Королева острова Мрій. Рідний край

Сидіння в калюжі не минуло даремно. Шиль пережила всі стадії розпачу і зрозуміла, що опинилася на дні. Відтепер її таємниця відома кожному. Принцесу Шиліміель використовуватимуть усі, кому не ліньки, а вона навіть не здогадається про це, поки не стане надто пізно!

Ось, наприклад, Джиммі. Він чітко сказав, що Шиль – його смертельна зброя, але вона гадки не мала, що їй треба (точніше, не треба) робити.

Порушити прохання королеви? Чи не порушувати? Кинутися зі скелі Пустоголової Чайки, чого Джиммі точно не міг би передбачити?!

Натяки вбивали. Ще й Вайола дивилася так зневажливо, як на кошеня, що промахнулося мимо туалетного лотка. Мовляв, Шиліміель принесе проблеми, але звинувачувати її не можна, вона ж дурненька й не знає, що робить!

А пані Тир взагалі поводиться як із пустим місцем, і голови від щоденників не підняла! Урлук на ім’я Маньо навіть запрошення на вечерю не вручив – передав волю короля на словах і пішов, не чекаючи відповіді. Відповідь не мала значення. Та й вибору Ши Міль теж не мала!.

Ах, як же вони всі помилялися! Шиль повністю змінилася. Вона переглянула свої цілі та оновила стратегію.

Відтепер ніякого благання і сліз. Жодного страху! Ні кроку назад, тільки наступ! Нехай король Айлон впаде до ніг і підкориться принцесі Шиліміель, вражений силою кохання.

Так справді буває. У книзі королеви докладно розписано, як керувати чоловіком. Даремно Шиль одразу не перейшла до потрібних розділів. Це було корисніше, ніж… кхм… інформація про… кхм… «це», хоч і не настільки цікаво.

Вона довго роздумувала, з чого почати. Хотілося взяти короля штурмом без довгої облоги, але тест наприкінці книги стверджував, що дівчатам на кшталт Шиль іти напролом не можна. Їхні сильні сторони: невинність, беззахисність і гнучкість, будь-яка надто активна дія порушить зворушливий образ – між іншим, один із найперспективніших.

І він почав тріщати по швах ще до виходу з дому Аташі Тир, тому що там не знайшлося жодної ніжної вечірньої сукні, а отримані в поліції гроші майже закінчилися – можливо, тому що Шиль не знала їм ціни і покладалася на совість продавців, а, можливо, тому що для принцеси, що починала життя з чистого аркуша, це була мізерна сума.

– А як же прекрасна сукня з трояндами? – дивувалася мама Тира.

Вона не розуміла. По-справжньому не розуміла! І, як показав час, третина містян ніколи не чула про Правила, що визначають будь-яке культурне товариство.

Ну і добре. У книзі сказано: «Виділятися». Шиль скористалася порадою та гардеробом пані Тир і одягла типову острівну сукню: світло-блакитну, з малюнком великих білих троянд, вузьким плетеним поясом і рукодільними мереживами на комірі та рукавах.

Її не носили жодного разу. Господиня будинку сказала, що це – подарунок губернатора. Коли вона була молода і струнка, то злилася на ді Емшиса, а коли знову впустила його у своє життя, сукня стала замала. Та ж історія і в елегантних білих туфельок на високих підборах. За словами пані Тир, вона оцінила їх надто пізно.

Прикраси Шиль залишила свої, бо вони помітно вигравали на тлі місцевих дешевих камінців. А шаль? Мати Тира була непохитна: для тих, кому немає і шістдесяти, це зайве.

Можливо… Треба було зажадати вагоміші аргументи, ніж «усі так роблять», але тільки-но почало сутеніти, з’явився Маньо з недвозначним наміром супроводити гостю до короля, щоб вона не загубилася дорогою.

Які тут суперечки через дурниці… Шиль навіть забула глянути у дзеркало на свою зачіску авторства Аташі Тир.

Рішучість зникла, відчуття власної чарівності ніби змило штормовою хвилею, книжкові поради здалися знущанням. Вони звучали красиво, але як застосувати їх на практиці дівчині, що втрачає голову від самого факту близької присутності короля?!

Шиль не пам’ятала, як потрапила у володіння губернатора. Був стукіт коліс. Набридлива муха. І запах коня.

Екіпаж? Шиль задумалася про це лише у вестибюлі, де зневажливе сопіння пані ді Емшис боляче вдарило по гордості.

Та злість не переборола страх – навпаки, вона посилила відчуття безнадійності та впевненість у провалі. Шиль приречено пірнула в безодню відчаю і дозволила провести себе сходами на другий… чи третій? А може й четвертий… Скільки було поверхів? Вона не звернула уваги. Просто в якийсь момент яскраве освітлення вестибюля згасло, з-під долоні зник гладкий дерев’яний поручень і навкруги розлилася моторошна напівтемрява.

Здається, природна. Жодних свічок, тільки тонкий місяць на блідому вечірньому небі.

Дах! Безперечно, це – частина даху. На ній рослини в глиняних горщиках, заплетена ліанами альтанка, столик на тонких ніжках і крісло-гойдалка, застелене шкірою якоїсь довгошерстої тварини. Поміж рослин – світлячки на рівні нижніх гілок, захищених від вітру парапетом. На столі – глечик у мисці з льодом. У кріслі – Айлон Маррахаш, третій король Ельхарії.

– Гарна сукня, Ши Міль, – сказав він з тіні. – Я приємно здивований.

«Насміхається», – відсторонено подумала Шиль, поки її тіло саме продріботіло вперед і схилилося в сповненому гідності поклоні.

– Добрий вечір, ваша величносте, – прозвучало настільки офіційно, що наставниця Атіфа пустила б розчулену сльозу, якби це почула.

Айлон хмикнув, потягнувся, закинув руки за голову.

– Я повинен вдати, нібито нічого не розумію? – запитав іронічно.

Верхні ґудзики його сорочки були розстебнуті, тонка тканина натяглася і чітко змальовувала кожен вигин торса. Шиль змушувала себе дивитись на папороть у діжці, але погляд постійно повертався до короля.

Ельхарський правитель здавався розслабленим і поводився так, ніби повністю контролює ситуацію. У розумній книзі запевняли, що схожа поведінка – важливий елемент шлюбних ігор, ось тільки Айлон завжди був таким біля Шиль.

Чи означало це його наміри? Чи він загалом дивився на людей зверхньо? Друге припущення логічніше, коли справа стосується стародавнього короля, але…

Знати б напевно!

– Не треба, ваша величносте. Чудова погода, як гадаєте?

«Брехня. Надто спекотно і волого, вітер задушливий. Чому я не поскаржилася на погану погоду? Ця тема набагато ширша, її можна розвивати довго і з фантазією», – проте йти назад було і пізно, і безглуздо.

Погода не цікавила Айлона в жодному вигляді. Він пильно спостерігав за Шиль, а та починала ненавидіти блідий місяць, що з кожною хвилиною сяяв усе яскравіше. Краще б він пірнув у хмари і не показувався!

– Принцеса Шиліміель… Смішне ім’я, кішці пасувало б. А що в тебе з обличчям? Правець?

Шиль зрозуміла, що «загравати очима» набагато складніше, ніж вона думала, і викреслила цей пункт із плану спокуси.