2.3

«Князю, ми спілкуємось півтора роки, – писала Королева Темряви. – Я вважаю вас більше ніж добрим другом, тому маю попередити: наступає біда. Король дізнався про те, що йому знати не належало, і зробив неправильні висновки. Він постарається вас убити, а я бажаю смерті йому самому.

Прошу, не вважайте мене монстром за те, що я запропоную. Ви важливі для мене, зрозумійте! Я порушила стільки правил, коли написала вам вперше, що й не злічити, але жодного разу не пошкодувала про це.

Фабіан має померти. Він – примхливий хлопчак, що використовує Валесію та її мешканців як іграшки. Будь-хто з наступних претендентів на престол буде кращим, ніж нинішній правитель.

Якщо вас не шокують мої слова, князю, прочитайте другий аркуш листа. Та якщо ви вірні клятві, благаю, знищте його, не читаючи. Заради мене, Джі Лін Рі! Я ризикую всім, звертаючись до вас. Молю, виконайте моє єдине прохання. Зробіть правильний вибір. Сподіваюся на зустріч у оновленій Валесії».

Джі Лін сидів як громом уражений. Вітер посилився, бризки з горіха падали на коліна і забруднювали світлі штанини, та хіба це мало значення?!

Король не брехав щодо змови, – це перше.

Королева Темряви показала справжнє обличчя, – це друге.

Князівство грає у планах змовників якусь роль, – це третє.

І четверте: князь охоче прибив би Фабіана власними руками, але ніколи не підтримає боягузів, що замислили підле вбивство.

– Ти була надто ідеальною, щоб виявитися реальною, – прошепотів він, без краплі жалю кидаючи прочитаний лист на мокру лаву і приступаючи до другого. – Як прикро… Я майже повірив у твоє існування, ще й лице тобі придумав… Добре, що не встиг осоромитися з Нітою Ліст. Не здивуюсь, якщо Королева Темряви – образ, над яким попрацювала ціла команда. Півтора роки… Навіщо я вам? Вербували б когось із оточення Фабіана.

Сутінки, що швидко насувалися з гір і вже заполонили все навколо, не відповіли, зате послання висловлювалося не дуже завуальовано. Йшлося в ньому про те, що мозковий центр змовників розташований у Пагорбах. Ці самовіддані люди пропонують Джі Лін Рі приєднатися до боротьби і чесно визнають: їм потрібні люди, ресурси та моральна підтримка. За нього поручилася Королева Темряви, тож якщо князь надумає зрадити і перейти на бік короля, дівчину жорстоко покарають. Про деталі замаху повідомлять пізніше – у разі позитивної відповіді, звісно.

«Раптом я помилився і вона реальна? Жива людина, що хотіла змінювати світ, але потрапила в погану компанію? Фабіан, по суті, підписав мені смертний вирок, вона дізналась і надумала зробити добре діло. Адже їй не пробачать цього. На ній відіграються», – Джі Лін задумливо прикусив кісточку пальця і, повагавшись, роздер обидва аркуші на дрібні клаптики.

Майнула думка про те, що це може виявитися обманом. Якщо король серйозно націлився на князівство, то напевно вивчив супротивника як під мікроскопом і дізнався про таємничу Королеву Темряви. Фабіан має достатньо важелів, щоб змусити дівчину з бунтівним минулим писати під диктовку.

Але це стане зрозуміло завтра. Пошту доставляють вранці, тож агентам королівської служби безпеки нема чого метушитися передчасно. Ось якщо після візиту листоноші в замок нагрянуть із обшуком, очікуючи побачити в руках князя докази його зв’язку з бунтівниками, ситуація втратить загадковість і перетвориться на банальну підставу.

З іншого боку, пропозиція про співпрацю не дорівнює участі у змові… Чи Фабіану достатньо й такої дрібниці, щоб піти на Пагорби?

Три варіанти: вербування, підробка або щира участь невідомої дівчини. Який із них вибрати? Джі Лін знав надто мало, щоб зробити правильні висновки.

«Часом і фанатизм Шонника буває корисним», – спало на думку.

До можливих проблем є годин десять. Необхідно витратити їх із розумом.

Князь викинув рваний папір і обтрусив з плечей краплі води. Повернувся в адміністративне крило замку, мимоволі посміхнувся: до напису на ліфті «Не заходити – вб’є» додалося іншим почерком у тому ж рядку: «Старий Сем». Трохи нижче якраз створювалася переконлива ілюстрація майбутнього кровопролиття.

– Кхе-кхе.

Худа дівчинка-підліток з усипаним ластовинням рухливим обличчям і короткими рудими хвостиками злякано відскочила і сховала за спину олівець.

– Я вже йду, князю! – блиснула брекетами. – Я тільки пані Майву шукала! У нас там таке!.. Таке!..

– Яке? – Притулок, у якому жила ця всюдисуща проноза, розташовувався за пів години ходьби на північ. Його нещодавно відремонтували, тому напевно йшлося не про пробиту трубу або дірку в даху.

– Хлопчик! У кошику! Підкидьок! Такий милий, як зайченя. Очі сині, щічки пухкі… Справжній малюк!

– Ліко, а чому ти вирішила, що пані Майва тут? – Катастрофи не сталося, і князь вдихнув вільніше.

– Вона завжди тут, – простодушно заявило дівчисько. – Самі знаєте, у неї це… Почуття! То її немає? Ну, я тоді піду… – Вона бочком протиснулася повз свої незавершені карикатури і помчала до виходу, голосно стукаючи черевиками з грубими підошвами. Біля порога обернулася. – Коли побачите її, попросіть, щоби хлопчик залишився у нас. Він такий гарненький! На добраніч, князю!

«Коли побачите її», – повторив подумки Джі Лін.

Так, Майва Аноза майже постійно поруч. Тиха, непомітна, працьовита… Вона нічого не вимагає і ні на що не сподівається. Займається притулком, музеєм, розплідником кряч та ще купою всього, до чого іншим немає діла. Часом створюється враження, що ця миловидна жінка, яка два роки тому втратила коханого чоловіка, існує в кількох екземплярах, і всі вони вдень і вночі працюють на благо Пагорбів.

Дівчатка з притулку впевнені: тільки велике кохання і непереборне бажання бути поряд із Джі Лін Рі змушують директрису гарувати, не покладаючи рук. Маленькі романтики… Їм поки що не зрозуміти, що життя не складається з любовних мук.

Покійний чоловік Майви, чистокровний лінг, любив князівство. Називав його останнім оплотом чаклунства, збирав артефакти шесс, писав статті, запрошував туристів… Він загинув у горах, розшукуючи міфічного останнього чаклуна. Майва продовжила його справу, але зосередилася на реальності.

Князь не уявляв Пригір’я і замок без неї. Містяни, мабуть, теж, і це породило чимало чуток. Пліткарям не важливо, що приваблива вдова і неодружений чоловік проводять багато часу в компанії одне одного лише з ділових причин.

Втім, яка різниця, що думають люди? Джі Ліну багатьох сватали – і жодного разу не потрапили в ціль. Він вважав особисте життя тому й особистим, щоб не виносити його на люди.

Дзвінкий голосок рудого дівчиська, що розмовляло зі стражниками біля воріт як із найкращими приятелями, нагадав: годинник цокає. Князь перетнув вестибюль і увійшов у невеликий флігель, що примикав до східної стіни. Там стояв єдиний працюючий (спасибі Сему та його ремонту) телефонний апарат і сидів сонний хлопчина, до чиїх тимчасових обов’язків входило відповідати на дзвінки і кликати тих, кому вони призначалися.

– Відпочинь, Олісе.

– Д… д… д-дякую, князю! – Хлопець позіхнув і, зніяковівши, вискочив із кімнати.

Джі Лін узяв слухавку і зупинився, роздумуючи, кого потурбувати насамперед. Про підозрілі розмови у місті багато хто має знати. Якщо щось назріває, начальник поліції, напевно, в курсі – чи підозрює недобре. Але вчора під час зустрічі він поводився як завжди. Скаржився на злодіїв, п’яничок та хуліганів – не на бунтівні настрої.

«Почнемо з протилежного», – вирішив князь, набираючи інший номер – із тих, які не знайдеш у телефонній книзі.

– Татко Зік спить, – відповів анітрохи не сонний чоловічий голос. – Кому горить?

– Тому, в кого є гроші та питання.

– Багато грошей?

– Татку Зіку вистачить на ту крячу, що він приглянув минулого тижня.

– Про що питання?

– Про короля, Пагорби та смерть. Терміново.

– Докази чи чутки?

– Все.

На протилежному кінці лінії мовчали досить довго.

– Завтра ввечері у розпліднику, – нарешті зволили відповісти. – Татко Зік сповна відпрацює найкращу крячу.

Клацання і гудки…

Джі Лін посміхнувся. Татко Зік пишався тим, що може отримати будь-яку інформацію в найкоротші терміни. Його джерела – ті, кого називають дном суспільства і хто часом інформованіший за вельмож. Звісно, вірити всьому, що він скаже, не можна, але цей чоловік мав безперечний плюс: Татко точно не працював на Фабіана.

– А тепер послухаємо офіційну думку, – пробурмотів князь, в очікуванні довгої розмови сідаючи на стілець і набираючи черговий номер.

Як і передбачалося, начальник поліції без зайвих уточнень погодився на зустріч і пообіцяв приїхати за п’ятнадцять хвилин.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.