24.2

– Тобі теж, Лаєне. – Джі Лін безтрепетно дивився супротивнику в очі. – Даремно ти прийшов.

– Ти бачив мене. Я не міг не прийти.

– Тобі не було чого боятись. Я думав, що то моє марення. Я не шукав би тебе, бо не вірив у твою реальність. Люди нечасто воскресають.

Лаєн пересмикнув плечима.

– Значить, я зробив дурість, але цього вже не змінити. Вибач, князю, нічого особистого, ти мені навіть подобався. Шкода, що ти маєш померти… Ти найкращий у своїй династії, і це не лестощі. Я радий був би побачити тебе на валесійському троні, але… Мабуть, не судилося.

– Не судилося… – луною відгукнувся Джі Лін. – Мені теж шкода.

– А можна докладніше для тих, хто бачить цього виродка… чоловіка зі складним характером уперше в житті? – не витримала Лисиця.

– Знай своє місце, жінко, і я, можливо, тебе пощаджу! – з презирством кинув Лаєн.

Двері розпалися остаточно. Вбивця відсунув стусаном ліжко і з напрочуд самовпевненим виглядом переступив поріг.

– Розпусниця… Тьху!

Меліса поперхнулася вдихом.

– Ти точно лінг? Не повіриш, але їм я подобаюсь. Усім. Чесно.

Лаєн сплюнув на візерункову підлогу, підняв клинок до плеча.

– Я вищий за умовності. Мене не схвилює поклик крові.

– Впевнений? Тому що я дивлюся на тебе і хвилююся. Мені ще ніколи не хотілося так сильно…

На мить він мимоволі опустив очі.

– …вбивати, – договорила Лисиця. – І це теж… Ну, нічого особистого.

Прогримів постріл. І лінг, і Джі Лін із однаковим подивом витріщилися на пляму крові, що розповзалися по плечу Лаєна.

Зазубрений клинок зі стуком упав на дерев’яну стінку ліжка і перевалився на подушку. Вбивця похитнувся, зробив крок до стіни, важко осів на рештки буфету. Князь почав сліпо нишпорити по своїх боках.

– Тримай. – Меліса віддала йому невеликий револьвер, який витягла з-за його ж пояса на секунду раніше. – Нотації прочитаєш мені пізніше.

– Чудовисько! – Лаєн затискав рану і намагався підвестися.

– Абсолютна правда. – Лисиця нависла над ним, зовсім не побоюючись. – Я – не добренький князь Пагорбів, грати брудно навчена давно, розташування нервів знаю добре. А на що ти розраховував, хто б ти не був? На поєдинок? Як у війну? Ти зі зброєю, Джі Лін Рі – з силою духу та думками про Батьківщину? Ну вибач.

– У нього був револьвер!

– І зламані пальці. Так-так, зламані, я починаю пригадувати минулу ніч… Не важливо. Суть у тому, що все, як завжди, йде чесно, так? З погляду бандита, звісно. Але я не збираюся знущатися. Нині сили приблизно рівні. Хочете, залишу вас наодинці мірятися… кхм, розумом?

Лаєн примружився, його очі небезпечно заблищали. Він ривком відірвав рукав і перетягнув плече, допомагаючи собі зубами.

– Хочу. – Лінг опанував себе на подив швидко. – Ти мені подобаєшся, хто б ти не була.

– Так, я така. Князю?..

«Не розчаруй мене. Будь ласка, не змушуй мене шкодувати про все, що я про тебе говорила і думала», – Меліса скоса глянула на Джі Ліна, намагаючись зрозуміти, що в нього на думці.

Князь стиснув револьвер лівою рукою, направив його на супротивника.

– Пане Аноза, вас заарештовано за напад, викрадення, фальсифікацію, використання дитячої праці, розбій, підпал та вбивство. Це громадський арешт, ваші права вам зачитають поліцейські. Я дуже хочу вас пристрелити і мрію, щоб ви дали привід. Запитання? Претензії? Прохання? Не турбуйся марно, цим займатимуться в управлінні.

– Боягуз! – Лінг аж почервонів від злості. – Ти жалюгідний, Джі Лін Рі! Ти завжди ховатимешся за спиною жінки? Спочатку Майва, тепер ця ненормальна…

Князь зробив крок до Лаєна. Лисиця підібрала зазубрений меч і теж ступила ближче, розуміючи: лінг не здасться без опору.

– Не приплітай сюди Майву, – прошипів Джі Лін. – Вона працювала як проклята, поки ти корчив із себе тіньовий уряд.

– Вона працювала зі мною, недоумку!

– Брехня, – рівно заперечив князь.

– Вона виконувала всі мої накази!

– Ти міг її примушувати, але це не робить Майву злочинницею.

Лаєн закотив очі.

– Ну, дурень… А що робить? Кримінальний кодекс я знаю напам’ять, якщо піду під суд, її обов’язково потягну за собою. Не шкода любов свою єдину?

Джі Лін помітно здивувався, револьвер у його руці здригнувся. Лінг не змарнував момент – рвонувся до нього, щоб обеззброїти, змінити розстановку сил на свою користь.

Князь натиснув на спуск, але куля пішла у стіну.

Незважаючи на поранення, Лаєн рухався швидко і спритно. Він вибив револьвер і стиснув пальці на зап’ясті Джі Ліна.

– А ти здивований, Джі Лін Рі… Чому? Майва впевнена, ти любиш її більше за життя, і страждає, тому що не може кинути поганого мене заради ідеального тебе. Кохання зле, не знав? Моя ненаглядна зі шкіри пнеться, щоб не образити тебе ні словом, ні ділом, щоб ти раптом у петлю не поліз, щоб легше сприйняв відмову… А ти про це ні сном, ні духом. Смішно, правда ж?

– Дуже, – прохрипів князь. – Лисице?..

– Я що, я нічого, – пробурмотіла Меліса. – Я світове зло, в романтиці не розбираюсь. А, ти не про те. Ну вибач. Пане Анозо, будьте ласкаві заткнутися, відійти і покласти руки на стіну, інакше мені доведеться перерізати вам горлянку вашою раритетної шаблею. Ось вона, біля вашої шиї. Нічого особистого і нічого складного, мені все одно треба у ванну кімнату. Пропоную домовитись: ви нам – змістовну історію, ми вам – справедливий суд у Пагорбах.

– Вельми заманливо, – оскалився Лаєн. – Здохни, підстилко. Тьху…

Лисиця перевернула шаблю боком і вдарила лінга ліктем у шию.

– Гаразд, обійдемося без співпраці, – заявила безтямному тілу. – Хай тебе судить Фабіан. А ти, – адресувалося князю, – зараз почнеш пояснювати, бо я дуже хочу вловити у всьому цьому сенс. Почнемо з основ. Хто такий Лаєн Аноза і яку роль він грав у житті Пагорбів до своєї, наскільки я розумію, фальшивої смерті?

– От і мені це цікаво, – долинуло від дверей.

Меліса мало не заволала вголос, хоча поява сторонніх була передбачуваною. За допомогою амулетів лінг міг пробратися в резиденцію непоміченим і тихо піти, скоївши злочин, але два постріли привернули увагу і варти, і придворних, і самого короля, який приперся в перших рядах глядачів.

– Ти брудна як свиня, – скривився він.

– Сказав той, кого папуги вважають безкрилим старшим братом, – не залишилася в боргу Лисиця.

– Якось я не витримаю і накажу тебе втопити.

– Краще б ти досягненнями в економіці похвалився.

– Ну ти й… – Фабіан переступив Лаєна і рвучко обійняв Мелісу. – Ну ти… З поверненням, Лисичко. Ти вмієш здійняти якісну колотнечу, у цьому навіть я тобі не суперник. Іди чиститись, за обідом поговоримо. Він, – король штовхнув лінга, – живий? Ось хай і пояснює. А ми з моїм новим другом і родичем, – Фабіан ляснув Джі Ліна по плечу, – продовжимо розмову, від якої він учора втік у світ солодких мрій, і до чогось таки домовимося. Заперечення?

Лисиця не бачила сенсу сперечатися. Люди короля могли розговорити будь-кого, а їхні методи цікавили її в останню чергу. Лінг сам обрав свій шлях. Тепер нехай пожинає, що посіяв.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.