Королева острова Мрій. Рідний край

Шиль накинула на плечі шаль. Заробила здивований погляд Вайоли, але так було спокійніше. Гардероб модниць Аєрських островів грішив зайвою (як для Ілесії) легкістю, відкритістю і прозорістю. Шиль не могла до цього звикнути. Особливо тепер, після короткої просвіти… Погляди зустрічних чоловіків набули іншого забарвлення. Шиль уже не бачила в них безмежного осуду.

– Джиммі казав, навіщо притягнув вас у мій дім? – запитала королева, вийшовши за ворота.

– Джиммі? – такого Шиль не чекала. – Ні, він тут ні до чого. Мене запросив пан лін Артен. Мені не було куди йти, і він був такий люб’язний, що…

– Тож Джиммі привіз вас на острови і просто кинув? – обірвала Вайола.

– Привіз? – У Шиль підкосилися ноги. – Джиммі? Це якась помилка. Я вперше побачила його у вашому будинку. Він сказав, що перевіряє безпеку. Там була Тола, вона може це підтвердити.

– Досить.

Від різкого тону королеви мороз ішов поза спиною. Чи справді похолодало? Хмари затягли все небо, і хоч дощу ще не було, у повітрі пахло грозою.

– Не розумію, про що ви.

У Шиль почали стукати зуби, але вона поклялася собі, що не здасться. Вайола лін Артен – не ельхарський король. У ній немає протиприродної сили. Її можна витримати.

– Психологічна служба? Лекторка на запит поліції? – Королева недбало притулилася до паркану і відірвала листок дикої троянди, що завойовувала узбіччя. – Папери загубилися під час переїзду? Припустімо, вірю, зі мною і не таке бувало. Де вчились?

Шиль важко проковтнула слину.

– Вчилась? Я?.. В університеті!

– Логічно. – Вайола відщипнула від листочка край і дала великій чорній мурасі, що одразу ж зникла за огорожею. – В якому?

– У Імператорському технологічному.

Газети, доступні принцесі Шиліміель, ніколи не згадували про інші навчальні заклади. Цей, принаймні, точно існував і давав Ілесії наукові відкриття. І ректор у ньому не змінювався років зо двадцять.

– Ого! Спеціальність?

– Психологія.

– Психологія в Імператорському технологічному? Як цікаво… Ну гаразд, не буду чіплятися, на Аєрських островах таким деталям не надають значення. Закінчили короткий курс чи екстерном? Я до того, що за документами вам двадцять років, навчання у Імператорському технологічному триває щонайменше сім. У тринадцять вступили? Поважаю. Я от у сімнадцять ледь наважилася піти на держіспит. План лекцій не покажете?

– Я не принцеса! – у розпачі викрикнула Шиль.

Її загнали в глухий кут. Досі люди самі вигадували відповіді на незручні запитання, але королева не з таких. Вона вчепилася міцно і не змилосердиться.

– А хто казав про принцесу? – підкреслено вдавано здивувалася Вайола. Пошарпаний листочок упав їй під ноги, і Шиль не могла відвести від нього погляду. Її життя було таким самим: безглуздим, втраченим, нікому не потрібним. – Слухайте, годі вже. Вам це не під силу. Ви навіть не додумалися змінити ім’я. Ши Міль! Та будь-хто, хто зустрічав вас і знає, що Джиммі залишив Айлона з носом, одразу все зрозуміє.

– І король? – мимоволі вирвалось у Шиль.

– Він найперший, – безжально підтвердила Вайола. – Навіть якщо він не помітить вашої лаорнійської крові, урлуки йому про це нагадають, і неодноразово. А все інше елементарно. І фора в нього є! Ні, це взагалі смішно. На що ви розраховували? На що розраховував Джиммі? Та якби не всі ці вбивства, вас би давно вивели на чисту воду!

– Хто ще знає? – пошепки запитала Шиль.

– Знає? Я, Айлон, урлуки… А дізнаються всі. Як тільки пошириться новина про те, що Джиммі недовіз до короля Ельхарії принцесу Ілесії, кожен, хто зустрічав дивну дівчину з материка на ім’я Ши Міль, упіймає прозріння. У мене просто немає слів! Якщо ви втікаєте від Айлона, то чому не намагаєтеся загубитися десь у глушині? А якщо шукаєте з ним зустрічі, до чого маскарад?

Шиль похитнулася. Схопилась рукою за паркан і скрикнула, коли в долоню вп’явся шип дикої троянди.

– Я не хочу знову в клітку, – сказала жалібно, хоча щосили намагалася тримати достойне обличчя. – Я ненавиджу магію і все, що з нею пов’язано. І я не зможу народити спадкоємця лаорнійської крові, бо… Бо… Я вже вагітна!

Вайола засміялася.

– І хто щасливий татусь? – запитала глузливо. – Сподіваюся, вам казали, що для вагітності потрібні двоє?

Шиль промовчала. Її обличчя палало – насамперед через мимовільне нагадування про крадіжку. Проколота рука боліла, волосся липло до спітнілого чола, ще й дощ почав накрапати – не густий, з великими краплями, він бив по спині і розлітався бризками.

– Допоможіть мені. Прошу, підкажіть, що робити, – попросила Шиль, ні на що не сподіваючись.

Вона не розуміла мотивів королеви. Вайола не чіплялася за чоловіка, але й не поспішала збути його з рук.

– Вибачте, але вам ніхто не допоможе, окрім вас самої. Визначтеся з метою і йдіть до неї неухильно.

– Це спрацює? – не повірила Шиль у такий легкий спосіб визволення.

– Навряд чи. Але ви знатимете, що зробили для себе все можливе. А можете просто визнати, що король Айлон – найкращий варіант для принцеси Шиліміель, і не смикатися даремно. А взагалі, як хочете. Айлон імпульсивний. Добряче його роздратуєте – він поверне вас до брата.

– А я не хочу повертатися. – Шиль раптом усвідомила, що світ не такий простий, як здавалось, і сльози потекли рікою. – Для принцеси Шиліміель король Айлон і справді найкращий варіант. – Бідолашна Улінь, вона б із цим погодилась. – А я не хочу бути принцесою! Мені тут подобається. Усі навколо такі милі й чуйні… Зовсім не як удома. Тут я людина, зрозумійте, а там – річ… Ой, матінко моя, що це?! – З-за сусідського глоду, зовсім нехарактерного для Аєрських островів, вийшов чоловік без сорочки, і Шиль так розгубилася, що не одразу здогадалася глянути йому в обличчя. – Джиммі?

– Ілеську принцесу віддали за дружину ельхарському королю, а вона стала аєрською фермеркою або ким ти там себе уявила, – почав насміхатися він, різко зупинившись. – На твою думку, це нормально? – Урлук звертався до Шиль, але дивився на королеву. – Ні. Наша політика – як настільна гра. Ти можеш рухати фігурки, можеш ламати їх або викидати, але називатися вони будуть однаково за будь-якого шикування.

– Ти ж сам говорив… Спочатку… Щоб я йшла на всі чотири сторони… – пробурмотіла Шиль і сама вразилася, як безглуздо це звучало. – Ти не думав, що я виживу, а мертва принцеса теж принцеса? Це не настільки добре, як принцеса, яка стала королевою, чи принцеса, повернена в Ілесію, але теж згодиться?

– Я не думав, що всім причетним на тебе начхати, – жорстко відрізав Джиммі. – Я хотів порушити план і дати королеві час на роздуми, але даремно старався. У її розбірках з Айлоном ти нічого не означаєш. На твоєму місці може бути будь-хто, на конфлікт це не вплине.

– Але на моєму місці – я!

– Так, тобі не пощастило. Досить сюди глипати, краще принеси сорочку. У твого інспектора мають бути чоловічі речі.

– Він не мій інспектор! І я не глипаю! – Брехня, нахабна безсовісна брехня… – Ти не людина. Ти як карнаїтська статуя. Немає нічого поганого в тому, щоб на тебе дивитися! Що?

Вайола м’яко посунула Шиль до воріт і кивнула на дім.

– Попросіть у пані Тир одяг, гаразд? – запропонувала мирно. – Що трапилося? – звернулася до Джиммі. – Тебе оглушили і замкнули на псарні?

– Мене запросили на бесіду з королем, але я був не в настрої і вирішив перевірити, наскільки далеко розповсюджується подарована тобою свобода.

Шиль завмерла, відчуваючи, що пропускає щось важливе. Вона знала: всі урлуки підкоряються королю Ельхарії. Це лякало і заспокоювало одночасно. Незважаючи на свою жахливість, Айлон – людина, і здатен приборкати незліченну чаклунську армію. Про те, що урлуки можуть вийти з-під контролю, і думати не хотілося. Світ не переживе такої катастрофи. Кане у небуття, як колись Лаорнія.

Про яку ж «свободу» Джиммі йшлося? Невже королева може змінити правила гри?

Шиль боялася уявити, чим це загрожує. Якби Вайола була кимось на кшталт ілеського імператора, вона звільнила б урлуків, щоб скинути Айлона і правити самій. Магії в неї немає, домовленості трималися б на чесному слові… А хто при здоровому глузді довірятиме магічним створінням? Вони обдурять, щойно отримавши бажане. Вони підімнуть світ під себе!