25.3

– Добрий вечір, – статечно промовив А Лі. – Зовні патрулі, страшно трохи під вікнами лазити… Я не ризикнув. – Лампи спалахнули, Фабіан різко обернувся на звук. – А чому ви у темряві сидите? Це дивно.

– Не настільки, як ти в мене за спиною, – прошипів король крізь зуби. – Хто тебе впустив?!

– Імені не знаю, але в нього з дружиною не ладналося, поки бабця йому порад не намалювала.

– Не написала, – механічно поправив Фабіан.

– Ні, це було ілюстроване видання. «Сто вісімнадцять зустрічей під гілками персика» чи щось таке. Не читали? Дуже цікаво. До речі, щодо читання… – А Лі витягнув із внутрішньої кишені піджака записник у шкіряній обкладинці із золотим тисненням. – Це схема. Там шифр, але він простенький. Деякі букви замінені цифрами, фрази будуються як у мові лінг, замість сполучників символи. Закономірності одразу в очі впадають. Ганьба просто… Могли б і краще постаратися.

Король рвонув блокнот із такою силою, що А Лі похитнувся. Айріс поманила його до себе, заспокійливо погладила по руці, хоча не відчувала ні краплі впевненості. Фабіану могло спасти на думку що завгодно, прецедентів вистачало.

Правитель витріщався на акуратні рядки і хмурився, напружено ворушив губами, нервово смикав великий блискучий ґудзик халата. Нарешті підняв голову і подивився на обох візитерів з однаковою недовірою.

– Де ти це взяв, А Лі Шине? – запитав вимогливо.

– У міському управлінні. Прочитали? Там планується підірвати ваш потяг на відрізку колії між Лисячою Гаттю та Зеленою Гаттю і звинуватити в цьому прихильників Джі Лін Рі, якого ви вб’єте перед від’їздом за те, що він бере участь у змові. Подробиці тієї змови… Ну, всім відомої змови! Подробиці та докази оприлюднять у день замаху, потім князя застрелять і звалять усе на ваш наказ. А коли ви вибухнете, це назвуть помстою за Джі Лін Рі.

– Тихіше! – Фабіан зачинив віконниці і відсахнувся, коли йому в обличчя врізався нічний метелик. – Поділися ще викриттями з усім світом… Ми давно вже опрацьовуємо цей напрям. Але головного тут немає… Нічого не хочеш додати?

Айріс смикнула А Лі за рукав, нагадуючи: настав час переговорів.

– Він назве ім’я ватажка в обмін на… – впевнено почала вона і знітилася. – На… А Лі Шин хоче…

«Чому він мовчить? Раптом передумав? Зрозумів, що може отримати все, і вже не радий, що зі мною зв’язався?» – застрибали перелякані думки.

– Та заради бога, – скривився король, – знаю я його бажання, він мені їх озвучує під час кожної зустрічі. Добре, я зроблю це. Даю слово. Що ви дивитесь як бездомні кошенята? Мені потрібне ім’я, я не маю наміру торгуватись. Пів королівства не віддам, а таку дрібницю… Нема про що сперечатись. Отже?..

– Це Кан Ді Мін, – випалив А Лі. – Я подумав про нього, коли брехав бабці, що в розпліднику тільки чищу порожні вольєри, хоча насправді я ще й корм розношу. Розумієте? Вона в будь-якому разі дізналася б, що я працюю з крячами, але я зізнався у безпечній роботі, і це її заспокоїло. Вона повірила, бо знала: я хочу туди піти, і сама підштовхувала мене до ідеї щодо роботи прибиральника. Але за прибирання платять мало і хочеться чогось більшого, а для більшого треба ризикнути. Ось і Кан Ді Мін зробив так само. Зізнався в тому, що ніколи не спрацює, і спокійно займається важливими справами. Його не підозрюють ні в чому серйозному, адже для всіх, і в першу чергу для вас, сіре, він посміховисько.

Айріс згаяла момент, коли Фабіан крутнувся на п’ятах і вискочив із приймальні. Вона дивилася на А Лі і хвилювалась як ніколи у житті. У вухах шуміло, і звук легких кроків не відразу пробився до свідомості, але двері грюкнули, й це подіяло як грім пострілу.

– Це що зараз було, наречена? Якщо він повірив, то чому не зажадав доказів, а якщо не повірив, чому не репетував, як він любить?

Двері стукнули знову. Похитуючись, через поріг продріботів невисокий товстий чоловік у м’ятому сірому костюмі. Однією рукою він намагався застебнути піджак і сорочку одночасно, другою пригладжував рідке кучеряве волосся. Десь Айріс його вже зустрічала… Асоціювався незнайомець із бідою.

– Спокійно, Ірисо. – Фабіан увійшов слідом. – Не треба криків, Шан То Ман тут не в ролі ката. Він експерт щодо Пагорбів і знає імена, які мені ні про що не говорять. Отже, почнімо спочатку. Як, навіщо та чому?

У розповіді А Лі все звучало просто. Він зробив ставку на шеський олівець, простежив його шлях від фабрики до адміністративного крила замку, розкрив справу про дрібні крадіжки і переконався: амулет потрапив до короля не з рук лиходіїв.

– Мені його підкинули, – заперечив Фабіан. – Я знайшов його біля свого ліжка і подумав, що хтось із посіпак Джі Лін Рі шпигував за мною і був неакуратним. Але потім я зустрів крячу і зрозумів, що помилився… Чарівний олівець із ім’ям князя – це ж вершина нахабства!

– Ви не помилилися, сіре. – Айріс вже чула цю історію від А Лі і спробувала уявити її під іншим кутом. – Амулет справді впустили без злого наміру. В Пагорбах є стара добра традиція… Вельми давня традиція! Найважливіші люди князівства мають спати в ліжку, посипаному трояндами, і прикрашають постіль юні вродливі дівчата.

– Гарна традиція, – кивнув король. – Пам’ятаю таке, дівчатка сказали, що вони від Джі Лін Рі. Підозріло, звісно, але мило. Щоправда, я б віддав перевагу трояндам без стебел із шипами, але зі звичаєм не посперечаєшся. І, відверто кажучи, поняття про красу в Пагорбах дуже оригінальні. Отже, тих трьох прислали не змовники?

А Лі з нещасним виглядом повідомив, що «ті троє» діяли за власним бажанням. Одна з них постійно малює смішні картинки і не втрачає нагоди «позичити» нічийний олівець та папір. Амулет був у адміністративному крилі разом із іншим канцелярським приладдям, потім змінив власника і потрапив до резиденції. Дівчатка в незнайомому місці нервували, олівець випав, а вони й не помітили…

– Охорону теж не помітили, – буркнув Фабіан. – Чотири рази поспіль не помітили. Треба придумати яскравішу уніформу. То що з Кан Ді Міном?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.