Королева острова Мрій. Рідний край

– Тату, Айлон не принесе проблем, обіцяю. – Вайола по-своєму витлумачила напруженість моменту. – Він покрасується день чи два і повернеться до Ельхарії. Його стихія там, серед урлуків, що коряться беззаперечно.

– Вас це засмучує, – зі співчуттям промовив Тир, помітивши, що лін Артен уже поринув у свої думки і випав із розмови. – Нічого, все минає.

– Дуже сумніваюся, що Айлон самоусунеться і дозволить урлукам жити так, як вони жили десять тисяч років без його участі, – відрізала королева. – Але люди не вічні, лаорнійська магія тим паче, а урлуки – щось на кшталт того. Прикро, що я не побачу розквіту їхньої цивілізації. Вони чекали короля як бога, дочекалися, зрозуміли, що й без нього справлялися непогано, а тепер танцюють під його дудку, бо він їхній творець. Ненавиджу авторитарні суспільства. З мене була погана королева, інспекторе Тир, знаєте?

«Здогадувався», – ледь не ляпнув Тир, проте Вайола не чекала відповіді.

– Тату! – Вона підійшла до столу і смикнула батька за бороду, привертаючи увагу. – Можна, я візьму цю цяцьку, – вказала на знаряддя вбивства, – і покваплю Айлона? Мені не подобається, що вона тут. Через неї всіх нас ледь не отруїли. Не заперечуй! Судячи з Мурші, доза була смішна, але твоєму серцю вистачило б і такої.

– Не думаю, що вбивця хотів моєї смерті. – Лін Артен накрив шпильку рукою, не дозволяючи взяти. – І не думаю, що розгулювати з цим, – він хитнув срібну квітку, – гарна ідея. Ми підемо легким шляхом: діждемося короля. Навіть якщо губернатор організує урочистий прийом, що затягнеться до завтрашнього ранку, ми не ризикуватимемо. І… Ти тільки не ображайся, дитинко, насправді я нічого в цьому не тямлю… Ти впевнена, що одяг із поліцейського фонду допомоги злиденним пасує для зустрічі з королем Ельхарії? Ніч була важка, ніхто не заперечує, але головним зазвичай на таке начхати.

Королева наморщила ніс і з сумнівом оглянула себе в маленьке кишенькове дзеркальце. Тира вона зовсім не соромилася, ніби і в думках не розглядала його як чоловіка. Це трохи зачіпало за живе.

– Ти маєш рацію, тату. Як завжди… Піду знайду щось без дірок від куль, – нарешті вирішила Вайола. – І хто примудрився продірявити конфіскат? Дивовижно. Не хочеш повернути обов’язкові уроки стрільби? Мені б вони також не завадили.

Коли королева виходила, протяг підняв фіранку і відкрив вікно. Тир побачив, як на перехресті зупинився поліцейський екіпаж. Звідти вивалився Носатий Мурша і за підтримки Ромі Матеньро дошкандибав до кущів. Здається, його знудило.

Секретарю не позаздриш… Завжди такий охайний, майже як франт, він уникав брудної роботи, але за потреби був де накажуть. Стара школа!

Занавіска хитнулася ще раз, і Тир забув про невезучого патрульного.

Від центру мчали три вершники на білосніжних конях явно зі стайні губернатора. Лювіха і Маньо Тир упізнав відразу, а для ідентифікації чоловіка, що скакав на чолі, знадобилися додаткові секунди.

Той зовсім не був схожий на примхливого розпатланого типа, що ночував у гостьовій кімнаті лін Артенів. Жодна риса не дозволяла запідозрити, що він здатний на самоіронію та великодушність. Пряма спина, скупі рухи, обличчя, що ніколи не знало милосердя… І обладунки: чорні, блискучі, з витравленими візерунками та державним гербом на грудях. Мабуть, не важкі, але погляди вони приковували – і не відпускали.

Чомусь Тир не вважав їх позерством. Від них віяло такою давниною, що тремтіло нутро. Вони були символом утраченої епохи, свідченням величі, якої не залишилося навіть у легендах.

Ритуальне вбрання? Чи захист від магії? Кулю обладунки не зупинять, та й спис навряд чи…

– О, на дощ збирається? – Лін Артен повернувся до вікна, але вершники вже зникли за густими кипарисами. – Добре було б. Посуха нам не потрібна.

Тільки після його слів Тир помітив, що небо потемніло. Чорні хмари наче йшли за королем. Вони купчилися далеко на сході. Грому ще не було чути, проте не залишалося сумнівів, де вибухне гроза.

– Начальнику, він тут, – тихо сказав Тир. – Це все він. Усе те, – безпорадно вказав на обрій, де ніби опускалася ніч.

– Так, це все я, – долинуло від порога. – Кожен зустрічний скаржиться на спеку, а мені дощу не шкода. Де ваш доказ? До речі, добрий день, пане лін Артен. Інспекторе, сподіваюся, ви зараз більш адекватні, ніж вранці?

Тир обернувся і мимоволі виструнчився, хоча король мав звичайний вигляд, нічого демонічного в його образі вже не було. Легкі сірі черевики, чорні штани з червоними лампасами, біла сорочка з широким коміром, розшитий сріблом жилет, скуйовджене вітром коротке волосся, трохи іронії на фізіономії…

Магія, не інакше. Тир довіряв своєму зору. Він пам’ятав, що бачив.

– Невже це, – Айлон посміхнувся і вкрився обладунками, причому навіть з монструозним шоломом, якого раніше бракувало, – настільки вражає? – Омана розвіялася за мить. – У ваших реаліях захищає лише від сонця, якщо чесно. Інспекторе! Ау!

Начальник чемно привітався і зав’язав незграбний діалог, подарувавши Тиру короткий перепочинок.

Магія… Вона існувала, хто ж сперечається? Слабеньке чаклунство нащадків карнаїтів можна зустріти й до сьогодні. Але ж таке!

Життя не готувало Тира до Лаорнії, урлуків та королів. Він намагався пристосовуватись і казав собі, що впорається, а на ділі впав у ступор, ледве зіткнувшись із чимось поза розумінням звичайної людини.

Ну і ганьба! Легко було дивитися зверхньо на боягузливу Ши Міль, а тепер Тир повторював її шлях крок за кроком і нічого не міг із собою вдіяти.

Лювіх кашлянув і, коли король повернувся до нього, тактовно прошепотів щось на вухо.

– Інспекторе, мені доповідають, що вам не пощастило бути нащадком лаорнійців, – глузливо промовив Айлон. – Це означає, що трепет перед магією у вас у крові. Я можу пообіцяти ніколи не використовувати її у вашій присутності, але ви мені не повірите і правильно зробите. Не засмучуйтесь, років за десять адаптуєтеся, хоча рівня ранкового нахабства вам не досягти ніколи. На відміну від вашого батька, якого, як не дивно, не бере ніщо… Незнання – благо, як гадаєте?

– Доброго дня, – недоречно сказав Тир і зненавидів себе за це усією душею. – Ласкаво просимо, ваша величносте.

– Ось це прогрес! – захопився король. – Ніхто не засік час? А шкода. Ну, удачі з даром мови, інспекторе. Пане лін Артен, – Тиру нарешті дали спокій, і він зміг перевести подих, – а вас я маю засмутити. Ця річ, – Айлон зробив крок до столу і навис над знаряддям убивства, – не магічна. На ній немає слідів того, хто чаклував, а відстежити людину без дару ми з урлуками не можемо. Це просто довга смертоносна шпилька, стилізована під артефакт. Наскільки я розумію, вашу жертву закололи як свиню перед сотнею глядачів і ніхто нічого не помітив? Ризиковано. Вбивця явно поспішав. То був якийсь особливий день для вбитого?

– Він збирався зустрітися з королевою, – прошепотів Тир, вражений одразу двома обставинами. Перше: душевну рівновагу відновлено чисто на зло губернатору, що й тут примудрився показати себе. Друге: емоційний струс приніс нову теорію. – Сірий Чу приторговував уку-ука, а королева оголосила, що Ельхарія готова розглядати уку-ука як ліки. Чу хотів торгувати законно. Заради урядового контракту він здав би і постачальників, і партнерів.

– Інспекторе, та ви геній! – Цього разу Айлон не кривлявся. – І вас запрошено на вечерю разом із вашою лякливою дамою серця, заперечення не приймаються. Ще побачимось, пане лін Артен, я поки гостюватиму у вас, – прозвучало не як питання. – Гарного дня, на мене чекає багато справ.

Двері грюкнули, і Тир отримав можливість впасти на стілець, важко дихаючи.

– Ненавиджу магію… Начальнику, що скажете?

– Острову потрібен дощ, але не шторм, – туманно промовив лін Артен. – Хоча могло бути й гірше… Все, Тирішере, повертайся до роботи. Ми з Вайолою цілу ніч розбирали старі справи в пошуках зачіпок щодо уку-ука і вловили цікаву закономірність. Подивися свіжим поглядом. Тирішере!

– Більше половини невдалих облав очолював старший інспектор Ойлаф, – відповів Тир без зволікання. – Я це ще пів року тому казав, але мене висміяли і порадили позбавлятися синдрому відмінника.

– Шістдесят відсотків. І двадцять на совісті його дружини. Ти її не застав. Ісма Леола… тобто Ісма Ойлаф звільнилася після народження четвертої дитини. Вище ніс! Королі приходять і йдуть, а ідеї самі себе не перевірять.

Тир кивнув і поклявся більше ніколи не насміхатися з жителів материка. Королі йдуть… Та страх магії залишається, і його не проженеш силою думки, не заглушиш справами.