19.2

«Тільки не це… Прислала когось. Тепер до вечора гризтиме за неквапливість!» – А Лі був на кухні й одразу ж поспішив до виходу.

Спіткнувся, зачепив стіл… «Відьминська» кришталева кулю, яку доставили з Валесії минулої зими і яка поки не окупилася, хитнулась і покотилася до краю.

– Ах ти ж поганка!.. – Впіймати її вдалося в останню мить. – Тобі ще крутитись і крутитись, поки відслужиш своє!

– О боги… – пролунало за вікном. – І справді чаклун…

Голос незнайомий. Жіночий, високий, знервований. Зіткнутися з його володаркою не хотілося. Не зараз. Не в цей божевільний день.

Зовнішні двері відчинилися, протяг підняв фіранки в кухні, брязнуло скло у віконній рамі.

А Лі квапливо вискочив у сіни, стер з лиця невдоволення.

– Вибачте, але…

– Допоможіть мені! – Худорлява дівчина в сукні, які зазвичай красуються на обкладинках модних журналів, не дозволила вимовити жодного слова. – Бачу, ви вже все побачили… – Вона підійшла впритул і торкнулася кінчиками пальців «чарівної кулі», яку А Лі досі стискав у руках. – Так, я – як зараза, і моя доля – крутитися, поки вистачить сил. Витягніть мене з цього зачарованого кола!

– Вам відьма Шесса потрібна.

– Що мені робити? – Незнайомка взагалі не слухала. – Що ви там… емм… зрите? – Вона висмикнула кулю і тицьнула її А Лі під ніс. – Прокляття?!

«Подряпини і штамп виробника», – напрошувалася відповідь, проте дівчина навряд чи очікувала правду.

– Бачу, що вам треба справжня відьма. Шесса. Бабця. І бачу, що до завтра вона зайнята. До побачення.

– Я більше довіряю думці чоловіків, – оголосила невідома, впевнено відтісняючи А Лі на кухню. – Вони компетентніші та чесніші.

«Бабуся за таке в очі плюнула б», – та в якийсь момент у поперек уперся стіл, і відступати стало нікуди.

– Ви з першого погляду справляєте гарне враження, – заявила незнайомка. – Від вас віє професіоналізмом та відповідальністю. – Вона віддала кулю і витягла з непримітної кишеньки невеликий гаманець із золотими ґудзиками. – Ну що? – На підлогу спланувала візитівка. – Як зняти прокляття?

А Лі зупинився. Поруч були гроші, і, зважаючи на все, ці гроші могли змінити власника без особливих зусиль.

– У вас непросте життя, пані Ліст.

Дівчина здригнулась, округлила майстерно підведені очі, навіть за серце схопилася від такої проникливості.

– Ви знаєте, хто я? – прошепотіла здивовано.

«Читати вмію. У тебе на кулоні літери «Н» і «Л», на візитці ім’я – Ніта Ліст», – А Лі поважно кивнув і крутнув кулю як м’яч.

– У вас виникли серйозні труднощі, пані Ліст, – промовив статечним, навіть урочистим тоном.

– Я все оплачу! – Ніта впустила гаманець на стіл і заметушилася, поспішаючи його підібрати.

Це дало А Лі секунд десять, щоб уважніше її роздивитися.

Двадцять три чи двадцяти чотири роки, тонка, хворобливо бліда, з пишним світлим волоссям і яскраво нафарбованими губами, вона справляла враження екзотичної квітки і напевно мала б дивовижний вигляд на чорно-білій фотографії. Але іноді її тонкі риси спотворювалися, на обличчі з’являвся неприємний вираз, і це псувало образ витонченої панночки.

Одягалася Ніта не те щоб яскраво… Певне, дорого. Кожна деталь її вбрання приковувала погляд і ніби мала цінник – як на манекені в модній лавці. Чим це пояснити, А Лі не знав. Ереса Руденс, у його розумінні – еталонна модниця, справляла зовсім інше враження.

Прикрас на клієнтці було багацько. Кулон із гравіюванням і сережки йшли, мабуть, у комплекті, середні пальці та мізинці обох рук прикрашали вузькі перстні, на грудях блищала масивна квітка, хитромудру зачіску обвивали дрібні перли.

Зважаючи на все, Ніта Ліст не бідувала і браку уваги не відчувала. І як здогадатись, які вона має проблеми?

– Ви думаєте, що збилися зі шляху, – застосував А Лі одну з бабусиних безвідмовних фраз. – Все не так, як раніше. У вас з’явилися могутні…

«Вороги чи друзі?» – він схилявся до першого варіанту, проте звідки у такої дівчини, як Ніта, взятися недругам?

– …знайомі. – Чим не маневр? – Але вас це не тішить. Чому?

Гостя впала на стілець, гаманець – на стільницю. Тонкий, між іншим, гаманець… Може, Ніта Лист – чиясь утриманка і доступу до готівки не має?

– Здається, я божеволію, – мовила вона несподівано. – Я думала, що зцілилась, але це знову почалося!

– О, любов гірка, але без неї ми лиш животіємо. – У полі зору лежав один із бабусиних журналів, і псевдофілософська цитата красувалася на його обкладинці.

– Ви й це знаєте? – ахнула Ніта.

А Лі міг би сказати, що дві третини візитерів відьми Шесси страждали саме через почуття, проте багаторічні спостереження належали до його професійних секретів.

– Ви намагалися все забути, але не вийшло. – А Лі ступив на хиткий місток. – Щось вам заважає, чи не так?

«Дурість заважає!» – вигукнула одного разу клієнтка, що ніяк не могла залишити в минулому чоловіка-гульвісу.

– Це. – Ніта відкрила гаманець, продемонструвавши його мізерний вміст, і витягла перстень-печатку із зображенням троянди. – Ця річ проклята.

– Ну то викиньте її. – Часом А Лі зовсім не розумів людей.

– Як?! Це подарунок! Той, хто подарував мені його, мертвий! Я не можу зрадити пам’ять цієї людини! Знаю, що повинна, але не можу! Щось утримує мене! Примушує мучитися нескінченно!

«Між іншим, Айріс має такий самий перстень!» – здивувався А Лі.

Збіг? Всяке буває, але йому такі випадковості не подобалися.

«Зараз я або завоюю її довіру, або з тріском провалюся», – губи пересохли від усвідомлення того, що на кону стоїть усе.

– Це чоловік? – А Лі покрутив «чарівну кулю» і ненароком ледве її не впустив. – Серед його предків були шесс. Чаклуни, так.

Зіниці Ніти розширилися, очі перетворилися на бездонні колодязі.

– Як ви…

– Його ім’я починалося на… Емм… На «А». Його звали Арлан. Ні, Арман. Ви підозрюєте, що… що… емм…

Клієнтка хвилювалась, і прочитати підказку на її обличчі було неможливо.

– Арман… Любов моя…

– Ви вважаєте, що ваша одержимість ним – не психологія і не фізіологія, а магія, чи не так?

Ніта зробила судомний вдих і жестами попросила відчинити вікно. А Лі скорився, хоча зовні припікало сонце і розпалене повітря не дало б полегшення.

Одна з «красульок» скористалася моментом, щоб вистрибнути з погано накритого акваріума і поскакати в зарості м’яти, яка заполонила двір. У пошуках свободи вона впала на руку Ніти, але дівчина не звернула на це уваги, немов із дитинства звикла до сусідства жаб.

– Я живу як у тумані з першого дня знайомства! Арман давно мертвий, але мене досі не відпускає. Іноді я бачу його в натовпі, уявляєте? Я хочу позбутися цього божевілля. Воно змушує мене робити всяке… Погане… Дивне… Постійно щось нашіптує! Я не можу опиратися цьому. – По щоках Ніти покотилися сльози. – Тобто одного разу я повірила, що впоралася. Занурилась у роботу, знайшла друзів! Ну і що, що тільки за листуванням? Я ж стала на шлях виправлення!

– Вам завадили, – глибокодумно промовив А Лі, пам’ятаючи: у скаргах клієнтів завжди є зовнішній чинник.

Пальці гості вп’ялися в зачіску, витягли кілька неохайних пасм.

– Батько дізнався, що я дружу з… Не має значення. – Ніта схлипнула, акуратно промокнула обличчя хустинкою з монограмою. – Він познайомив мене з деким. Сказав, я розумна, маю спілкуватися з людьми з потрібного кола. І це знову почалося! Я втратила волю. Я вже не знаю, хто я і чого хочу! Спочатку був той абсурдний лист, потім… Ох! Не можу про це й згадувати! Я ніби одержима! У мені хтось живе!

«Глисти, мабуть», – ледь не ляпнув А Лі, чий ранок минув у додаванні до крячиного корму засобу від паразитів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.