Королева острова Мрій. Рідний край

– Тримай. – Джиммі спритно витягнув зі сміття велосипед. – Можеш не дякувати. Це те, що ти шукала?

Знати б це напевно… Велосипед як велосипед. У мій час на Аєрських островах у широкому вжитку були дві моделі – «Азалія» для жінок та «Лелека» для чоловіків.

Переді мною стояв «Лелека». Не новий, щодо цього жодних сумнівів. Побитий і пошарпаний, але таких у нас половина. З покращеним багажником (сто десять леосів, Юньчик-кур’єр дуже пишався вкладенням), що звужувало коло пошуку десь до сотні екземплярів.

Дзвінка немає, і це головний натяк на правильність припущення. Єн розфарбував свій дзвінок, намалював на ньому логотип кур’єрської служби. Вельми примітна річ, простіше викинути, ніж замаскувати.

– У ланцюзі шматок синьої тканини, якщо тобі цікаво, – сказав Джиммі.

Уніформа? Одяг із захоронення майже не зберігся. Дізнатися, чи від неї цей клаптик, уже неможливо.

– Ненавиджу таке. Відчуваю, що маю рацію, а довести нічого не можу, – поскаржилась я. – Треба щось придумати, бо Осси викрутяться.

– Думаєш, вони замішані?

– У вбивстві? Навряд… – Я почула тихі скрадливі кроки від будинку сусідів і змінила відповідь: – Стовідсотково вони брали в цьому участь, – заявила голосно. – Не знаю навіть, кого більше шкода. Єн страшенно мучився, але Оссам у ельхарських катівнях буде ще гірше.

Протяжне зітхання, гупання тіла, що впало навзнак… Здається, непритомність. Доведеться зачекати, тому що до Мінні я мала питання. До її чоловіка теж, але він спробував утекти, залишивши безтямну дружину без допомоги. Джиммі наздогнав його біля садової хвіртки, обережно притримав за міцну піжамну куртку з тої ж тканини, що й вузький халатик Мінні.

– Це твій щасливий квиток, королево, – оголосив урлук, скалячись як ненормальний. – Дозволиш мені їх допитувати? У людей такий багатий внутрішній світ… І органів більше, ніж треба для короткого нещасливого життя.

– Не напирай, бо доведеш людину до інфаркту, – прошепотіла я.

– Звісно, не поспішатиму! – гаркнув Джиммі. – Я не дилетант, у мене ніхто ще позапланово не вмирав. Покладися на мене, королево.

Гуп – і землі ще одне тіло. Не Манка Осси – його сина Аксіо, що з войовничими криками кинувся захищати рідний дім, промахнувся повз Джиммі, наступив на задовгу штанину і розтягнувся на доріжці. Прудкий хлопчина. На жаль, надто юний, щоб бути свідком.

Пан Осса рвонувся зі сталевої хватки Джиммі, обдер собі руку об засув хвіртки і здійняв крик. Збіглися всі: тато, Тола, той молодий інспектор, інші сусіди, навіть Лювих, що невідомо як опинився поблизу…

Думаю, нічна пригода не додала мені популярності в очах сторонніх спостерігачів. Аякже, це ж очевидне свавілля влади, що взялася трясти чесних мирних жителів.

– Я скаржитимуся! – волав Манк Осса, пориваючись вдарити мене здоровою рукою, але піжамна куртка зсунулася з його плечей і сильно обмежувала рухи

Ні на напівнепритомну дружину, ні на сина зі збитими колінами він навіть не дивився.

«А я вважала його тихим поступливим чиновником… Десять років – як прірва», – я оголосила всім, що сталося непорозуміння в межах розслідування, поліція розбереться і покарає винних. Шоу закінчено, час розходитися.

І хоч би хтось ворухнувся! Навпаки, набігли роззяви із сусідніх вулиць. Безкоштовні вечірні розваги на дорозі не валяються, гріх пропустити момент.

– Тату, як гадаєш, треба оприлюднити те, що в сараї Оссів був велосипед Юньчика-кур’єра? – мстивим шепотом запитала я, знаючи: хто-небудь у натовпі обов’язково це розчує і понесе інформацію в люди.

Дріб’язково, згодна… Але Манк так надривався, що мої барабанні перетинки благали пощади, а нерви – помсти.

– Ні, дитинко. Звинувачення цим людям поки що не висунуто. Не треба їх компрометувати.

Чудово. Народ перемкнувся на обсмоктування деталей і домислів, давши нам можливість спокійно переміститися до доказів.

– Дзвінка немає, – одразу зауважив тато.

– Є шматок уніформи в ланцюзі. І кульовий отвір у сідлі. – Це я побачила тільки зараз, завдяки ліхтарю в руках Толи. – Характерна виїмка на кермі. Можна оформляти.

– Не можна, – подав голос Тир. – Доказ отримано незаконним шляхом.

– Чудово! То я допитаю їх неофіційно, королево? – зрадів Джиммі. – Давно хотів покращити свої навички роботи з людьми.

– Оформляйте! – прокричав пан Осса. – Все законно, але я нічого не скажу. Це не моє. Мені його підкинули.

– Люблю важкі завдання, – посміхнувся урлук. – А можна ще й хлопчика взяти? Чисто для порівняння?

Такого виття місто не чуло століттями. На щастя, поки Манк демонстрував вражаючі голосові зв’язки, отямилася Мінні.

Вона продемонструвала завидну розважливість і повідомила, що взяла велосипед біля садиби бабці Клю вранці напередодні того дня, коли я залишила Аєрські острови.

У той час бабка Клю лікувалася на материку, її будинок пустував, город заріс бур’яном, та й велосипед був побитий, з розхитаним сідлом та відірваним дзвінком. Пані Осса вирішила, що божевільна стара притягла його зі смітника і навряд чи шукатиме (точніше, навряд чи про нього згадає, навіть якщо повернеться), а от у господарстві будь-яка річ знадобиться.

Наступного дня містом промайнула звістка про вбивство Астора ді Емшиса і викрадення Вайоли лін Артен. Поліція нишпорила скрізь, будинки поважних містян обшукували, часом обходячись без ордера.

Мінні злякалася, що потрапить під підозру через дурниці. Позбутися велосипеда вона не могла – у ті дні люди були на нервах, стежили одне за одним і не прощали дрібних провин.

Велосипед сховали серед мотлоху. Про нього згадали, коли підріс Аксіо, але полінувалися розгрібати завали, що накопичилися за роки, хоча пан Осса досі мав надію одного дня перетворити іржаве залізяччя на щось корисне.

– Що ви робили вранці на околиці? – запитав Тир те, чого не міг знати через свій вік.

Пані Осса розплакалась і втекла до будинку, загубивши по дорозі кімнатні капці.

– Вона до коханця бігала, – несхвально буркнула Тола. – У них це зі школи було.

– Прикуси свій брудний язик! – зарепетував Манк Осса. – Хвойда! За собою стеж, а моя дружина – пристойна жінка!

– Хто коханець? – безтрепетно уточнив інспектор.

– Шаран Занг, юрист, – відповіла я. – Вони постійно сходилися і розходилися, а десь поміж тим обзавелися сім’ями. Це й досі триває?

– Ні, давно закінчилося, – насупилась Тола. – От як та біда з тобою та Астором сталася, Мінні й притихла. Вона другу дитину втратила, життя переосмислила… Тепер і не скажеш, що гуляла з ранку до ночі.

– Шаран Занг? – квапливо перепитав Тир. – Це точно?

– Матусю свою запитайте, як мені не вірите, – образилася Тола. – А що?

– Він живе у центрі, бабця Клю – на околиці.

– Раніше жив поряд із бабкою, а як став повіреним вдови Рахентен і поховав батьків, то переїхав. Вона не скупиться, а Занг – не гульвіса, на ногах твердо стоїть.

– Дякую!

– За що?

Інспектор зірвався з місця і помчав крізь галасливий натовп кудись у невідомість. Я перезирнулася з татом, хмикнула і вирушила слідом.

Геніальні осяяння – небезпечна річ, а Джиммі і Лювіх – найкращі напарники для нічної пробіжки. Тобто лише Джиммі. Лювіх мене проігнорував. Айлон на острові, відтепер я для урлуків – другий сорт.