2.2
На якому кораблі вона прибула? Біля причалу стояв лише лайнер із переважно переселенцями, що вірили привабливим обіцянкам Ельхарії, та й той збирався незабаром відчалити.
Хм… А якийсь непевний приватний перевізник саме піднімав вітрила. Не інакше як надолужував втрачений час. Ці скнари хапаються за десятки справ одночасно і підводять половину клієнтури.
Тир обтрусив крихти з форменої сорочки, провів язиком по зубах, перевіряючи, чи не залишилося шматочків липкого тіста, пригладив неслухняні кучері, що давно вимагали участі перукаря, і рішуче ступив під сліпуче сонце.
Він ні на мить не засумнівався в тому, що миловидна дівчина з оберемком товстих, на вигляд зразково розумних книг, яка розгублено оглядалася серед зайнятого своїми справами натовпу, – обіцяна лекторка. Вона дуже молода і недосвідчена – саме та людина, яку виберуть для відрядження на край світу. Хто б іще погодився вирушити в спекотну глушину десь на кордоні з невідомою Ельхарією? Вже тоді часи були неспокійні, ніхто б не ризикнув, маючи альтернативи.
А цій красуні куди діватися? Вона не із впливової родини, одразу видно. Напевно, розповідала про етику багатим діткам, поки її начальство не почало шукати крайнього. Всюди так. Неприємну роботу спихають або на неугодних, або на наймолодших.
Розміреним кроком Тир підійшов до дівчини і голосно стукнув підборами.
– Вітаю! – гаркнув у найкращих традиціях статуту і розправив плечі, щоб здаватися вищим. – Ми з нетерпінням чекали вашого приїзду!
Лекторка стала біліша за свій мереживний комірець.
– Справді? – перепитала тихим мелодійним голосом. – А Джиммі сказав…
Вона не договорила, лиш благально подивилася на Тира великими переляканими очима скривдженої дитини.
– Що вас тут уже не чекають? – здогадався він і послав невідомому грубіяну Джиммі побажання вічної печії. – Що ви тепер нікому не потрібні? Дурниці! Я провів на он тій лаві аж вісім днів, аби не пропустити ваш приїзд. – Тир вказав на довідкове бюро і здригнувся: там, під жовто-зеленою запиленою стіною, на широкій лаві сидів лін Артен. – Дозвольте вам допомогти. Чи можу я взяти саквояж? – Увага перемкнулася на начальника, та слова звично лилися самі собою. – І ці корисні книжки? Сонце може їх зіпсувати, розумієте? Впевнений, вони вам ще знадобляться. До речі, я молодший інспектор Тирішер Тир, для друзів просто Тир. А як звати вас, прекрасна незнайомко?
Відповіді не було, але Тир не відразу відвів погляд від лін Артена. А коли повернув голову до співрозмовниці, здивований тишею, то побачив, що лекторка без тями лежить на саквояжі, стискаючи свої товсті книги як найцінніший скарб.
– Ех, спека… – На Аєрських островах це було найпоширеніше пояснення будь-якої недуги. – До неї важко звикнути.
Тир переніс дівчину та її речі в тінь, до безпристрасного начальника.
– Сонячний удар, – пояснив авторитетно. – Ви мали рацію, лекторка прибула із запізненням. Дозвольте поцікавитися…
Він зам’явся. Запитувати прямо було якось незручно, але цікавість розігралася не на жарт.
– Що я тут роблю? – Лін Артен вирізнявся кмітливістю. – Сьогодні прибуде корабель із Ельхарії. Я нарешті побачу дочку… Але це секрет, Тирішере. Нікому ні слова, домовилися? Не хочу, щоб губернатор усе зіпсував.
Тир похмуро кивнув. Він і раніше помічав, що у начальника бувають проблеми з головою, але на роботі це не позначалося. Не треба псувати людині життя. Та й хто його замінить? Краще повністю божевільний лін Артен, ніж старший інспектор Ойлаф.
– Мабуть, треба побризкати її водою? – невпевнено запропонував Тир, зручніше влаштовуючи гостю з уже зарубіжжя.
– Не знаю… – Начальник мрійливо дивився у безхмарне небо. – Якщо Вайола коли-небудь і непритомніла, то не показувала цього.
– А самі ви не помічали?
– Я ніколи не був добрим батьком, – прозвучало як констатація факту. – Я вважав, що діти ростуть самі собою… Як лошата. – Товста кобила торохтіла упряжжю за огорожею, невдоволена вмістом найближчої клумби. – Їжа, одяг, дах над головою… Запитай будь-кого, про що він турбується насамперед. Матеріальні блага поза конкуренцією. Вайола не завдавала особливого клопоту, і я вважав, що все гаразд. І уявляєш? Все справді виявилося нормально. Для нас. І, Тирішере… Дівчина вже отямилася.
– В якому сенсі? Вона же як медуза на березі!
– Симулянтка. А, може, голодна. – Лін Артен витяг гаманець і простягнув кілька великих купюр, потім додав жменю леосів. – Купи їй поки що пиріжок у бабці Клю, мені це завжди допомагає зібратись, а потім нагодуй її нормально в ресторані Тихої Палори. Тільки не веди у «Шлях королів», материковим там не місце.
Почувши слова про їжу, лекторка трохи розплющила очі й насторожено зиркнула на начальника поліції. Він підбадьорливо усміхнувся, привітно помахав мозолистим ручиськом, і дівчина кинулася геть, прямо на свої дорогі книги. Зіпхнула їх додолу, але не звернула на це уваги – з відкритим ротом витріщалася на лін Артена, ніби побачивши лякайло.
Тиру стало прикро за начальника. Ну так, той зовсім не красень: величезний, кошлатий, із густою чорною бородою і глибокими зморшками, ще й прикрашений шрамом через усю праву щоку. В нього помітна короткозорість, але окуляри лін Артен губить так само часто, як і купує, тому зазвичай мружиться нещадно – наче театральний лиходій, замисливши каверзу. І його відкрита золотозуба усмішка подобається не всім, а ділові костюми сидять на ньому як на дубовій шафі. І що з того? Тир ніколи не зустрічав когось добрішого, чеснішого і справедливішого!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!