Проклята наречена і таємниці Пагорбів

– Не мене шукаєте? – пролунав поряд досить приємний чоловічий голос з легкою хрипотою і ледве вловимою настороженістю.

Лисиця чула кроки за спиною, але не надала їм значення. Поруч було багато робітників, і їхній тупіт, брязкіт металу, гучні перекрикування, стукіт каменюк та інша какофонія зливалися в одну безперервну шумову завісу.

– Ні. – Меліса обернулася без поспіху. – А треба?

Джи Лін Рі був однолітком короля, але виглядав на свій вік і відразу справляв враження солідності та надійності. Він одягався без химерності і яскравих фарб, віддавав перевагу діловим костюмам, а не мундирам, не носив ордени предків і уникав шанованих світськими модниками прикрас. Беручи участь у розшуках Айріс, князь нагадував банкіра чи елітного адвоката, але тут, у рідному замку, він зняв піджак і навіть позбувся краватки.

– Чесно кажучи, я хотів би обійтися без вашої уваги. – Темно-сині очі Джі Ліна дивилися прямо і без глузування. – Краще одразу прояснімо ситуацію. Я розумію, що Айріс Міллс приїхала сюди не з власної волі. Вона мила дівчина і заслуговує щастя, а не ролі в королівських забавах. Я співчуваю їй і не збираюся шкодити.

– Але?..

– Що – «але»?

– Завжди є «але», пане Рі. В чому полягає ваше?

Князь приклав руку козирком до чола, роздивляючись під сонце робітників, що копошилися неподалік. Високий зріст давав йому змогу бачити все, що діялося за неабияк покрученим декоративним чагарником і прорідженими заростями пишних білих квітів.

– Мабуть, у тому, що я не розумію вашої ролі, пані Стау. – Джі Лін пригладив долонею коротко стрижене темне волосся й відігнав бджолу, що закружляла над головою. – Міллс – наречена, Руденс – дуенья, а ви?

– Я напохваті.

– У короля?

Меліса зітхнула і зміряла втомленим поглядом околиці. Каміння, зелень, люди… Нічого примітного, але таке враження, ніби побиті стіни навівають присутнім однакові погані думки.

– Ви з Айріс варті одне одного. Зовсім недавно вона питала мене те саме.

– І що ви відповіли?

– Те, що відповім вам. Я помічниця, вчителька та наставниця з функцією охорони, втішання і розваг. Не наглядачка. Не шпигунка. Не вбивця. Моя турбота – Іриса. Не король, не ви, не пані Руденс – лише Айріс Міллс. Не вірите?

Князь припинив споглядати будівельні далі й повернувся до співрозмовниці.

– Якщо розповіді про Лисицю Стау правдиві, можу повірити. – Він задумливо потер підборіддя і схрестив руки на широких грудях. – Якщо, хм… Ви не схожі на ту, хто смиренно терпітиме таке поводження.

– Я й не терплю, – відрізала Меліса. – У нас із Фабіаном особливі стосунки, зараз вони мене повністю влаштовують.

– О, влаштовують… – пролунало розчаровано.

– Я не планую бути на побігеньках до сивини. – Вона почала не на жарт заводитись. – Я знаю, що мені треба і скільки це коштує. Життя у Валесії недешеве, а король щедрий.

На правильному обличчі Джі Ліна промайнула зневага.

– Як завжди, справа в грошах, – підсумував він. – Все завжди зводиться до ціни.

– І до прокляття. – Лисиця відчувала, що терпець ось-ось урветься, але цей провінційний баран-праведник сам наривався на відвертість. – Завдяки Фабіану я досліджую магію шесс та її єдиний активний прояв у сучасному світі – «прокляття Міллс».

Князь насупився, скривив губи в несхвальній посмішці.

– Тобто та дівчина для вас – піддослідний кролик? – запитав відсторонено.

– Що за маячня? – щиро обурилася Меліса. – Айріс – мій амулет. Кролик – це ви, пане Рі. Ба більше, ви – особливий кролик. Мені тут одну ідейку підкинули…

– Щодо кохання, сильнішого за магію? – глузливо припустив Джі Лін. – Моєму секретареві Шоннику ця думка теж гріє душу. Він, свята простота, чомусь певен: закохатися в дівчину, яку бачиш уперше в житті і яка сохне за мертвим коханим, дуже легко.

– А ви в почуття не вірите… Сумно. Буде складніше, ніж я думала.

– Я не вірю в почуття на замовлення, – серйозно відповів князь. – Навіть не намагайтеся мною маніпулювати – з цього нічого не вийде.

Лисиця недовірливо подивилася на нього. Спокійний, навіть розважливий тон став для неї несподіванкою.

– Тобто саму можливість кохання ви не відкидаєте, пане Рі?

– Як не відкидаю і те, що на короля будь-якої миті може впасти метеорит і ми з пані Міллс без жалобних процесій розійдемося своїми дорогами.

Стримати смішок не вдалося. Мабуть, Джі Лін був не безнадійний.

– Небезпечні слова. – Меліса засміялася. – Справді небезпечні. Не боїтеся звинувачень у державній зраді?

– Мою кару вже заплановано. – Князь не підтримав жартівливого тону. – Відтепер я вільний у висловлюваннях.

– І в діях.

– Натякаєте на щось конкретне? – Він примружився, ніби сподіваючись прочитати думки співрозмовниці.

– Я в курсі, що в Пагорбах влаштувався мозковий центр змови проти Фабіана.

– А я, уявіть собі, у це не вірю.

Повз прошкутильгав Старий Сем, несучи моток товстого дроту і вражаючого розміру кусачки.

– Буде вам телеграф, буде, – пробурмотів, не звертаючись ні до кого конкретно. – А ліфт зранку працює, і не треба монстра з мене робити, я людей уже сто років не різав…

– Милі у вас службовці, – зауважила Меліса, проводжаючи поглядом сутулу постать.

– Сем – не службовець. – Джі Лін різко підняв голову, в його очах спалахнув войовничий вогник. – Він кузен мого дідуся і щосили дбає про замок. Не смійте поводитися з ним зневажливо.

– І в думках не було. – Деколи Лисиця і близько не розуміла чужу логіку. – Про кого ще з вашого оточення я маю знати? Нічого не хочете розповісти про Майву Анозу?

– Тільки те, що це не ваша справа, – відгаркнувся князь, розвертаючись на сто вісімдесят градусів. – Щасливого перебування у Пагорбах. – Він пішов геть, не оглядаючись.

«Ще й як моя! – Меліса попрямувала за Старим Семом. – Отже, Арман, Майва і таємне життя Джі Лін Рі. Нудно не буде. Ні їм, ні мені».