Королева острова Мрій. Рідний край

– Урлукам не потрібна війна. – Мені поки що вдавалося зберігати подобу спокою. – Вони не воювали десять тисяч років.

– Їх створили для битв. Я створив. І створю ще, якщо буде треба, – прозвучало самовпевнено.

– Не створиш. – Спасибі Джиммі за інформацію. – Ти був всемогутній, поки існувала Лаорнія та її артефакти. Тепер від цього не лишилося і руїн. Урлуки пристосувалися до життя без магії, ти – ні. Ти налаштуєш проти себе і їх, і весь світ на додачу.

– Як я можу розчарувати урлуків, якщо мета їхнього існування – служити мені? Ти часто цікавишся волею ложки, якою їси суп?

– Забув, що сталося з Лаорнією?

– Пам’ятаю. І не розумію, чому маю берегти цей світ. Він не мій. Він може відновитися після будь-яких руйнувань.

– І доки ти збирався це приховувати? Якби не наша принцеса, я б дізналася про все із газет?!

– Емм… Зустрічне питання: хто ти така, щоб я тобі звітував?

Це було як удар у сонячне сплетіння. На хвилину я втратила можливість дихати.

Адже він має рацію. Я не хотіла бовтатися у політичному болоті. Не хотіла ухвалювати рішення. Не хотіла відповідальності. Від моєї поінформованості не змінилося б нічого.

То чому ж у грудях розросталася обпікаюча діра?..

– Справедливо. – Посмішка далася нелегко. – Роби, як знаєш, з мене досить Аєрських островів.

– Я образив тебе? Ну, вибач. Ти сама відійшла від справ.

– Ти відкрив мені очі, повелителю. А тепер не заважай. Маю ж я нарешті дістатися губернатора?

Побачивши нас із Айлоном, Шиліміель винувато похнюпилась і позадкувала, а ледве відійшовши за найближчий обскубаний кущ, помчала у напрямку морга – напевно бігла, не розбираючи шляху, аби подалі від своїх страхів.

Для Джиммі наша поява з-за огорожі не стала несподіванкою.

Дивлячись на його незворушну фізіономію із вдоволеними очима, я задумалася про те, наскільки фальшивою виглядала недавня сцена. Джиммі міг підговорити ілеську принцесу, пообіцявши сприяння на кшталт захисту від ельхарського короля. Та й погрози запросто б спрацювали.

«Нічого подібного. Джиммі не ясновидець, щоб передбачити мою появу в потрібному місці і в потрібний час, зате Шиль вивалює все, що знає, на кожного зустрічного. Урлук не зупинив її, щоб я почула новину і не встигла обміркувати це наодинці із собою. Він чекав конфлікту, і він його дочекався», – сумно доповів внутрішній голос.

– Моє шанування, володарю. – Джиммі ледь помітно схилив голову в поклоні. – Ти чимось засмучена, королево? Не сумуй, це день такий поганий. Он у людей, – він кивнув на міськраду, з вікон якої сипався папір, – теж усе кепсько. Губернатор запропонував їм проєкт реконструкції стародавнього лаорнійського острова, а вони почали вимагати його відставки, тому що за минулу ніч народ дивним чином прозрів і зрозумів: усі біди від ді Емшиса та його чаклунських предків.

– У сенсі?

– Хтось чув, як король назвав інспектора Тира нащадком лаорнійців. Отже, і губернатор із цих самих нащадків, тобто може вбивати силою думки, чи артефакту, чи заклинання, чи чим взагалі вбивають віддалено? Місто щасливе отримати відповідь на головне питання. Якби ваш медіум день і ніч не волав про свою чаклунську силу, йому б теж дісталося підозр, але він же чесний, відкритий і завжди радий поговорити про вищі сили.

– Сірого Чу вбили без магії, – нагадала я.

– Навіть ти в це не віриш.

– Вірю. Я не маю причин не довіряти словам короля.

– Справді?

Важко уявити більш багатозначний тон.

Дратує! Просто дратує!

– Ти не здивувався, почувши про Кантолію, Джиммі. – Мені б краще пройти повз, та й Айлон кривився несхвально… І що з того?! Дістали! Як коїти казна-що, так кожен радий, а як починаються питання, так усі ні до чого! – Давно знаєш?

– Ілеська принцеса прибігає всьоме. Це має значення? Я б і з тобою поділився, але думав, що ти дізнаєшся про все з першоджерела.

Знову цей укол у серце… За що, Джиммі? Я нічого від тебе не приховувала… І я без кінця повторювала, що мені байдуже. Не твоя вина, що я була надто переконлива.

– До речі, губернатора відвезли до лікарні, – незворушно продовжував урлук.

Короля він ігнорував із завидною холоднокровністю, і Айлону це, м’яко кажучи, не подобалося. Щоб не загострювати ситуацію, я поспішила до входу, і лише на нижній сходинці до мене дійшов сенс сказаного.

– Яка ще лікарня, Джиммі?! Що тут взагалі діється?

– Всі кричали одне на одного, але губернатор вважав це вдалим моментом, щоб представити місту твою консервацію.

– Що?!

– Банки. Тазер Хол і Вірс Жакорель. Коли їх внесли, одна жінка зомліла на ді Емшиса. Тепер усі воюють одне з одним, прикидаючись страшенно зайнятими справою.

– Він сильно постраждав?

– Нога зламана, про інше не знаю. Поки Ламбе не підлікував його уку-ука, розмовляти він міг, – посміхнувся Джиммі.

Я ніколи не вірила в знаки долі, але цей день ніби вирішив увійти до десятки найнещасливіших днів мого життя. Все рушилось як на замовлення! Важко не стати забобонною, коли з усіх боків чекають невдачі!

– Отже, не судилося, – сказала я Айлону.

Він не засмутився. На нього чекало збіговисько озлоблених людей, яким можна продемонструвати королівську владу. А мені нарешті трапився справний фургончик із морозивом, і я не пропустила момент, незважаючи на глузування Джиммі і здивування продавця.