22.3

***

– Струс… Спокій… Тиша, – бурмотів хтось незнайомий. – Хоч би добу без хвилювань… Дозвольте поцікавитися, сіре, як це сталося?

– Спіткнувся, – це, безперечно, говорив король. – Під ноги треба дивитись. Ви йдіть, лікарю Мінс, спокій я йому забезпечу.

«Вічний?» – князь ніяк не міг зібратися з думками і пригадати, Фабіан зараз друг чи ворог.

Шаркаючі кроки, майже беззвучне шарудіння дверей, легкий рух повітря…

– Люблю Пагорби. – Ліжко, на якому лежав Джі Лін, хитнулося, коли на нього сів валесійський правитель. – Вас тут, виявляється, двоє. Ти ж не спиш, правда? У тебе повіки тремтять.

– Двоє кого?

– Циркачів. Не ворушились, на сьогодні вистав досить. А наступного разу, коли надумаєш чіпати знесиленого лінга, пиши заповіт заздалегідь. І спадкоємців заведи штук десять, може хоч один нормальним буде. Як подумаю, хто мене оточує, жити страшно стає.

Світало. Портьєри були зсунуті нещільно і давали змогу бачити, як крізь густі крони королівського саду пробивається блідо-рожеве ранкове світло. Воно висвітлювало щедро заставлене меблями приміщення незрозумілого призначення. Судячи з великої кількості книжкових полиць і крісел, це могла бути бібліотека. Але навіщо у бібліотеці широке ліжко?

– Де я? – запитав Джі Лін.

– Там, де тебе не побачить ніхто з тих, хто хотів би пробігтися містом із криками: «Князь помирає, нумо влаштовувати повстання». У мене.

– І я тут тому, що?..

– Дурень. Я, – сказав Фабіан. – Але ж урок ти, сподіваюся, запам’ятав? Лінг – це не іграшки, напівкровки слабші, але теж небезпечні.

Шкода, що стіна була далеко. Коли звучало слово «лінг», князь відчував сильне бажання стукнутися кудись лобом і знову відключитися.

– Ти мені потрібен, Джі Лін Рі, – вів далі король. – Не смій нариватися.

– Я не одружуся.

– Ще й як одружишся, це взагалі не обговорюється.

Джі Лін ривком підвівся. Усередині щось обірвалося, голова пішла обертом…

– Ні, – вичавив він твердо. – І це не обговорюється.

– Ну-ну, – знущально хмикнув Фабіан. – Всі так кажуть.

– Поки що у цих краях моє слово – закон.

– А я можу вранці тебе стратити. Мірятимемось і далі?

– Я можу вбити тебе прямо зараз і без сторонньої допомоги, – не витримав князь.

– Не можеш. – Король ляснув його по плечу. – Якби міг, не був би ідеальним Джі Лін Рі з Пагорбів.

– Перевіримо?

– Люблю експерименти.

У двері тихенько пошкрябалися, і смертовбивство довелося відкласти.

– Хто?

– Імлін, сіре. – На порозі стояв молодий охоронець із обплетеною пляшкою та відром за спиною. – Ви посилали за випивкою та красульками.

– Чому так довго?! – гаркнув Фабіан. – Сонце встає! Хто п’є вранці?

– Красульок шукав. – Імлін опустив очі. – Темно, а вони ховаються…

– Ти псих?

Перед королем брязнуло яскраво розписане відро, накрите ситом.

– Вибачте. – Стражник покаянно похилив голову. – Я спіймав тільки одну, але той хлопець обіцяв за пів години доставити десяток всього по сотні за штуку.

Фабіан повернувся до Джі Ліна.

– Я псих? – запитав із тривогою.

– Не знаю. – Князь, долаючи запаморочення, дотягнувся да сита і підняв його. – Навіщо вам жаба?

– Мені?! – Король аж закашлявся від обурення.

– То це для мене? – Джі Лін зрозумів, що змовники старалися даремно: він сам за крок від того, щоб позбавити Валесію правителя.

– Той хлопець сказав, підбере худеньких. Він знає, яких ви любите. – Імлін сліпо тикався спиною у двері, що не піддавалися. – І бантики начепить. Якщо вам сподобається, він просить аудієнції.

– Геть!

Стражника як вітром здуло, жаба вистрибнула у вікно і навряд чи зраділа польоту з другого поверху.

Фабіан важко зітхнув.

– Ідіот… Поруч одні ідіоти. Ось навіщо він забрав пляшку?

– Бо розумний, – пробуркотів князь. – Ідіот тут один…

– Ціную самокритичність, але був би дуже вдячний, якби ти ввімкнув мозок. По-перше, не крутись, а лягай назад.

– Я повинен іти…

Король несподівано сильно штовхнув Джі Ліна в груди і повалив на ліжко.

– Ти повинен до обіду стояти на ногах або хоча б сидіти рівно і усміхатися, і якщо лікар каже, що для цього треба відпочивати зараз, – відпочивай, гризні б тебе згризли! Не смикайся, на честь твою я не замахуюсь!

– Мою честь ти розтоптав, коли прислав Айріс Міллс і ультиматум! – У Джі Ліна зародилися погані підозри щодо заспокійливої пігулки, яка нітрохи не заспокоювала, – навпаки, змушувала начхати на всі мислимі та немислимі заборони. – Я не одружуся з цією нещасною заляканою дівчинкою!

– Тихіше, тихіше, братику. – Фабіан погладив його по голові і не образився на удар у лоб. – Я ж і не примушую. Мені потрібне свято, а хто і з ким одружується – то таке. Я б і сам одружився, але королівське весілля в Пагорбах – це не дуже нормально, як гадаєш? Та й наречену мені ще не підібрали, розумієш? Моє життя – суцільна політика… Заздрю тобі. Жінки злітаються як на мед, вибирай хоч одну, хоч усіх одразу. А Іриса не для тебе. Ти ж у нас святий, прокляттям не підвладний. Який сенс витрачати на тебе мою найстрашнішу зброю? Чим потім придворних дурників лякати? Лежи! Я сьогодні добрий. Ти обзиваєшся – я терплю, тикаєш мені – терплю, погрожуєш – терплю, б’єш – терплю. І ти терпи. Очі заплющуй і слухай уважно. Спочатку про твою змову, потім про мою.

Джі Лін послав короля дуже далеко і здивувався, коли кара не наступила. Потім зрозумів, що не промовив вголос жодного слова.

– Розумничку ж ти мій. – Фабіан зворушливо склав долоні. – Ти взагалі при тямі? Неважливо. Отже, почнемо з нашої великої, нітрохи не дружної сім’ї, в якій отрутою користуються частіше, ніж зубною щіткою. У шістсот п’ятдесятому році епохи Єдиновір’я князь Кам Пен Рі гостював у палаці королеви Амілони Прекрасної, що виглядала як ніжна квітка лотоса після десятка ураганів, і короля Елітона Нещасного, що не приглянувся ні літописцям, ні художникам. Гостював князь років п’ять, королева цей час народила трьох синів – абсолютно законних спадкоємців. Все в династії було чинно і пристойно до цієї зими. Чим вона запам’яталася столиці, Джі Лін Рі?

– Обвал у королівській усипальниці. – Князь починав дещо розуміти. – Перепоховання.

– Правильно думаєш. Я здуру пустив туди археологів та антропологів, і вгадай, що вони кажуть? Елітон Нещасний останні роки свого життя провів у жахливих хворобах. Обійдемося без подробиць, про них незабаром напишуть і в наукових працях, і в бульварних газетах. Суть у тому, що король Елітон не міг мати дітей. З шістсот п’ятдесятого року і донині Валесією правлять нащадки князя Кам Пен Рі. Ми з тобою, колего, належимо до різних гілок однієї династії.

– А чому ніхто не згадує нашу спільну маму-мавпу? – пробурчав Джі Лін, підкладаючи під спину подушки і сідаючи зручніше. – Триста років минуло, крові намішалося стільки, що міркувати про нащадків просто смішно.

Перші промені сонця торкнулися портьєр, несміливо протиснулися в щілину між ними і впали на обличчя Фабіана. Король мав стомлений і стурбований вигляд, від його показної безтурботності не залишилося й сліду. Глибокі тіні під очима, загострені вилиці, сиві пасма у волоссі… Цього ранку ніхто не назвав би валесійського правителя юнаком. Коли він не кривлявся, то відповідав своєму віку.

– Мама-мавпа була у всіх, а тато-князь – тільки у законних спадкоємців Пагорбів та незаконних спадкоємців Валесії. Уловлюєш, до чого я веду, Джі Лін Рі? Монархія у нас давно вже хитається, я – як більмо на оці й у своїх, і у чужих, а тут така нагода влаштувати колотнечу… Добре, що жінки відвоювали свої права ще в минулому столітті і моїм юристам є за що вчепитися в спадкуванні «від матері». Революція скасовується, о мій далекий брате, зате для підпільних діячів тепер роздолля.

– І тому ви самі вигадали змову, засновану на військових положеннях, – кивнув князь. – Щоб її не влаштував хтось інший, спираючись на патріархальні звичаї та юристів.

Фабіан підійшов до вікна і відсунув портьєри, впускаючи в кімнату яскраве жовто-рожеве світло.

– Ні, не тому, – відповів, не повертаючись до Джі Ліна обличчям. – Моя змова для тих, хто ненавидить мене, але любить Валесію і хоче бачити на троні правильного з усіх боків Джі Лін Рі, про якого легенди складають, а після сьогоднішнього так взагалі канонізують. Я розумію цих диваків… І я не звір, щоб топити країну в крові через дрібниці. Нехай будують плани, нам із агентами треба з чогось сміятися, правда ж? Але є інша змова. Справжня. Без усіх цих: «Потрібен лінг, щоб убити короля. Або напівкровка, або квартерон… Заради Бога, відгукніться хоч хто-небудь, самі ми теоретики і боїмося до зелених кряч». Все вказує на Пагорби, Джі Ліне. Впевнений, ти багато думав про цю ситуацію. Приберуть мене – ти зі скрипом отримаєш Валесію, приберуть тебе – я отримаю князівство без зайвих рухів. А знаєш, що буде, як не стане нас обох?

– Прямих спадкоємців немає. Найімовірніше, почнеться війна, сіре, – важко відповів князь. – Можливо, лише у політичних колах, але нічого хорошого це не принесе. Цілитися в нас двох поки що не вигідно. Потрібен спадкоємець, якого приймуть, хай і з бурчанням. Або серйозна база для зміни Конституції та встановлення республіки, але її, на мою думку, у Валесії поки що немає.

Фабіан різко обернувся.

– Чесне слово, святий, – блиснув кривою посмішкою. – Спадкоємець потрібен для влади, а війна – для грошей. Одних заворушення зведуть у могилу, інших озолотять. Доходить, Джі Лін Рі? Влаштовуєш переворот, збираєш вершки і шикуєш за будь-якого правителя чи навіть уряду. Головне – не попастися, а то хтозна… Іноді голови все ж летять. Такий світ ще з первісних часів. Допоможеш вирахувати падло?

– Королі так не говорять, – ляпнув князь не інакше як від тоскних роздумів.

– Коли трон припікає, лексикон розширюється. То ти у справі, стародавній брате? Чудово. – Фабіан не чекав активної згоди. – Почнемо ми з весілля.

– Іди ти…

– І з гарних манер. Зразковий Джі Лін Рі не повинен розчаровувати своїх шанувальників. Відпочивай і слухай план. Ти в нас чесний і вірний підданий, шануєш закони та клятви, бунтувати тобі не можна, тому…

Нічого нового про себе князь дізнатися не зміг. Пігулка лікаря Мінса нарешті подіяла, і Джі Лін заснув.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.