11.3

Чоловіки, яких А Лі до цього вважав чиновниками, перехопили княжу наречену за три кроки від мети. Вирвали шолом, ніби це – найнебезпечніша зброя, закрутили їй руки за спину як злочинниці!

«Викрадення!» – Майви, так само як і перехожих, в найближчому просторі не було, і це наштовхувало на погані підозри.

Майва Аноза сохне за князем і зробить будь-що, щоб його убезпечити. Парк спорожнів не сам собою, а раз так… Допомоги чекати нізвідки.

П’ятеро супротивників… Ні, четверо – хирлявого франта можна не брати до уваги. Зате кожен здоровань у костюмі був за двох.

А Лі не мав завищеної самооцінки і розумів: шансів впоратися з ними голими руками не те щоб мало – взагалі немає. І зброя не допоможе – бандити мають револьвери під піджаками. Але поводилися нападники безглуздо… Тримали беззахисну дівчину й ігнорували крячу, що через шум промахнулася повз вбраного пана і готувалася до другої атаки.

«Вперед!» – А Лі на ходу відірвав гілку акації і хльоснув одного з лиходіїв, що тримали Айріс, по обличчю.

Як і очікувалося, той легко ухилився і схопив гілку, явно щоб висмикнути її і демонстративно розламати. Гострі шипи вп’ялися в його руку, і він забарився на мить, давши змогу наблизитися впритул і зробити незграбну підсічку.

– Біжи, наречена! – Троє нападників скрутили А Лі, мало не видираючи йому суглоби. – Бий і біжи!

Айріс не підвела. Врізала четвертому так, що про продовження роду він міг більше не замислюватись. Зірвалася з місця, підхопила шолом… І надягла його на голову остовпілого незнайомця за мить до того, як гострі крила крячі перетворили б випещену фізіономію на криваве місиво.

– Лавка! Швидко! – Поки птах не зорієнтувався в ситуації, Айріс штовхнула жевжика до укриття. – Переверніть і ховайтеся! Тобто ні! Десь тут магія! Де амулет? – Вона обмацала невідомого за всіма правилами поліцейських і відкинула жменю дрібничок. – Знімайте все! Швидше!

На третій атаці крячі до четвірки здорованів дійшло, що над головами гасає нехай і не смерть, але щось дуже погане.

Вони відпустили А Лі й схопилися за зброю.

– Не можна! – застеріг він. – Крячі – вимираючий вид!

Угу, звісно, наче це когось хвилювало.

Постріл гримнув тої миті, коли Айріс привалила лавою незнайомця і відкинула ще одну жменю якихось дрібниць, витягнутих із його кишень.

«Ну, довбні! Шеські тварюки на те й шеські, що вбити їх непросто!» – а тим часом куля зрикошетила від хвоста, здатного прорізати руку до кістки. Куди вона полетіла, А Лі не бачив, – стежив за крячею, яку віднесло на кілька кроків убік – якраз до розкиданих дрібничок.

Ще один марний постріл, і птах впав додолу. Схопив короткий олівець із золотим тисненням, переламав, швидко проковтнув половинку…

– Що це за нечисть? – вигукнув тип із револьвером, на якого кряча подивилась аж надто зацікавлено. – Звідки воно взялося?

– Звичайна болотяна кряча! От не треба обвішуватися шеськими амулетами! Ситі крячі не нападають, якщо їх не зачепити, а в розпліднику їжі у них вистачає!

– Цю гидоту розводять?! Мабуть, на короля муштрують, га, падлюко?

– Кряч? – А Лі відштовхнув нападника і підбіг до Айріс. – Ха-ха-ха! Королю, що ховається за жіночою спиною, вистачило б і шушки! Ходімо, наречена. Люди збігаються. Ці мерзоти не ризикнуть стріляти. Передайте Майві, що я був про неї кращої думки. А ти, блазню, – він дивився на притисненого лавкою франта, – якщо маєш совість, повернеш бабці шолом. У ньому десять поколінь моїх предків на кряч полювали! Не стій стовпом, наречена!

Птах змахнув крилами, відбивши чергову кулю, і з гучним «р-ряч» помчав угору. Хтось закричав… Начебто жевжик спіймав рикошет, але А Лі ледь не волоком тягнув дівчину до дороги, де з’явилася княжа карета, і не оглядався.

Страх заважав думати. Здавалося, ось-ось щось ударить між лопаток і земля хитнеться, наближаючись до обличчя востаннє. Втішало одне: Айріс вбивати не збиралися. Хотіли б – пристрелили б, коли цілили в крячу. Випадкова куля, стресова ситуація – виправдання було.

– Ти знаєш, кого назвав блазнем, А Лі Шине? – Проклята наречена, навпаки, вивертала шию, щоб подивитися назад.

– Документи я в нього не питав, – огризнувся А Лі, прискорюючи крок. – Он поліція на підході, нехай розбираються.

– А ти вірний? – ні з того ні з сього запитала Айріс. – Не псина і не лайдак?

Він спіткнувся на рівному місці. Отже, романи не брешуть? Треба проявити мужність і наполегливість, і дівчата почнуть вішатися на шию?

– Прокляття не боюся, – пролунало з викликом.

– Це добре… Гадаю, ти будеш моїм дев’ятим нареченим. Мені дуже шкода.

А Лі, навпаки, зрадів невідомо чому і доніс поки що чужу наречену до карети на руках.

***

– Ти де вештався весь день, ледаре безсовісний?! – закричала бабця з порога. – Ніч уже! Гризня зголодніла, мене скоро зжере! Ці безсоромниці приютські зі своїми букетами в резиденцію бігали, всюди носа сунули і чутки понесли, що королю шкіра та кістки милі. Нам двадцять красульок замовили! Мені по канавах накажеш стрибати?

– Я в розплідник влаштувався, бабусю. – А Лі подумки приготувався до грандіозного скандалу. – Тільки на літо, обіцяю.

– Я тобі покажу розплідник! – Брудний віник, яким позавчора трусили сажу, майнув біля його обличчя. – Смерті моєї хочеш? Батька крячі погані згубили, потім чоловіка, і сина напасть не минула, а тепер онук на ту саму доріжку ступає? Навіть не думай! Більше нічого шесс у мене не заберуть! Не хочеш ганьби – сам вибачся і піди, а ні, то на все місто шуму нароблю.

– Усього півтора місяці, бабусю. – А Лі знав: за бажання бабця і війну з лінг влаштує, аби наполягти на своєму. – До кряч мене й близько не підпускають, для цього треба закінчити курси. Я корм роблю, пір’я в порожніх загонах збираю і розповідаю приїжджим ідіотам, чому «гусеняток» гладити не можна і як правильно збирати відкушені пальці. Це старший доглядач придумав, бо звичайні інструкції люди слухають неуважно.

Погляд бабусі потеплішав. Вона відступила, звільняючи вхідні двері, і зсередини пахнуло гарячою юшкою.

– Хай тільки дізнаюсь, що на рожен лізеш! Ех… Іди вечеряти, нещастя моє. Там якесь опудало сидить, тебе чекає, так і йому дай. Каже, дякувати прийшло, а саме худе, в обносках, очі голодні… На того акробата схоже, що навесні розбився. Мабуть, знову цирк бродячий приїхав, а ти й радий останньою мідькою поділитися? Нічому тебе життя не вчить, дурнику.

А Лі заглянув на кухню, майже не сумніваючись щодо особистості гостя.

– Де шолом? – буркнув непривітно. – Я ж як людину просив…

– Ти читаєш газети, А Лі Шине? – Жевжик із парку, що нині хизувався одягом кольору канарки, задумливо дивився на красульку в акваріумі, красулька ловила муху, муха божеволіла від страху. – Чи тільки за жабами бігати вмієш?

– За цю жабу тиждень жити можна, пане багатий хлопчику. Тебе, як я бачу, з в’язниці вже випустили? І прихвостнів, звісно… Чи на них татко грошей не виділив? – Від спогадів про грубі ручища, що викручували тонкі рученята проклятої нареченої, злість піднялася хвилею. – Слухай уважно! – А Лі навис над паничем, що так і не назвав себе, відсунув його в куток столу. – Підійдеш іще раз до Айріс Міллс – закопаю на шушковому полі. Ніхто не знайде й кісток, зрозумів? І не потрібні мені твої подяки. Шолом віддай, він бабусі як пам’ять, і не показуйся тут більше!

– А як не віддам? – незнайомець питав із цікавістю, а не з викликом.

– Прокляну всіма приворотними зіллями, які згадаю.

Франт нахабно розреготався.

– Не віриш у чаклунство? Шесс вимерли? А звідки ж я знаю, що зараз на тобі знову шеський амулет? – А Лі відсторонився і прикрив прадідів браслет, що блимав під старенькою курткою. – Нічому дурнів крячі не вчать… Та це не моя справа. Хочеш здохнути – частіше бігай біля розплідника з джерелом магії. Несучки наваляться гуртом, довго не мучитимешся.

– Ти кумедний, А Лі Шине.

– До дверей провести чи сам виметешся?

Незнайомець пошкріб нігтем стінку акваріума, і жаба відскочила в куток, сховалась під листком латаття.

– Цікаво, що вона про нас думає?

– Те саме, що й усі, кого замикають у клітку, – буркнув А Лі. – Йди вже, не хочу сваритися перед бабусею. Мені ще пів ночі жаб ловити, лаятись ніколи.

– Працюватимеш на мене.

– Фіг тобі. – Цей виряджений жевжик зовсім дахом поїхав пропонувати таке після сьогоднішнього.

Незнайомець підвівся й коротко вклонився бабці, що якраз увійшла на кухню.

– Я не питаю, а повідомляю. Не надривайся на болоті, вранці ти будеш мені потрібен свіженьким.

– Та пішов ти, патякало. Не втечеш із Пагорбів – сядеш надовго. І за викрадення, і за напад, і за крячу, і за зброю, і за організовану злочинність.

– І тобі добраніч, А Лі Шине. – Франт весело козирнув, поцілував бабці руку і грюкнув дверима.

Браслет блимав і далі. А Лі не відразу зрозумів, як таке можливо, потім помітив біля акваріума уламок олівця.

– Дж. Л. Р. – прочитав із подивом вензель. – Бабусю, звідки у князя шеські олівці? Глянь, випущено цього року… Виходить, шесс досі існують?

– Та ні, онучку… Виходить, заповідник ріжуть, на деревину пускають. Не всіх нечестивців князь притиснув. Це ж що почнеться, якщо містом шеський кедр піде? Біжи до замку. Швидко біжи, і цю штуку викинь подалі. Ох, біда буде… І сон мені поганий снився…

Та А Лі вже був за порогом.

– Ти! – Жевжик не встиг дійти і до хвіртки. – Підеш зі мною! Розкажеш князеві, де взяв олівець. Бігом! Будеш корисний – замовлю за тебе слово.

Як не дивно, чепуруну ця ідея припала до душі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.