Королева острова Мрій. Рідний край

– Що за ґвалт? – З кабінету лін Артена вийшов Ромі Матеньро і зробив крок до приймальні. – Чому ви влаштували дитячі розбірки?

Тир коротко описав ситуацію, та так натхненно, що сам Носатий Мурша перейнявся важливістю моменту і запанікував.

– Інспекторе! Пане секретар! Ви знаєте, що треба робити?

Бурхлива молодість поліцейського секретаря зробила його експертом у найнесподіваніших питаннях.

– Пити воду з вугіллям, поки не одужаєте, – впевнено збрехав Ромі Матеньро, бачачи, що патрульний готовий розпрощатися з життям від самого страху. – Ходімо, Муршо, знайдемо вам лікування.

Він повів Муршу в прибудову, що служила імпровізованою кухонькою, й попутно звелів Піту Кайї готувати екіпаж, а Тир переступив поріг кабінету лін Артена.

Начальник сидів за столом, притиснувши ліктями папери з кривими рукописними рядками. Тир впізнав і свою мазню… Від інших вона відрізнялася підвищеною кількістю виправлень і виглядала як робота двієчника з граматики.

– Від уку-ука-рі немає протиотрути. – Вайола стояла біля вікна, що виходило на зелений дворик, і дивилася в далечінь – на головну вулицю, що ховалася за ґратчастою огорожею та вишневими деревами. На королеві була картата сорочка і сині штани із щільної грубої тканини, на голові – хустка, пов’язана на піратський манер. – Ти або впораєшся з отрутою, або ні, але якщо вижив одразу, шанси дуже високі.

Вона виглядала як героїня модної нині вистави про дівчину, що переодяглася чоловіком і робить військову кар’єру. Головну героїню завжди грає підкреслено жіночна актриса, щоб глядач ні на мить не засумнівався у статевій приналежності її персонажа, але на сцені всі вдають, ніби нічого незвичайного не відбувається.

– Доброго ранку, – привітався Тир, уникаючи дивитися на Вайолу. Поруч із нею він почувався не в своїй тарілці і не хотів, щоб це помітили. – Ви як, начальнику?

– Як людина, якій заборонили пити каву, але дозволили ненавидіти чай, – відповів лін Артен і важко зітхнув. – Знову кримінал… Старий я вже для цього лайна, Тирішере. Старий і задовбаний з усіх боків. Гаразд, – пролунало втомлено, – працюємо далі. Чи є щось нове щодо Шарана Занга?

Тир заперечливо хитнув головою.

Колишній повірений Амади Рахентен помер у батьківському будинку від колотої рани у серці. Зброю не знайдено, однак у морзі припустили, що це щось на кшталт шпильки, яка перервала життя Сірого Чу. Ну чи просто спиця, але Тир не вірив, що злочини не пов’язані.

Золотих злитків у жертви не виявлено, слідів боротьби також. Єдиний свідок – горезвісна бабця Клю.

Вона клянеться у двох речах: перша – коли Занг ішов до батьківського дому, то ніс важку сумку, проте жодних прикрас на його піджаку не було; друга – незабаром після заходу сонця, коли у Зангів почалася колотнеча з поліцейськими ліхтарями та свистками, у двір бабки вдерся губернатор, щоб вкрасти двох племінних кроликів породи «ілеський висловухий гігант», але господиня їх відстояла, хоч і отримала стусан. Поки бабка бігала по поліцію, добре що далеко йти не довелося, клятий лиходій зник безслідно.

– Ні, начальнику. Місце злочину надзвичайно чисте. Будинок старий, але не занедбаний. Шаран Занг регулярно його використовував. Бабця Клю стверджує, що він навідувався туди раз на тиждень для зустрічі з безкоштовною повією. У сенсі, із заміжньою жінкою. – Тир трохи зніяковів. Подумки перекладати вислови бабки нормальною мовою було важко, щось проскакувало, незважаючи на старання. – Її особистість встановлюється, за попередніми даними, це куховарка сестер Плац, та от тільки вчора був не день побачень. Повірений зустрічався з кимось іншим – з тим, хто знав про аферу і знав, що Занг збирається зникнути з островів власними силами. Не розумію цього, начальнику.

Лін Артен потягнуся до окулярів, що лежали в дальньому кутку стола, але в останню мить зупинив руку і примружився ще сильніше.

– Чого – цього? – запитав незворушно.

– Чому трупа не позбулися, хоча Шаран Занг напевно підготував шляхи відступу. Для всіх він би просто зник із золотом. Справу закрито.

– Можливо, не встигли.

– Можливо. – Тир згадав, як мчав вулицями, як перестрибнув похилені ворота, як знайшов труп, і на мить пошкодував, що одразу здійняв галас. Треба було почекати. Раптом убивця повернувся б, щоб прибрати навіть натяки на місце злочину? – Бабця Клю розповідає дивні речі. Не те щоб я підозрював губернатора… У нього надійне алібі. – Як же не хотілося вплутувати сюди матір та Ши Міль! – Але серед домислів бабці можна вичепити досить чіткий опис. Наш підозрюваний – чоловік за сорок, спортивної статури, з рівнем доходу вищим за середній. Це вже щось.

– Це пів сотні містян, – резонно зауважив начальник. – І я кажу тільки про тих, хто хоч якось перетинався із Сірим Чу, Єном Ігоресом, Шараном Зангом та «Вітром Смерті». Не будемо гарячкувати. Спочатку розберемося з уку-ука в дільниці.

Довгих розбирань не знадобилося. За кілька хвилин хлопці повідомили, що банку з чаєм приніс губернатор ще позавчора, але до сьогоднішнього дня на самопочуття не скаржився ніхто, крім Саната Алі. Той пів ночі не вилазив із сортира.

Ромі Матеньро припустив, що уку-ука підсипав відвідувач. Віднедавна відділок не відрізнявся від прохідного двору. Мета? Наприклад, знешкодити чергового й обшукати сховище доказів.

Звідти дещо пропало. Замок зламаний, шпильки, що пробила серце Сірого Чу, серед доказів немає.

– Як? А ельхарський король сказав, що може вирахувати злочинця за магічними слідами. Ми знову облажалися! – закипів Тир, забувши, де і з ким перебуває. – Перепрошую, начальнику. Королево.

– Інспекторе, ви п’ята чи шоста людина, що про це нагадує. – Вайола безтурботно розглядала свою повнісіньку чашку з чаєм. – Айлон не відрізняється скромністю. Вчора він скрізь вихвалявся, що подарує місту мир та спокій. Упевнена, вбивця також це чув.

– І не марнував часу, – похмуро погодився Тир.

Лін Артен із сумнівом хмикнув і витягнув незачинену шухляду свого столу.

– Взагалі-то марнував, – сказав, копирсаючись у стосах м’ятого паперу. – Будь-хто припустив би, що після заяв короля вбивця знайде той чи інший спосіб проникнути у сховище. – Сонце блиснуло на срібній квітці з довгою загостреною спицею. – Нам є що показати королю.

Поліцейський секретар шанобливо присвиснув і попросив дозволу супроводжувати Носатого Муршу до лікарні, бо той навідріз відмовляється їхати туди без моральної підтримки.

Начальник не заперечував. Він провів Ромі Матеньро схвальним поглядом і поклав знаряддя вбивства у центр столу.

– Це орнамент карнаїтів. – Погладив пальцем завитки шпильки. – Але, знаєте… Якби не магія, я назвав би це якісною підробкою, стилізацією під чаклунські часи. Дитинко, – начальник поманив Вайолу ближче, інтерес до Тира було втрачено, – що нам чекати від візиту короля?

– Пафос, – без роздумів відповіла королева. – Айлон любить видовищність. Він уже награвся в інкогніто, тепер час явлення владики до народу. Дивимось і захоплюємося в міру таланту.

Начальник невизначено хитнув сивою головою, але розвивати тему не став. Було помітно, що глузливий тон доньки йому не сподобався. Воно й ясно: покинута жінка – не найкраща порадниця, у ній говорить образа, а не раціоналізм.