4.3

– Не мене шукаєте? – пролунав поряд досить приємний чоловічий голос з легкою хрипотою і ледве вловимою настороженістю.

Лисиця чула кроки за спиною, але не надала їм значення. Поруч було багато робітників, і їхній тупіт, брязкіт металу, гучні перекрикування, стукіт каменюк та інша какофонія зливалися в одну безперервну шумову завісу.

– Ні. – Меліса обернулася без поспіху. – А треба?

Джи Лін Рі був однолітком короля, але виглядав на свій вік і відразу справляв враження солідності та надійності. Він одягався без химерності і яскравих фарб, віддавав перевагу діловим костюмам, а не мундирам, не носив ордени предків і уникав шанованих світськими модниками прикрас. Беручи участь у розшуках Айріс, князь нагадував банкіра чи елітного адвоката, але тут, у рідному замку, він зняв піджак і навіть позбувся краватки.

– Чесно кажучи, я хотів би обійтися без вашої уваги. – Темно-сині очі Джі Ліна дивилися прямо і без глузування. – Краще одразу прояснімо ситуацію. Я розумію, що Айріс Міллс приїхала сюди не з власної волі. Вона мила дівчина і заслуговує щастя, а не ролі в королівських забавах. Я співчуваю їй і не збираюся шкодити.

– Але?..

– Що – «але»?

– Завжди є «але», пане Рі. У чому полягає ваше?

Князь приклав руку козирком до чола, роздивляючись під сонце робітників, що копошилися неподалік. Високий зріст давав йому змогу бачити все, що діялося за неабияк покрученим декоративним чагарником і прорідженими заростями пишних білих квітів.

– Мабуть, у тому, що я не розумію вашої ролі, пані Стау. – Джі Лін пригладив долонею коротко стрижене темне волосся й відігнав бджолу, що закружляла над головою. – Міллс – наречена, Руденс – дуенья, а ви?

– Я напохваті.

– У короля?

Меліса зітхнула і зміряла втомленим поглядом околиці. Каміння, зелень, люди… Нічого примітного, але таке враження, ніби побиті стіни навівають присутнім однакові погані думки.

– Ви з Айріс варті одне одного. Зовсім недавно вона питала мене те саме.

– І що ви відповіли?

– Те, що відповім вам. Я помічниця, вчителька та наставниця з функцією охорони, втішання і розваг. Не наглядачка. Не шпигунка. Не вбивця. Моя турбота – Іриса. Не король, не ви, не пані Руденс – лише Айріс Міллс. Не вірите?

Князь припинив споглядати будівельні далі й повернувся до співрозмовниці.

– Якщо розповіді про Лисицю Стау правдиві, можу повірити. – Він задумливо потер підборіддя і схрестив руки на широких грудях. – Якщо, хм… Ви не схожі на ту, хто смиренно терпітиме таке поводження.

– Я й не терплю, – відрізала Меліса. – У нас із Фабіаном особливі стосунки, зараз вони мене повністю влаштовують.

– О, влаштовують… – пролунало розчаровано.

– Я не планую бути на побігеньках до сивини. – Вона почала не на жарт заводитись. – Я знаю, що мені треба і скільки це коштує. Життя у Валесії недешеве, а король щедрий.

На правильному обличчі Джі Ліна промайнула зневага.

– Як завжди, справа в грошах, – підсумував він. – Все завжди зводиться до ціни.

– І до прокляття. – Лисиця відчувала, що терпець ось-ось урветься, але цей провінційний баран-праведник сам наривався на відвертість. – Завдяки Фабіану я досліджую магію шесс та її єдиний активний прояв у сучасному світі – «прокляття Міллс».

Князь насупився, скривив губи в несхвальній посмішці.

– Тобто та дівчина для вас – піддослідний кролик? – запитав відсторонено.

– Що за маячня? – щиро обурилася Меліса. – Айріс – мій амулет. Кролик – це ви, пане Рі. Ба більше, ви – особливий кролик. Мені тут одну ідейку підкинули…

– Щодо кохання, сильнішого за магію? – глузливо припустив Джі Лін. – Моєму секретареві Шоннику ця думка теж гріє душу. Він, свята простота, чомусь певен: закохатися в дівчину, яку бачиш уперше в житті і яка сохне за мертвим коханим, дуже легко.

– А ви в почуття не вірите… Сумно. Буде складніше, ніж я думала.

– Я не вірю у почуття на замовлення, – серйозно відповів князь. – Навіть не намагайтеся мною маніпулювати – з цього нічого не вийде.

Лисиця недовірливо подивилася на нього. Спокійний, навіть розважливий тон став для неї несподіванкою.

– Тобто саму можливість кохання ви не відкидаєте, пане Рі?

– Як не відкидаю і те, що на короля будь-якої миті може впасти метеорит і ми з пані Міллс без жалобних процесій розійдемося своїми дорогами.

Стримати смішок не вдалося. Мабуть, Джі Лін був не безнадійний.

– Небезпечні слова. – Меліса засміялася. – Справді небезпечні. Не боїтеся звинувачень у державній зраді?

– Мою кара вже заплановано. – Князь не підтримав жартівливого тону. – Відтепер я вільний у висловлюваннях.

– І в діях.

– Натякаєте на щось конкретне? – Він примружився, ніби сподіваючись прочитати думки співрозмовниці.

– Я в курсі, що в Пагорбах влаштувався мозковий центр змови проти Фабіана.

– А я, уявіть собі, у це не вірю.

Повз прошкутильгав Старий Сем, несучи моток товстого дроту і вражаючого розміру кусачки.

– Буде вам телеграф, буде, – пробурмотів, не звертаючись ні до кого конкретно. – А ліфт зранку працює, і не треба монстра з мене робити, я людей уже сто років не різав…

– Милі у вас службовці, – зауважила Меліса, проводжаючи поглядом сутулу постать.

– Сем – не службовець. – Джі Лін різко підняв голову, в його очах спалахнув войовничий вогник. – Він кузен мого дідуся і щосили дбає про замок. Не смійте поводитися з ним зневажливо.

– І в думках не було. – Деколи Лисиця і близько не розуміла чужу логіку. – Про кого ще з вашого оточення я маю знати? Нічого не хочете розповісти про Майву Анозу?

– Тільки те, що це не ваша справа, – відгаркнувся князь, розвертаючись на сто вісімдесят градусів. – Щасливого перебування у Пагорбах. – Він пішов геть, не оглядаючись.

«Ще й як моя! – Меліса попрямувала за Старим Семом. – Отже, Арман, Майва і таємне життя Джі Лін Рі. Нудно не буде. Ні їм, ні мені».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.