Проклята наречена і таємниці Пагорбів

Чоловіки, яких А Лі до цього вважав чиновниками, перехопили княжу наречену за три кроки від мети. Вирвали шолом, ніби це – найнебезпечніша зброя, закрутили їй руки за спину як злочинниці!

«Викрадення!» – Майви, так само як і перехожих, в найближчому просторі не було, і це наштовхувало на погані підозри.

Майва Аноза сохне за князем і зробить будь-що, щоб його убезпечити. Парк спорожнів не сам собою, а раз так… Допомоги чекати нізвідки.

П’ятеро супротивників… Ні, четверо – хирлявого франта можна не брати до уваги. Зате кожен здоровань у костюмі був за двох.

А Лі не мав завищеної самооцінки і розумів: шансів впоратися з ними голими руками не те щоб мало – взагалі немає. І зброя не допоможе, бо бандити мають револьвери під піджаками. Але поводилися нападники безглуздо… Тримали беззахисну дівчину й ігнорували крячу, що через шум промахнулася повз вбраного пана і готувалася до другої атаки.

«Вперед!» – А Лі на ходу відірвав гілку акації і хльоснув одного з лиходіїв, що тримали Айріс, по обличчю.

Як і очікувалося, той легко ухилився і схопив гілку, явно щоб висмикнути її і демонстративно розламати. Гострі шипи вп’ялися в його руку, і він забарився на мить, давши змогу наблизитися впритул і зробити незграбну підсічку.

– Біжи, наречена! – Троє нападників скрутили А Лі, мало не видираючи йому суглоби. – Бий і біжи!

Айріс не підвела. Врізала четвертому так, що про продовження роду він міг більше не замислюватись. Зірвалася з місця, підхопила шолом… І надягла його на голову остовпілого незнайомця за мить до того, як гострі крила крячі перетворили б випещену фізіономію на криваве місиво.

– Лавка! Швидко! – Поки птах не зорієнтувався в ситуації, Айріс штовхнула жевжика до укриття. – Переверніть і ховайтеся! Тобто ні! Десь тут магія! Де амулет? – Вона обмацала невідомого за всіма правилами поліцейських і відкинула жменю дрібничок. – Знімайте все! Швидше!

На третій атаці крячі до четвірки здорованів дійшло, що над головами гасає нехай і не смерть, але щось дуже погане.

Вони відпустили А Лі й схопилися за зброю.

– Не можна! – застеріг він. – Крячі – вимираючий вид!

Угу, звісно, наче це когось хвилювало.

Постріл гримнув тої миті, коли Айріс привалила лавою незнайомця і відкинула ще одну жменю якихось дрібниць, витягнутих із його кишень.

«Ну, довбні! Шеські тварюки на те й шеські, що вбити їх непросто!» – а тим часом куля зрикошетила від хвоста, здатного прорізати руку до кістки. Куди вона полетіла, А Лі не бачив, – стежив за крячею, яку віднесло на кілька кроків убік – якраз до розкиданих дрібничок.

Ще один марний постріл, і птах впав додолу. Схопив короткий олівець із золотим тисненням, переламав, швидко проковтнув половинку…

– Що це за нечисть? – вигукнув тип із револьвером, на якого кряча подивилась аж надто зацікавлено. – Звідки воно взялося?

– Звичайна болотяна кряча! От не треба обвішуватися шеськими амулетами! Ситі крячі не нападають, якщо їх не зачепити, а в розпліднику їжі у них вистачає!

– Цю гидоту розводять?! Мабуть, на короля муштрують, га, падлюко?

– Кряч? – А Лі відштовхнув нападника і підбіг до Айріс. – Ха-ха-ха! Королю, що ховається за жіночою спиною, вистачило б і шушки! Ходімо, наречена. Люди збігаються. Ці мерзоти не ризикнуть стріляти. Передайте Майві, що я був про неї кращої думки. А ти, блазню, – він дивився на притисненого лавкою франта, – якщо маєш совість, повернеш бабці шолом. У ньому десять поколінь моїх предків на кряч полювали! Не стій стовпом, наречена!

Птах змахнув крилами, відбивши чергову кулю, і з гучним «р-ряч» помчав угору. Хтось закричав… Начебто жевжик спіймав рикошет, але А Лі ледь не волоком тягнув дівчину до дороги, де з’явилася княжа карета, і не оглядався.

Страх заважав думати. Здавалося, ось-ось щось ударить між лопаток і земля хитнеться, наближаючись до обличчя востаннє. Втішало одне: Айріс вбивати не збиралися. Хотіли б – пристрелили б, коли цілили в крячу. Випадкова куля, стресова ситуація – виправдання було.

– Ти знаєш, кого назвав блазнем, А Лі Шине? – Проклята наречена, навпаки, вивертала шию, щоб подивитися назад.

– Документи я в нього не питав, – огризнувся А Лі, прискорюючи крок. – Он поліція на підході, нехай розбираються.

– А ти вірний? – ні з того ні з сього запитала Айріс. – Не псина і не лайдак?

Він спіткнувся на рівному місці. Отже, романи не брешуть? Треба проявити мужність і наполегливість, і дівчата почнуть вішатися на шию?

– Прокляття не боюся, – пролунало з викликом.

– Це добре… Гадаю, ти будеш моїм дев’ятим нареченим. Мені дуже шкода.

А Лі, навпаки, зрадів невідомо чому і доніс поки що чужу наречену до карети на руках.

***

– Ти де вештався весь день, ледаре безсовісний?! – закричала бабця з порога. – Ніч уже! Гризня зголодніла, мене скоро зжере! Ці безсоромниці приютські зі своїми букетами в резиденцію бігали, всюди носа сунули і чутки понесли, що королю шкіра та кістки милі. Нам двадцять красульок замовили! Мені по канавах накажеш стрибати?

– Я в розплідник влаштувався, бабусю. – А Лі подумки приготувався до грандіозного скандалу. – Тільки на літо, обіцяю.

– Я тобі покажу розплідник! – Брудний віник, яким позавчора трусили сажу, майнув біля його обличчя. – Смерті моєї хочеш? Батька крячі погані згубили, потім чоловіка, і сина напасть не минула, а тепер онук на ту саму доріжку ступає? Навіть не думай! Більше нічого шесс у мене не заберуть! Не хочеш ганьби – сам вибачся і піди, а ні, то на все місто шуму нароблю.

– Усього півтора місяці, бабусю. – А Лі знав: за бажання бабця і війну з лінг влаштує, аби наполягти на своєму. – До кряч мене й близько не підпускають, для цього треба закінчити курси. Я корм роблю, пір’я в порожніх загонах збираю і розповідаю приїжджим ідіотам, чому «гусеняток» гладити не можна і як правильно збирати відкушені пальці. Це старший доглядач придумав, бо звичайні інструкції люди слухають неуважно.

Погляд бабусі потеплішав. Вона відступила, звільняючи вхідні двері, і зсередини пахнуло гарячою юшкою.

– Хай тільки дізнаюсь, що на рожен лізеш! Ех… Іди вечеряти, нещастя моє. Там якесь опудало сидить, тебе чекає, так і йому дай. Каже, дякувати прийшло, а саме худе, в обносках, очі голодні… На того акробата схоже, що навесні розбився. Мабуть, знову цирк бродячий приїхав, а ти й радий останньою мідькою поділитися? Нічому тебе життя не вчить, дурнику.

А Лі заглянув на кухню, майже не сумніваючись щодо особистості гостя.

– Де шолом? – буркнув непривітно. – Я ж як людину просив…

– Ти читаєш газети, А Лі Шине? – Жевжик із парку, що нині хизувався одягом кольору канарки, задумливо дивився на красульку в акваріумі, красулька ловила муху, муха божеволіла від страху. – Чи тільки за жабами бігати вмієш?

– За цю жабу тиждень жити можна, пане багатий хлопчику. Тебе, як я бачу, з в’язниці вже випустили? І прихвостнів, звісно… Чи на них татко грошей не виділив? – Від спогадів про грубі ручища, що викручували тонкі рученята проклятої нареченої, злість піднялася хвилею. – Слухай уважно! – А Лі навис над паничем, що так і не назвав себе, відсунув його в куток столу. – Підійдеш іще раз до Айріс Міллс – закопаю на шушковому полі. Ніхто не знайде й кісток, зрозумів? І не потрібні мені твої подяки. Шолом віддай, він бабусі як пам’ять, і не показуйся тут більше!

– А як не віддам? – незнайомець питав із цікавістю, а не з викликом.

– Прокляну всіма приворотними зіллями, які згадаю.

Франт нахабно розреготався.

– Не віриш у чаклунство? Шесс вимерли? А звідки ж я знаю, що зараз на тобі знову шеський амулет? – А Лі відсторонився і прикрив прадідів браслет, що блимав під старенькою курткою. – Нічому дурнів крячі не вчать… Та це не моя справа. Хочеш здохнути – частіше бігай біля розплідника з джерелом магії. Несучки наваляться гуртом, довго не мучитимешся.

– Ти кумедний, А Лі Шине.

– До дверей провести чи сам виметешся?

Незнайомець пошкріб нігтем стінку акваріума, і жаба відскочила в куток, сховалась під листком латаття.

– Цікаво, що вона про нас думає?

– Те саме, що й усі, кого замикають у клітку, – буркнув А Лі. – Йди вже, не хочу сваритися перед бабусею. Мені ще пів ночі жаб ловити, лаятись ніколи.

– Працюватимеш на мене.

– Фіг тобі. – Цей виряджений жевжик зовсім дахом поїхав пропонувати таке після сьогоднішнього.

Незнайомець підвівся й коротко вклонився бабці, що якраз увійшла на кухню.

– Я не питаю, а повідомляю. Не надривайся на болоті, вранці ти будеш мені потрібен свіженьким.

– Та пішов ти, патякало. Не втечеш із Пагорбів – сядеш надовго. І за викрадення, і за напад, і за крячу, і за зброю, і за організовану злочинність.

– І тобі добраніч, А Лі Шине. – Франт весело козирнув, поцілував бабці руку і грюкнув дверима.

Браслет блимав і далі. А Лі не відразу зрозумів, як таке можливо, потім помітив біля акваріума уламок олівця.

– Дж. Л. Р. – прочитав із подивом вензель. – Бабусю, звідки у князя шеські олівці? Глянь, випущено цього року… Виходить, шесс досі існують?

– Та ні, онучку… Виходить, заповідник ріжуть, на деревину пускають. Не всіх нечестивців князь притиснув. Це ж що почнеться, якщо містом шеський кедр піде? Біжи до замку. Швидко біжи, і цю штуку викинь подалі. Ох, біда буде… І сон мені поганий снився…

Та А Лі вже був за порогом.

– Ти! – Жевжик не встиг дійти і до хвіртки. – Підеш зі мною! Розкажеш князеві, де взяв олівець. Бігом! Будеш корисний – замовлю за тебе слово.

Як не дивно, чепуруну ця ідея припала до душі.