1.3

– Це – не слова прокляття, – пояснив помічник священнослужителя, червоніючи. Він саме підбирав книгу і мимоволі почув цитату у виконанні Айріс. – Давно покійна пані Міллс висловлювалася значно… Е… Ну…

– Нецензурніше. – Меліса за звичкою називала речі своїми іменами. – Прокляття пані Міллс – старовинний триповерховий мат, точно розшифрувати його досить важко. У народі ходить облагороджена версія її промови. Не дивно, що прокляття підкидає сюрпризи.

– І що ж робити?!

– Спостерігати.

– За ким?! Я більше ніколи не братиму участь в цьому безумстві! – вигукнула Айріс, але Лисиця вже повернулася до книги, в якій впізнала якийсь унікальний екземпляр із напівстертими позначками мовою народу лінг.

Глядачі заспокоїлися напрочуд швидко. Надто чутливих відвели геть родичі, інші поглядали на поліцію і поводилися тихо, як личить на справжньому весіллі. Для них нічого ще не скінчилося. Здійснилася лише половина дійства, запрошення на яке отримали найкращі друзі та закляті вороги його величності Фабіана.

Якоїсь миті настала тиша. Айріс пошукала поглядом батьків і з сумом зауважила, що вони, як завжди, залишилися вдома. Їх совість мучить за використання єдиної, колись обожнюваної дочки. Король платить дуже щедро, але мамі боляче дивитися на спектакль біля вівтаря. Минулого разу вона знепритомніла і впала під ноги нареченому, чиє ім’я давно вивітрилося з пам’яті. Батько страждає з іншого приводу: пересудів боїться. Та хіба ж чутки про те, що донька розважає Фабіана, гірші за правду про прокляття?

А гроші сім’ї потрібні. Викупити родовий маєток, дати синам пристойну освіту, повернути хоч трохи втрачених під час нещодавньої кризи земель, відремонтувати занедбаний цукровий завод, що стане постійним джерелом доходу… Всього не злічити. Добре, що про посаг для дочки турбуватися не треба, спасибі прапрабабці Алетині.

З балкончика, що нависав над віддаленим кінцем храму й призначався для вищих духовних чинів, пролунали гучні оплески. Присутні шанобливо опустили голови, і Айріс вчинила так само. Краєм ока вона бачила, що Лисиця Стау, навпаки, тицьнула книгу помічникові служителя і кривить губи в глузливій посмішці, але анітрохи їй не заздрила. Шаленій напівкровці дозволено поводитися з королем як із нерозлучним приятелем, але це не скасовує того факту, що зухвалість будь-якої миті може коштувати їй життя.

Легкі кроки чоловіка, народженого та вихованого, щоб одноосібно правити Валесією, звучали зовсім близько. Він ішов неквапливо: напевно, пожирав Мелісу поглядом і глумливо підморгував, киваючи на вівтар. На першому підробленому весіллі Айріс, прикриваючись букетом, дивилася на Фабіана невідривно, на другому – поглядала зрідка, а до третього цікавість згасла остаточно.

Король уже переступив тридцятирічний рубіж, але мав досить молодий вигляд як для свого віку. Невисокий, худорлявий, з рухливим насмішкуватим обличчям і звичкою свердлити людей поглядом, він нагадував юного барса, якому не судилося подорослішати. Так казав хтось із минулих женихів, і з ним важко було не погодитись.

Фабіан одягався яскраво, часом навіть химерно, всіляко підкреслював свій високий статус і плював на думку оточення. Коли він говорив, усі замовкали, і неважливо, що його величність переривав чужу розмову. Коли підозрював наближеного у зраді, не церемонився. Коли бачив дівчину собі до смаку, заявляв про це прямо.

Ось і зараз король зупинився навпроти Айріс і, уперши кулаки в стегна, розглядав її без тіні сором’язливості.

– Хм… А ти стала сміливою, Ірисо, – мовив, розтягуючи слова. – Раніше в тобі не було вогню.

«Раніше я жила ілюзіями. Вірила, що прокляття допомагає чинити правосуддя. Що, підкоряючись тобі, я спокутую провину за смерть Армана. Що можу відмовитися від цього фарсу будь-якої миті. Потім побачила, що моя думка не потрібна абсолютно нікому, і очерствіла. А сьогодні зрозуміла: з мене годі. Два місяці – і я стану повнолітньою. Лише два місяці, і мені дадуть документи! Я сама відповідатиму за свої вчинки. Моє «ні» принесе неприємності мені, а не моїй сім’ї. Чекаю з нетерпінням, сіре», – просилося на язик.

Але Айріс змовчала. Треба було потерпіти ще шістдесят днів. Що може статися за такий короткий період?

Вона стежила за новинами і щодня прочитувала серйозні газети від першої до останньої сторінки. Нині Валесія живе спокійно. Вельможі звикли до вдачі короля і не лізуть на рожен. Тільки якась придворна дама стала героїнею скандалу за участю Фабіана, проте її він точно не пришле до вівтаря.

– Сміливіше, Ірисо. Хіба тобі не казали, що мені подобається сміливість?

– І тому ви перетворюєте сміливців на посміховисько, сіре?

Айріс в паніці торкнулася своїх губ і з полегшенням зрозуміла, що питання, яке крутилося в думках, озвучила не вона.

– Нахаб, Лисице. – Король повернувся до Меліси. – Тільки зухвальців, які забувають своє місце. Як ти, наприклад.

– Ви лякаєте мою підопічну. – Напівкровка копіювала його інтонації. – Це негідно людини, що носить корону.

– Збираєшся виховувати і мене? Не боїшся, що й мені захочеться тебе виховати, Лиско? Різками?

Вона байдуже знизала плечима:

– Всяке буває. Дурням і самодурам закон не писаний, – сказала спокійно.

Тітонька Руденс знепритомніла з тихим охканням. Її монструозний капелюшок зі штучними квітами впав саме на прикрашені сапфіровими ґудзиками туфлі Фабіана, пухка рука зачепила вузькі штани короля, паперове віяло голосно ляснуло його по колінах.

– Довели стареньку. – Меліса холоднокровно витягла з непримітної кишеньки нюхальну сіль (життєво необхідний атрибут під час спілкування з Лисицею Стау) і присіла біля тітоньки. – Літня людина, слабке серце… Не бережете ви своїх підданих, сіре.

Король на мить втратив дар мови, потім заливисто розреготався.

– Передай скарбнику, щоб цього місяця дав тобі платню блазня. – У його голосі не чулося злості. – А що до тебе, Ірисо…

Айріс забулась і ривком підняла голову. На неї глянули сині-сині очі Фабіана, сповнені туги та втоми. У них не було ні сміху, ні роздратування, ні погорди… Вони наче належали іншій людині – нескінченно самотній, зануреній у смуток, яка не знає, що таке щирий сміх.

– Не хочеш більше мені допомагати? Добре, це твій вибір, але для тебе є останнє завдання, – сказав король, і фантом розвіявся. – Особливе завдання. Виконай його, і отримаєш усе, що забажаєш.

Айріс не запитала, що станеться, якщо вона відмовиться. Це ж було вже… Після другого нареченого, здається. Банкрутство, позов проти батька, зруйноване майбутнє братів… Список довгий.

– Останнє, сіре?

– Даю слово. – Фабіан люб’язно торкнувся її тонких пальців. – Лисиця підтвердить: я людина честі.

– І розумових збочень, – охоче відгукнулася Меліса.

Тітонька Руденс, не встигнувши розплющити очі, знову знепритомніла.

«Всього один раз… Я впораюсь!» – Айріс вклонилася королю і відступила на крок, коли він пройшов повз.

– Тобі сподобаються Пагорби, Ірисо, – кинув Фабіан, не обертаючись. – Там дуже гарно цієї пори року.

Пагорби?! Величезна територія на межі Валесії та земель народу лінг? Глуш, про яку в столиці ходять моторошні легенди? Останній прихисток магії та чудес?

«Я не впораюся», – майнула приречена думка. – «Нізащо не впораюся. Це далеко… Там одні незнайомці. І поліції майже немає… В Пагорбах люди губляться навіки. Точно. Губляться. Навік».

– Дякую за можливість, сіре, – сказала Айріс. – Пагорби – це саме те, що треба.

Вона справді відчувала вдячність і збиралася скористатися ситуацією у власних інтересах.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.