7.3
***
У крамничці Сірого Чу було порожньо. Воно й не дивно – все місто ніби збожеволіло і помчало дивитися на ельхарців. Навіть люди похилого віку шкутильгали в напрямку головного майдану. Шиль єдина рухалася проти потоку людей і почувалася білою вороною.
Здавалося, всі косяться на неї з підозрою. Як можна поспішати у своїх справах у такий особливий день? Напевно, така дивна особа планує щось злочинне, про що пристойні люди навіть не думають. Якщо станеться якийсь інцидент, будь-хто вкаже на Шиль.
– Зачинено, – буркнув прищавий підліток у коротких штанях і блискучому піджаку, навішуючи на двері крамниці масивний замок. – Немає батька. На зустрічі з королевою, – прозвучало гордо. – На особистій зустрічі, якщо ви розумієте, про що я. Завтра приходьте.
– Але ж ви є?
– А вам хіба брязкальця треба? Ні? Ну, по вас і видно, дамочко. Я тільки цяцьками торгую, по серйозний товар звертайтеся до батька.
– Що у нього є? – зробила ще одну спробу Шиль.
– Золото, срібло, камінці… – занудно перерахував хлопчина, всім своїм виглядом висловлюючи бажання якнайшвидше попрощатися. – Щось справді цінне дістаємо на замовлення за передоплатою.
– А ще?
– Перлів поки немає.
– Окрім прикрас. – Шиль навіть підморгнула, щоб її зрозуміли правильно. – Інші речі? Дуже потрібні в наш час! Такі… Емм… – Вона зобразила руками розмір паперу для документів. – Спеціальні штуки, без яких пристойній дівчині не потрапити на гарну роботу.
– Товар для… Умм… Для особистої безпеки? – незрозуміло чому розсміявся підліток і з жалем оглянув ключ, явно не маючи бажання повертатися в крамницю. – В Ілесії це незаконно. – Втім, його цей факт явно не хвилював. – Штраф десять леосів, ми їх зразу до ціни додаємо
– Так! Саме так! – Яке щастя, що люди такі кмітливі й розуміють усе з першого слова! – Незаконно, але для безпеки!
– Кажуть, Ельхарія їх дозволить і ціни помітно впадуть. Якщо вам не горить, не поспішайте з покупкою.
Ого, тож у Ельхарії зовсім погано з населенням… Подумати тільки, вона збирається продавати паспорти!
– Але мені терміново. Справа життя та смерті! Я добре заплачу.
– Зачекайте. – Хлопець відвернувся, тому що до нього підійшов худий підручний із крамниці його ж батька і, мерзотно хихикаючи, зашепотів щось на вухо. – Немає в наявності, – заявив врешті зовсім іншим тоном. – Усе, як завжди, розібрали, привезуть за кілька тижнів. – Голос нахаби швидко змінювався. – Можу відсипати уку-ука, щоб чекати було веселіше. Дуже якісний товар, постачальник десять років на ринку, жодних нарікань. Даонь за пакетик, вистачає на три рази. Цікавить?
«Якщо я розкрию справу про наркотики, то справлю гарне враження на лін Артена, а якщо Ельхарія почне торгувати документами, мені не знадобиться допомога Сірого Чу», – розсудила Шиль, але намисто вирішила все ж таки притримати – зняла перстень.
– Скільки за це дасте?
– Хвилинку.
Підліток повернувся в крамницю і виніс звідти велику скляну ємність, наповнену чимось білим і сипучим.
– Квитанція потрібна? – спитав глузливо.
– А можна? – не повірила Шиль.
– Найкращим клієнтам – елітний сервіс! – До ємності додався папірець із датою купівлі, довгою назвою товару, його вагою та підписом продавця. – Тримайте, не загубіть, гарного дня.
«Чи маю я зробити цивільний арешт прямо зараз, чи краще віднести доказ у поліцію?» – не могла визначитися Шиль.
Тим часом хлопець повісив замок назад і зник, штовхнувши наостанок урну для сміття.
– Ой! Ви забули плату!
Але підлітка вже не було.
Який роззява! Не дивно, що Сірий Чу не довіряє йому цінні продажі. Зате тепер шлях один: до справедливості та слави.
Шиль уважно оглянула банку. Товсті стінки з опуклим вензелем, зверху – обмотана міцною ниткою тканина, всередині – білі кристали. На вигляд точно наркотики. Он навіть на квитанції такі каракулі, якими нічого доброго не напишеш.
«В» і «С»… Під ними схрещені шпаги, над ними корона… Що б це означало? Корона – держава, шпага – військові, а літери? Може, військовий завод?
Дурниці. Значення має вміст, а не тара. Банку могли взяти на будь-якому смітнику.
***
В поліції Шиль не зраділи, і це ще м’яко сказано.
– Дівчино, вам ще не набридло? – покартав її надзвичайно схвильований Ромі Матеньро. – Сьогодні всі на нервах.
– Я хочу заявити про злочин.
– До завтра це не потерпить? Може, я вас просто в «клітці» закрию? – благально запропонував поліцейський секретар.
– Злочин вчинила не я, – з гідністю відповіла Шиль і продемонструвала банку.– Ось! Ука-уку. Я провела облаву з метою виявлення злочинних схем збуту особливо небезпечних наркотиків і отримала незаперечний доказ, – відтарабанила Шиль заздалегідь заготовлене пояснення. – На скільки це потягне?
– На бюджет маленької країни.
– З точки зору закону!
Секретар закотив очі, але швидко опанував себе.
– На п’ятдесят повішень. Пані Ши Міль, ми справді зайняті. Будь ласка, посидіть зі своєю сіллю… тобто з незаперечним доказом у коридорі. Або краще йдіть до зали очікування, там вас ніхто не потурбує. Праворуч, будьте ласкаві, он у ті зелені двері. Та не в сині!
Шиль якраз підняла банку вище, вдивляючись у великі кристали. І справді схоже на сіль… А уку-ука, кажуть, порошок чи рідина. Невже той мерзотник обдурив? Зрозумів, що покупчиня не розуміється на товарі, і підсунув ніщо? Який сором… Тепер усі почнуть хихикати за спиною. А хіба Шиль винна, що ніколи в житті не бачила нічого кримінального?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!