18.3

Фортеця ховалася між гірськими хребтами і колись мала контролювати єдину дорогу до кордону із землями народу лінг. Її будували на випадок, якщо Валесія виявиться міцним горішком і закріпитись у Пагорбах із першого разу не вдасться, але війська короля, очолювані князем Ла То Рі, відкинули лінг набагато далі, ніж ті враховували у своїх найпесимістичніших розрахунках.

Дорога втратила стратегічне значення, потім лінг взагалі пішли з прикордоння. Місцевими шляхами користувалися хіба що шесс, проте настання цивілізації значно вплинуло на громади чаклунів. Шесс розчинилися серед інших народів, і гори спорожніли остаточно.

Час, стихії та мисливці за старовиною погано позначилися на фортеці. Її північна частина перетворилася на руїни, колись нездоланні стіни заросли жорсткою жовтуватою травою, гармати давно переплавили на потреби жителів Пригір’я, неприступні ворота стали жалюгідним видовищем. Але південна частина збереглася більш-менш непогано. Чи бараки відбудували заново? Джі Лін не міг визначити це точно.

У довгому приземкуватому будинку, покритому битою черепицею, перебували люди. Скільки їх – не ясно. Четверо сиділи біля вузьких вікон, а заглянути всередину споруди було неможливо.

Щодо охорони все здавалося перспективнішим. Вартовий стояв біля отвору у фортечній стіні, що служив входом на територію комплексу. Другий походжав стіною і, незважаючи на абсолютно безлюдний пейзаж, напружено роздивлявся навколо. Двоє ледарювали біля барака, всередині виднілися щонайменше троє.

– Ненавиджу відкриту місцевість, – прошепотіла Лисиця, стежачи за пересуванням охорони. – І незнайомі нетрі. Як тут маневрувати? Якщо не скеля, то ущелина, і навряд чи вдасться вгадати, що чекає за першим-ліпшим кущем. Ренс казав, тут залишилося десять бандитів із зброєю? Семеро є… І один начебто з того боку. Чи патрулює дорогу?

– Там двоє. – Джі Лін примружився, придивляючись. – А якщо шесс округлив їхнє число?

– Сумніваюся. Менше – не більше… Шкода, що ми не маємо зброї. Той, кого ми не бачимо, може стати серйозною проблемою.

«Всі інші – не проблема?» – збирався сказати Джі Лін, але неподалік пролунав звук, схожий на клацання затвора.

– Ну ось, я все-таки щось чула, – пробурмотіла Лисиця, не поспішаючи обертатися.

«Ну ось, вона щось чула», – приречено повторив князь.

На жаль, це цінне спостереження не мало практичного значення.

– Гей, мала, я тебе попереджав, – пробасив неприємний голос з-за чагарника. – А в тебе дурість, бач, не вивітрилась. Чого знов приперлася? Тебе ж кожен десь тихо приріже, у всіх у печінках сидиш. І що за субчик? Знову нелегал? Таж шеф ясно сказав: до кордону більше ніяк, тут справи робляться, а на твою добродійність усім начхати. Йди геть, поки ціла! І глянь-но сюди, із задом твоїм гуторити не буду!

Гілки затріщали під вагою масивної туші, що ломилася крізь кущі. Джі Лін повільно повернув голову і краєм ока зауважив, що Лисиця не поспішає виконувати наказ. Вона підібралася, стиснула кулаки…

– А ти погарнішала, мала. М’ясце наросло, хе? Тепер шефу є за що потри…

Невеликий камінь тюкнув невідомого в лоб. Нападник здивовано відкрив рота, похитнувся на кривих ногах і важко впав на спину. Рушниця випала з його товстих пальців зі збитими кісточками і відлетіла на крок.

– А, кажуть, дротики – безглузда гра, – пробурмотіла Меліса. – Тримай його, він зараз очуняє і почне кричати. – Вона швидким кроком підійшла до незнайомця і витягла з його штанів його ж ремінь, передала князю. – Затягуй туго, цей тип як бугай. А ти, – адресувалося брудному кудлатому мужику, що дико крутив очима і безуспішно намагався щось запитати, – не наривайся.

– Я просто в а-ах… – забулькав невідомий. – Просто… Ти ще хто, мала? Звідти? – Кивок убік кордону. – Мене ковбасить як ніколи у житті. Чистокровка?

«Ефект крові», – пригадав Джі Лін.

Гаряча кров небезпечна, тому під час зустрічі незнайомі лінг відчувають короткочасне дружнє захоплення, яке заважає вчепитися одне одному в горлянку до початку діалогу. У випадку протилежної статі діє недовгий потяг. Схоже, кривоногий бандит став жертвою власної спадковості.

– Ти теж це відчуваєш, Лисице? – Князя нудило від однієї лиш думки про те, що Мелісу може приваблювати хтось на кшталт цього… смердючого, брудного і тупого! – Ефект крові?..

– Я дуже погана лінг, – посміхнулася вона.

– Але він сказав…

– Не намагайся це осягнути. Якби я зустріла Дако Міна, теж напевно б… кхм… А так… Працюємо з тим, що маємо.

– Це ще хто? – не зрозумів Джи Лін.

– Привід зводити тебе в кінематограф і познайомити з найвідомішим героєм-коханцем, князю. Може, відкладемо ревнощі до кращих часів і почнемо допит?

– Я не…

– Звичайно, ти не, – обірвала Меліса. – Але струснути тебе варто. Тебе теж. – Вона повернулася до невідомого. – Як звуть?

– Сіт

– І?.. Ну будь ласка, обійдемося без насильства. Слово честі, я дуже хочу дружити. Допоможеш мені?

Дружити Сіт хотів – принаймні найближчими хвилинами. Але нічого нового про фортецю він розповісти не міг. Дванадцять підлітків шесс від тринадцяти до шістнадцяти років. Охоронців дев’ять – троє безпосередньо у бараку, де чаклуни роблять різні магічні штуки, двоє спостерігають за входом і виходом, четверо контролюють периметр.

Таємних ходів немає, потрапити всередину стін фортеці можна або через ворота (охороняються), або через пролом (теж охороняється). До воріт веде тільки дорога, перед проломом – відкрита місцевість, де за найбільшим укриттям не сховається і кішка.

Інші варіанти? Хіба що навчитися літати.

– Усього п’ять набоїв. – Джі Лін перевірив рушницю і кишені Сіта, і відчув сильне розчарування. – А твої дружки з лісу палили намарно. Є ще?

Бандит не відривав очей від Лисиці і взагалі не помічав князя.

– Навіщо ти тут, Сіте? – Меліса говорила так м’яко, що зводило щелепи. – Ви чекаєте на напад із цього боку?

– То ж я за тобою йшов, мала.

– Що?!

– Сама ти шо… Ми з Кривим Лютом бачили, як ви з дороги звернули і попід кущами, через Павучу щілину, повз Дохлого Щура… Лют каже, це щенята наші зголодніли і повернулися. Він одразу до шефа доповідати, щоб той людей відкликав, а я – за вами. Ледве не загубив, аж чую – ні, ось вони, нікуди не ділися. Я сюди – тут ви. Ясно стало, що не сопливці. А якщо не вони, то мала наша знов приперлася зі своїми чесними ідеями. Хто ще? Баби тут не ходять. А от ні, обізнався… Міг би відразу зрозуміти по жо…

– У «малої» є ім’я? – різко запитав Джі Лін, перериваючи красномовство Сіта.

– Пішов ти…

На очі потрапила рушниця, і князь схопив її, приставив до грудей бандита.

– Хто вона?

Сіт сплюнув і спробував схопити дуло зв’язаними руками.

– Він майже все. – Лисиця завбачливо відвела рушницю. – У сенсі, його потроху відпускає. Далі буде важко. Але, Джі Ліне, сам розумієш: це не головна проблема.

Князь здер із полоненого сорочку і заткнув йому рота. Трохи подумав і зв’язав ноги – хотілося звести несподіванки до мінімуму.

– Тільки «малої» нам не вистачало, – пробурчав, повертаючись на пункт спостереження за валуном.

– І «шефа», – відгукнулася Меліса. – Є ще й «шеф». Там двадцять дві людини, жодна з яких нам не зрадіє. Дев’ять – зі зброєю, дванадцять із магією. Наші шесс блукають десь поблизу із незрозумілою метою. І його друзі, – Лисиця кивнула на Сіта, – незабаром почнуть прочісувати місцевість. Я не маю ідей, князю. Придумай щось, га?

Легко сказати! Джі Ліна вистачило лише на те, щоб підскочити до бандита, струснути його, витягнути кляп і рикнути:

– «Мала» – хто вона?!

– Та нащо тобі та «мала»? – Меліса дивилася несхвально.

– Хто вона? – з натиском повторив князь.

– Баба шефа, тупа істеричка, – як виплюнув Сіт. – От справді, нащо вона тобі? Ти хто взагалі?!

– Ім’я!

– А звідки мені знати? Баба – вона і є баба. Худа, верещить, усім незадоволена. От як є баба. Патли як у твоєї, а дупа кістлява. То не скажеш, хто ти?

– Навіщо?

– Не годиться, що твій надгробок буде без імені, – посміхнувся Сіт. – Не по-людськи, кхе-кхе.

Джі Лін придушив бажання заїхати йому по ребрах і повернув кляп на місце.

– Треба йти, Мелісо.

– У сенсі, назад?!

– У сенсі, геть. Я не настільки великий стратег, як мої предки, але все ж таки бачу: варіантів у нас не багато. Знати б, де вештаються наші шесс…

– Ну…

Князь витер піт з лиця, облизнув пересохлі губи. Незважаючи на те, що він вдосталь наковтався води в річечці, спека брала своє і хотілося пити не те щоб сильно… Певне, постійно.

– Що – «ну»?

– Хороша новина полягає в тому, що шукати шесс не треба, – напрочуд рівним тоном відповіла Лисиця.

– А погана? – Джі Лін вдивлявся у фортецю та її околиці, вишукуючи ознаки бандитів. Здається, приятель Сіта ще не підняв тривогу. І чому ж? – Вони десь поряд і ціляться в нас із рушниці?

– Не смішно. Ефект несподіванки не спрацює двічі поспіль, – відрізала Меліса. – Але якщо ти подивишся он туди на ущелину, – вона вказала на захід, – то побачиш багато цікавого.

Дим від пожежі поширився і на цю місцевість. Видимість не погіршилася, проте запах відчувався дуже добре. З-за невидимих частинок, що наповнювали повітря, сльозились очі й шкребло у горлі. Князь ледве стримувався, щоб не розкашлятися, знаючи: буде гірше.

– Це все реально, Лисице? – Він потер повіки, але ситуація не прояснилася. – Наші шесс притягли сюди крячу?

– По-моєму, це якась саморобна накидка з пір’ям. А ще в них є рушниця і чи то труп, чи заручник.

– Дружок Сіта?

– Паніка не почалася, тож напевно він.

«Ну що за ненормальний день?» – Джі Лін про всяк випадок пригнувся (раптом у фортеці комусь заманеться глянути на південні скелі?) і відійшов під прикриття рослинності та валунів.

Йому не подобалася ця територія. З одного боку, тут було надто багато відкритого простору, з іншого – нагромадження скель нагадувало лабіринт. Можливо, для лінг вони не становили перешкоди, але князь почувався занадто розбитим, щоб дертися по теплому шорсткому камінню як ящірка.

– Ти, – він знову відтягнув кляп, дозволяючи бандиту говорити, – давно тут?

– Та йди… кх-кх…

– Стежки знаєш?

Сіт плюнув, і кляп повернувся на місце.

– Ну і смажся на сонці, – пригрозив князь. – Будеш готовий до діалогу – дай знак.

Але допомога бандита не знадобилася. Перш ніж Сіт обдумав інформацію, у фортеці почався бардак.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.