Проклята наречена і таємниці Пагорбів

– Ну привіт, князю, – сказав чоловік із клинком. – Ти везучий сучий син, але вибору в мене немає. Тобі не викрутитися знову.

– Тобі теж, Лаєне. – Джі Лін безтрепетно дивився супротивнику в очі. – Даремно ти прийшов.

– Ти бачив мене. Я не міг не прийти.

– Тобі не було чого боятись. Я думав, що то моє марення. Я не шукав би тебе, бо не вірив у твою реальність. Люди нечасто воскресають.

Лаєн пересмикнув плечима.

– Значить, я зробив дурість, але цього вже не змінити. Вибач, князю, нічого особистого, ти мені навіть подобався. Шкода, що ти маєш померти… Ти найкращий у своїй династії, і це не лестощі. Я радий був би побачити тебе на валесійському троні, але… Мабуть, не судилося.

– Не судилося… – луною відгукнувся Джі Лін. – Мені теж шкода.

– А можна докладніше для тих, хто бачить цього виродка… чоловіка зі складним характером уперше в житті? – не витримала Лисиця.

– Знай своє місце, жінко, і я, можливо, тебе пощаджу! – з презирством кинув Лаєн.

Двері розпалися остаточно. Вбивця відсунув стусаном ліжко і з напрочуд самовпевненим виглядом переступив поріг.

– Розпусниця… Тьху!

Меліса поперхнулася вдихом.

– Ти точно лінг? Не повіриш, але їм я подобаюсь. Усім. Чесно.

Лаєн сплюнув на візерункову підлогу, підняв клинок до плеча.

– Я вищий за умовності. Мене не схвилює поклик крові.

– Впевнений? Тому що я дивлюся на тебе і хвилююся. Мені ще ніколи не хотілося так сильно…

На мить він мимоволі опустив очі.

– …вбивати, – договорила Лисиця. – І це теж… ну, нічого особистого, так?

Прогримів постріл. І лінг, і Джі Лін із однаковим подивом витріщилися на пляму крові, що розповзалися по плечу Лаєна.

Зазубрений клинок зі стуком упав на дерев’яну стінку ліжка і перевалився на подушку. Вбивця похитнувся, зробив крок до стіни, важко осів на рештки буфету. Князь почав сліпо нишпорити по своїх боках.

– Тримай. – Меліса віддала йому невеликий револьвер, який витягла з-за його ж пояса на секунду раніше. – Нотації прочитаєш мені пізніше.

– Чудовисько! – Лаєн затискав рану і намагався підвестися.

– Абсолютна правда. – Лисиця нависла над ним, зовсім не побоюючись. – Я – не добренький князь Пагорбів, грати брудно навчена давно, розташування нервів знаю добре. А на що ти розраховував, хто б ти не був? На поєдинок? Як у війну? Ти зі зброєю, Джі Лін Рі – з силою духу та думками про Батьківщину? Ну вибач.

– У нього був револьвер!

– І зламані пальці. Так-так, зламані, я починаю пригадувати минулу ніч… Не важливо. Суть у тому, що все, як завжди, йде чесно, еге ж? З погляду бандита, звісно. Але я не збираюся знущатися. Нині сили приблизно рівні. Хочете, залишу вас наодинці мірятися… кхм, розумом?

Лаєн примружився, його очі небезпечно заблищали. Він ривком відірвав рукав і перетягнув плече, допомагаючи собі зубами.

– Хочу. – Лінг опанував себе на подив швидко. – Ти мені подобаєшся, хто б ти не була.

– Казала ж, я всім подабаюся. Князю?..

«Не розчаруй мене. Будь ласка, не змушуй мене шкодувати про все, що я про тебе говорила і думала», – Меліса скоса глянула на Джі Ліна, намагаючись зрозуміти, що в нього на думці.

Князь стиснув револьвер лівою рукою, направив його на супротивника.

– Пане Аноза, вас заарештовано за напад, викрадення, фальсифікацію, використання дитячої праці, розбій, підпал та вбивство. Це громадський арешт, ваші права вам зачитають поліцейські. Я дуже хочу вас пристрелити і мрію, щоб ви дали привід. Запитання? Претензії? Прохання? Не турбуйся марно, цим займатимуться в управлінні.

– Боягуз! – Лінг аж почервонів від злості. – Ти жалюгідний, Джі Лін Рі! Ти завжди ховатимешся за спиною жінки? Спочатку Майва, тепер ця ненормальна…

Князь зробив крок до Лаєна. Лисиця підібрала зазубрений меч і теж ступила ближче, розуміючи: лінг не здасться без опору.

– Не приплітай сюди Майву, – прошипів Джі Лін. – Вона працювала як проклята, поки ти корчив із себе тіньовий уряд.

– Вона працювала зі мною, недоумку!

– Брехня, – рівно заперечив князь.

– Вона виконувала всі мої накази!

– Ти міг її примушувати, але це не робить Майву злочинницею.

Лаєн закотив очі.

– Ну, дурень… А що робить? Кримінальний кодекс я знаю напам’ять, якщо піду під суд, її обов’язково потягну за собою. Не шкода любов свою єдину?

Джі Лін помітно здивувався, револьвер у його руці здригнувся. Лінг не змарнував момент – рвонувся до нього, щоб обеззброїти, змінити розстановку сил на свою користь.

Князь натиснув на спуск, але куля пішла у стіну.

Незважаючи на поранення, Лаєн рухався швидко і спритно. Він вибив револьвер і стиснув пальці на зап’ясті Джі Ліна.

– А ти здивований, Джі Лін Рі… Чому? Майва впевнена, ти любиш її більше за життя, і страждає, тому що не може кинути поганого мене заради ідеального тебе. Кохання зле, не знав? Моя ненаглядна зі шкіри пнеться, щоб не образити тебе ні словом, ні ділом, щоб ти раптом у петлю не поліз, щоб легше сприйняв відмову… А ти про це ні сном, ні духом. Смішно, правда ж?

– Дуже, – прохрипів князь. – Лисице?..

– Я що, я нічого, – пробурмотіла Меліса. – Я світове зло, в романтиці не розбираюсь. А, ти не про те. Ну вибач. Пане Анозо, будьте ласкаві заткнутися, відійти і покласти руки на стіну, інакше мені доведеться перерізати вам горлянку вашою раритетної шаблею. Ось вона, біля вашої шиї. Нічого особистого і нічого складного, мені все одно треба у ванну кімнату. Пропоную домовитись: ви нам – змістовну історію, ми вам – справедливий суд у Пагорбах.

– Вельми заманливо, – оскалився Лаєн. – Здохни, підстилко. Тьху…

Лисиця перевернула шаблю боком і вдарила лінга ліктем у шию.

– Гаразд, обійдемося без співпраці, – заявила безтямному тілу. – Хай тебе судить Фабіан. А ти, – адресувалося князю, – зараз почнеш пояснювати, бо я дуже хочу вловити у всьому цьому сенс. Почнемо з основ. Хто такий Лаєн Аноза і яку роль він грав у житті Пагорбів до своєї, наскільки я розумію, фальшивої смерті?

– От і мені це цікаво, – долинуло від дверей.

Меліса мало не заволала вголос, хоча поява сторонніх була передбачуваною. За допомогою амулетів лінг міг пробратися в резиденцію непоміченим і тихо піти, скоївши злочин, але два постріли привернули увагу і варти, і придворних, і самого короля, який приперся в перших рядах глядачів.

– Ти брудна як свиня, – скривився він.

– Сказав той, кого папуги вважають безкрилим старшим братом, – не залишилася в боргу Лисиця.

– Якось я не витримаю і накажу тебе втопити.

– Краще б ти досягненнями в економіці похвалився.

– Ну ти й… – Фабіан переступив Лаєна і рвучко обійняв Мелісу. – Ну ти… З поверненням, Лисичко. Ти вмієш здійняти якісну колотнечу, у цьому навіть я тобі не суперник. Іди чиститись, за обідом поговоримо. Він, – король штовхнув лінга, – живий? Ось хай і пояснює. А ми з моїм новим другом і родичем, – Фабіан ляснув Джі Ліна по плечу, – продовжимо розмову, від якої він учора втік у світ солодких мрій, і до чогось таки домовимося. Заперечення?

Лисиця не бачила сенсу сперечатися. Люди короля могли розговорити будь-кого, а їхні методи цікавили її в останню чергу. Лінг сам обрав свій шлях. Тепер нехай пожинає, що посіяв.