Королева острова Мрій. Рідний край

Тир знав, що той виродок з помийної ями, який величав себе медіумом, а останніми днями – карнаїтським медіумом або Великим Карнаїтським Чаклуном, направив слідство хибним шляхом, але Угран Зорянонароджений зробив сенсаційну заяву посеред площі Дикої Ігнасії перед половиною міста, та ще й безкоштовно, тому поліція була зобов’язана відреагувати на повідомлення хоча б на словах.

Начальник так і вчинив, проте з’ясувалося, що поважним містянам мало запевнянь у тому, що розглядаються усі версії. Народ вимагав дій, причому не рутинного обходу населення та планового допиту свідків. Ні, це надто просто! А ось підтримувати шарлатана, що наживається на чужому горі, – свята справа.

Лін Артен кипів, але відправив трьох хлопців перевірити ритуальну криницю, бо особливо активні шукачі правди полізли б туди самі. А як же ж, після скрупульозної розмови у відділку медіуму явився Сірий Чу і повідомив: таємниця його смерті прихована в поселенні карнаїтів, а конкретно там, де століттями приносили криваві жертви жорстоким чаклунським богам.

Тир був упевнений, що Угран Зорянонароджений мав на увазі вівтар із відполірованого чорного каменю, на якому медіум проводив найприбутковіші сеанси. Шарлатан зазивав на свої містифікації, але люди сприйняли «послання» надто буквально і вимагали вжити заходів щодо ритуальної криниці.

Не пощастило Піту Кайї, Санату Алі та Вадісу Умлу. Лін Артен застукав їх за гарячим обговоренням особистих якостей королеви і відправив вправлятися в дотепності, ковтаючи пил минулих століть.

Тиру дісталися два завдання: детальне опитування свідків, в тому числі вдови Рахентен, і безпека медіума, тому що вдова Сірого Чу пообіцяла прирізати Уграна в той самий день, коли історія її чоловіка стане джерелом прибутку. Простіше кажучи, вже сьогодні.

Тир був повністю на боці вбитої горем жінки. Закон, на жаль, ні, тому перший допит плавно перетік у довгу роз’яснювальну бесіду та барвисті фантазії щодо того, що з медіумом зробили б у старі добрі часи, коли за наклеп відповідали кров’ю. А коли вдова Чу, пообіцявши не чіпати Уграна, принаймні прилюдно, вийшла, прибіг Піт Кайя з двома новинами.

Перша: у нього вкрали велосипед. Друга: шарлатан майже не помилився. Подумаєш, трохи схибив! Усього на десять-п’ятнадцять хвилин ходьби, не враховуючи спуск.

Докази, що проливали світло на темні справи Сірого Чу, знайшлися не в поселенні карнаїтів, а в печерах контрабандистів, причому цих печер на картах поліції не було.

Прибережні печери Тир ненавидів. Досить і того, що він мало не вбився в одній із них років п’ятнадцять тому, коли намагався не відставати від однолітків. Тоді ж йому відкрилася неприємна правда життя: якщо в біді ватажок, шепелявий Кушка, його врятують і похвалять за сміливість, а якщо на краю бовтається здихля-безбатченко, його обізвуть ганчіркою і забудуть як неприємну дрібницю, що може зіпсувати день.

– Інспекторе, давайте-то я заощаджу вам час, – люб’язно запропонував Ромі Матеньро, бачачи, що Тир не в захваті від новин. – Суть у тому, що Сірий Чу займався контрабандою ще з часів Атуана Малоона, причому вони мали щось на кшталт альянсу і спільні схрони. Малоон зник безслідно десять років тому, невдовзі після вбивства Астора ді Емшиса. Якщо вірити королеві, зник він навіки. Але ми ж про Сірого Чу, так? Він пішов далі Малоона, що блукав мілководдям і вічно прогорав. Сірий Чу зв’язався з уку-ука. На його таємному складі виявлено запас вартістю як тридцять-сорок повішень і з десяток четвертувань. На банках є маркування імператорського флоту. «Вітер Смерті», хто б сумнівався.

– Капітан Хол і перший помічник Жакорель, – скрипнув зубами Тир. – Знову вони. Постачальники чи покупці?

– Якщо вірити королеві, – посміхнувся Ромі Матеньро, – а причин їй вірити ні в кого немає, проте уряд дотримується іншої думки…

– Вона – уряд.

Тира це теж дратувало. Підозрілішої жінки він у житті не зустрічав, але чомусь мав брати її слова на віру без заперечень!

– Ото ж бо й воно, – багатозначно примружився поліцейський секретар. – І вона розповідає немислимі речі про Ілесію. Нібито «Вітер Смерті» відповідальний за збір уку-ука на островах Забороненого квадрата, причому робилося це для особливих урядових потреб, а як робоча сила використовували захоплених флотом піратів.

– Вона ходила під піратським прапором? – вразився Тир. – Вайола лін Артен? Королева?

Ромі Матеньро з жалем розвів руками. На його манжетах блиснули великі срібні ґудзики з рослинним візерунком. Він приділяв увагу дрібницям і в роботі, і в одязі. Тир вважав, що ніколи не доб’ється від себе такої зібраності та уважності.

– Не знаю, але не здивувався б. Вона здатна на вбивство, якщо ви про це, інспекторе. На її рахунку два доведені небіжчики, і це без участі урлуків.

– Як і на вашому, – не втримався Тир.

– О, на моєму їх два десятки, якщо не більше, – засміявся Ромі Матеньро. – Але я років тридцять як зав’язав із цим, а у нашої крихітки Вайоли кипить молода кров. На вашому місці я б діяв удвічі, а то й утричі обережніше, бо королева ще не збавила темп після Ілесії.

– Ви ж самі радили ловити момент, поки вона самотня, – і собі розвеселився Тир.

Поліцейський секретар глянув на нього з жалісливою поблажливістю.

– Одне іншому не заважає, – промовив повчально. – З отруйних змій добувають цінну отруту, в цьому випадку ризик також виправданий. До речі, щодо змій… Лін Артен попередив, що зі схованкою Чу розбереться сам. Він узяв хлопців з колодязя, вони до моря звичні. А у вас є інше завдання.

– Шукати ельхарського короля?

У відділку встигли досхочу висміяти страхи Ши Міль, проте лін Артен може їй і повірити. У нього чуття на неприємності. Хотілося б лише, щоб спрацьовувало воно рідше.

– Ілінор Роу, – не підтримав жарт Ромі Матеньро, – і Амада Рахентен. Для спілкування з ними потрібні залізні нерви, але начальник сказав, що впевнений у вас на сто відсотків.

– Справді? А чи не звучало це як: «Щоб Тирішер не облажався, губернатор розмаже тих курок за п’ять хвилин, і вони самі прийдуть зізнаватися»?

– Та ви що, інспекторе, лін Артен ніколи не говоритиме так грубо про жінок! – підморгнув секретар. – І він не розраховує на допомогу ді Емшиса, хоч і користується нею регулярно. Побажати вам удачі?

Тир скривився, заперечно хитнув головою і насунув кашкет на очі. Ілінор Роу та Амада Рахентен… Про першу він не знав майже нічого, про другу – надто багато, щоб мати ілюзії щодо майбутньої розмови.

– Інспекторе Тир, зачекайте. У мене ще є й погана новина, – раптом згадав Ромі Матеньро.

– А до цього були добрі?

Він тихо хмикнув.

– Завдання поганими не бувають, – сказав з іронією. – А щодо новин, то в інший час вони, безперечно, могли б вам сподобатися.

Тир вичікувально подивився на поліцейського секретаря, і той не став тримати драматичну паузу.

– Ваша матінка знайшла вам наречену, – оголосив трагічним тоном.

Хм, подумаєш! Яка мати не придивляється до дівчат, подумки підбираючи гарну партію для сина? Тут головне пам’ятати, за ким остаточне рішення.

– Це я якось переживу, – відмахнувся Тир.

– Тобто окручувати Вайолу лін Артен ви не збираєтеся, – сумно констатував Ромі Матеньро.

– Кого захочу, того й окручуватиму! – зовсім по-дитячому огризнувся Тир. – І щоб ви знали, за мною не шикуються натовпи наречених, це все мамині фантазії.

– Закоханій дівчині не важливе походження, – філософськи зауважив секретар. – Ну і… Це винятково моя думка, інспекторе. Королева і не подивиться на чоловіка, якого вдома чекає наречена.

– Яке щастя, що мене ніхто не чекає. Чи, навпаки, прикрість?

– О, я хіба не сказав? Вас чекають. Точніше, чекатимуть.

– Хто? – Тиру здалося, він пропустив частину розмови.

– Ваша дівчина, інспекторе, – солодким тоном оголосив Ромі Матеньро. – На відміну від попередніх, вона згодна вийти за вас заміж і жити під одним дахом із вашою матінкою.

– У мене є дівчина? – вразився Тир. – Відколи це?

– Не прикидайтесь, інспекторе, пів міста бачило, як ви з нею цілувалися біля крамниці Сірого Чу. Дії вчинено і задокументовано, вже не викрутитеся. – Секретар відверто сміявся. – Вас зібралися полонити назавжди, мій наївний друже. Це найнебезпечніша пастка з усіх, вигаданих людьми. Коли дівчина об’єднується з майбутньою свекрухою, врятуватися неможливо.

«Це просто непорозуміння через те, що мама віддала Шиль свій старий одяг», – зрозумів Тир і полегшено видихнув.

– Змирилися? – неправильно витлумачив його очевидну радість Ромі Матеньро.

– Потім поясню!

І з відчуттям, ніби він дивом уникнув катастрофи, Тир вирушив виконувати завдання.