пагорби не звинувачуватимуть вас. Даю слово.

– А ви не думали, що я сама не хочу, щоб з вами трапилося це кляте щось? – прошепотіла вона і подивилася Джі Ліну в очі. – Чому ви ігноруєте небезпеку?

Він засміявся, сподіваючись, що Айріс не почує фальші.

– Ваші страхи не мають сенсу, Ірисо. – Здалося, зменшувальне ім’я додасть словам переконливості. – Нічого не бійтеся. Чув, вас уже нажахали крячами? Все не так страшно, як стверджує наша головна панікерка Ем Мі. Ваше прокляття приваблює шеських тварин не більше, ніж старий амулет у скрині якоїсь бабусі. Головне – не наближайтесь до розплідника, добре? І не хвилюйтеся щодо весілля. Його не буде. Не тому, що мої піддані позбудуться вас, щоб уникнути проблем, а тому, що я поговорю з королем відверто. Він не має важелів тиску. З родичів у мене залишився лише Старий Сем, за князівство я не тримаюся… Все налагодиться, обіцяю.

– Ви не вмієте брехати, я не вмію вірити брехні… І я не дитина, князю. Пагорби для вас – сенс життя, заради них ви і з крячею одружитесь. Я цілий рік близько спілкувалася з королем і знаю: він не відступить. Менше ніж за місяць ми з вами стоятимемо у храмі! І ми маємо шанс вийти з нього разом!

Чомусь защеміло серце, але Джі Лін не надав цьому значення. Він уже змирився з тим, що з дня на день розпочнеться справжня боротьба, і ця рудоволоса дівчина з сумними очима не буде в ній знаряддям. Такі, як вона, мають радіти новому дню, а не боятися майбутнього. Тільки Фабіан міг упиватися прокляттям і не бачити страждань тієї, що на кожному фіктивному весіллі хоронила частинку своєї душі.

– Пропонуєте закохатися одне в одного? Вибачте, але так не буває. Я піду іншим шляхом, Ірисо.

Айріс відсторонилася, відвернулася до вікна, шмигнула носом і вдала, що кашляє.

– Пропоную спробувати, – сказала повільно. – Я багато розмірковувала про прокляття і женихів… Відьма клянеться, що Алетіна Міллс точно говорила про кохання. Арман любив мене, та його це не врятувало. І я подумала: раптом потрібна взаємність? Я постараюся, Джі Ліне. Я старатимуся по-справжньому. А ви? Проведете цей місяць із тією приїжджою дівчиною? Чи виберете мене?

«А що, якщо за появу Ніти Ліст треба теж дякувати Фабіану? Прекрасна змовниця на одній чаші терезів, присяга на другій… Я ігнорую Ніту, покірно йду до вівтаря – і король великодушно припиняє фарс? Ні, маячня. Не варто скрізь шукати прихований сенс», – а вголос князь повторив:

– Весілля не буде.

– Буде. – Айріс зовсім відсунула фіранку і підставила обличчя вітру. – Але я вас розумію. Поклик тіла і таке інше… Ваша сьогоднішня гостя випромінює якийсь тваринний магнетизм, мені з нею і близько не зрівнятися. Ну то оголосіть її своєю таємною дружиною! Папери підробити нескладно! Хоча… – Вона знітилася, потерла очі. – За бажання король швидко зробить вас удівцем. Хм… Скажіть чесно, Джі Ліне, воно того варте? Ну, полум’я пристрасті, метелики в животі, дикий нестримний… Ой!

Вибоїна врятувала князя від теми, яку він не збирався обговорювати з незаміжньою неповнолітньою дівчиною (здається, навіть закони Валесії висловлювалися з цього приводу дуже суворо). Щоправда, наступне питання було не легшим.

– Я вам хоч трохи подобаюся? Чи спричиняю огиду? Лють? Може, асоціююся зі смертю? – діловито перерахувала Айріс, і Джі Ліну спало на думку, що вона знову копіює Лисицю.

– Ви подобаєтеся мені як людина. – Він ретельно стежив за тоном. – Я не відчуваю до вас неприязні, але для нареченої ви надто молоді.

– Я… Хм… – Нарешті вона скинула маску і зам’ялася, підбираючи слова. – Гадаю, я не проти дорослих стосунків, – заявила чітко.

– А Кримінальний кодекс проти! – не витримав Джі Лін. – Чула б вас ваша тітонька!

Айріс казна-чому засміялася.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.