Королева острова Мрій. Рідний край

– Усі зібралися. Чудово. – відвернув його від роздумів голос Вайоли. – Нумо швиденько пробіжимося основними пунктами нашої об’єднаної справи. Йдемо від самого початку в хронологічному порядку. Що ж, погнали, щоб не засиджуватися допізна і встигнути до вже замовлених смаколиків. Дещо більше десяти років тому торгівля наркотиками на Аєрських островах перейшла на новий рівень, тому що з’явився оптовий постачальник – імперський корабель «Вітер Смерті». Він відповідав за збір уку-ука для урядових потреб у Забороненому квадраті, використовував рабську працю, не залишав свідків і приховував багато товару. Головними на «Вітрі Смерті» були капітан Тазер Хол та перший помічник Вірс Жакорель, їх можна побачити у міськраді до кінця тижня, потім банки вирушать далі.

– Це коротка версія? – хмикнув губернатор. – Непогано. До зими дослухаємо.

– Тазер Хол і Вірс Жакорель, – з натиском повторила королева. – Вони привезли товар на віллу Рахентен… о, даруйте, пропустила важливий момент. У схему збуту наркоти була замішана Амада Рей, але ніхто в цьому світі не переконає мене, що вона очолювала організацію. Товар доставили вдень. З оплатою виникли проблеми. Чи то партія виявилася надто великою, чи постачальник знахабнів… Управитель вілли чув, що ціну запросили втричі вищу, ніж очікувала Амада. Гадаю, вона не заплатила, бо того ж вечора Хол і Жакорель особисто завітали розбиратися. Слуг Амада відпустила, щоб не компрометувати себе. Для захисту у неї був спільник, він же – головний, і ця людина вміла торгуватися.

– Домисли! – пирхнув Ойлаф і обмінявся з дружиною швидкими поглядами. – Ворожіння на кавовій гущі. І заради цього ми вийшли з дому?

– Чому ж? – заперечив Ромі Матеньро. Він поки що нічого не записував – уважно слухав і кивав зі схвальною усмішкою. – З книг обліку Сірого Чу видно, що його уку-ука був багатьом по кишені. Ви ж не думаєте, що Чу торгував собі на збиток? Значить, і за опт Амада не переплачувала, брала товар за розумними цінами, а не втридорога. Вона, чи вони, уклали вигідну угоду.

– Настільки вигідну, що Хол і Жакорель зігнали палку радість від її укладання на єдиній беззахисній істоті, що трапилась їм на очі! – Ойлаф підхопився, вдарив кулаком об долоню. – Амада та її посіпаки виявили дипломатичність найвищого рівня!

Ісма потягла його назад на лаву, почала шепотіти щось заспокійливе, але він почервонів, плюнув убік губернатора і, гупаючи ногами, вибіг із зали для нарад.

– Єн – мій далекий родич, – не дивлячись ні на кого, сказала Ісма. – Дуже далекий. І ми вважаємо, що ді Емшис знав про торгівлю уку-ука. Або він, або лін Артен, але лін Артен – ганчірка, він би не заплющив очі на вбивство.

– Дякую на доброму слові, – пробурмотів начальник.

– Я б зам’яв убивство, але не уку-ука! – закипів губернатор. – За кого ви мене маєте? Що завгодно, тільки не наркотики! У мене син ріс! Я внуків чекав! Це мій острів, він має бути чистим!

Вайола відкашлялася, підійшла до вікна і постукала по ґратах. У кущах за стіною хтось сполохався і кинувся геть. Тиру здалося, що це Ламбе, але сказати напевно було складно.

– До речі, щодо вашого сина, дядьку Отісе… – Королева сіла на підвіконня, схрестила ноги в гомілках. – Він зустрічався з Амадою, а коли вона віддала перевагу банкіру Рахентену, писав листи з погрозами на адресу її старого чоловіка. За кілька місяців після весілля банкір переборщив із уку-ука. Молодій вдові почали ставити запитання, і вона пригрозила вам листами Астора. Щоб не забруднити ім’я сина, ви натиснули на Ойлафа, що вів ту справу. Ви прикривалися турботою про сім’ю старого друга і долю місцевого банку, але ми ж усі знаємо, що Амада вас шантажувала.

– Я схожий на того, кого хвилює репутація? – скептично підняв брову губернатор.

– Вас хвилювало життя сина, – жорстко заперечив лін Артен, що мовчав аж до цього моменту. – Амада потягла б його за собою, а Ілесія нещадна до тих, хто має стосунок до уку-ука. Ви не хотіли, щоб Астор ховався до кінця життя, а одного разу піддавшись на шантаж, стали вразливим назавжди. Ви покривали специфічні забави вдови Рахентен та її друзів.

– Фінансові забави! – Ді Емшис підхопився, жбурнув милицю в стіну. – Не уку-ука! Амада та правління банку співпрацювали з ненадійними партнерами, але завжди залишалися у виграші. Я відмазував їх перед перевіряльниками, і на цьому все. Жодних наркотиків! Нічого аморального!

Вайола легко зістрибнула з підвіконня. Підібрала милицю, розхитала її і кинула назад губернатору. Ді Емшис не відхилився, хоча Тир, знаючи його як облупленого, приготувався рятувати свій лоб, – відбив поліроване дерево рукою і гордовито випростався.

– Але загалом ти маєш рацію, маленька Вайоло, – сказав цілком спокійно. – Я не міг допустити, щоб під удар потрапив мій син.

– А Астор не міг змиритися з тим, що дав Амаді зброю проти вас, – кивнула королева і повернулася до вікна. У її погляді з’явилася тінь прихильності. – Він збирався натиснути і викупити листи за безцінні золоті даоні. Ну або просто вкрасти. Ви ж учили його, що ціль виправдовує засоби. Але на віллі Рахентен саме били Єна Ігореса, тому Астор відступив. Наступної ночі він був налаштований більш рішуче і досяг успіху, але вирушив не додому, а до начальника поліції. Не впевнена, як швидко розносяться плітки… Адже вже всі в курсі, що розповів садівник? Астора спіймали на гарячому, і Амада пригрозила йому поліцією, згадавши для прикладу Єна, якого сама й обмовила. Грізна вдова не знала, що Астор був на віллі минулої ночі. Для всіх Юньчик став злодієм-утікачем, але Астор зрозумів, що це брехня. Він забрав листи силою і намірився підняти галас. Чим не мотив для убивства?

– Вбивці зізналися! – У ді Емшиса тремтіли і губи, і руки. – Вони заплатили за все!

– Вони розповіли злагоджену історію і вирушили до пращурів, – примирливо нагадала Вайола. – Як Амада Рей. Дуже вчасна смерть, ви так не вважаєте? Чому б не припустити дещо інший сценарій? Астора переслідували, він сховався в моєму домі, але вбивці його знайшли. Чим погана ця версія?

– Тим, що у чесному бою мій син не програв би двом наркоманам! – аж запінився губернатор.

– І тим, що у появи найманих убивць є своя передісторія, – погодилася королева. – Вона знову веде на віллу Рахентен. Після вбивства Єна залишилося дещо, чого Амада не змогла б пояснити вранці своїм слугам. Труп. Точніше, два трупи: кур’єра та його вірного друга. Погода завадила скинути вбитих у море. Вивезти подалі і викинути? Не варіант, тому що Аерські острови мали залишатися тихим і спокійним місцем. Закопати? На материку з цим не виникло б проблем, але у нас куди не поткнися – камінь, довбати його власними силами нереально, всі більш-менш нормальні ділянки окультурені давним-давно.

Доглядальниця Рунгера голосно кашлянула і вказала очима на вікно. Там уже рухалися два кущі, а з-за огорожі за цим аномальним буянням природи з шаленою міною спостерігав наречений Ілінор Роу.

– У поселенні карнаїтів достатньо придатних ділянок, – сказав Рунгер. – Там є і готові могили, і колодязь, куди скидали померлих. Все є. На будь-який смак. І на міському цвинтарі можна знайти порожні склепи. Було б бажання.

– Згодна, – кивнула королева. – Але між віллою та карнаїтським поселенням, чи цвинтарем, чи бухтою Пустоголової Чайки, чи кар’єром, чи навіть портом розкинулося місто. Окраїна. Цілі вулиці покинутих садиб. Уявіть: ви тягнете велосипед і два трупи…

– Два?! – Ойлаф відчинив двері ногою і демонстративно повернувся на своє місце. – Два! Звідки взявся другий?

Дружина зашепотіла йому на вухо, мабуть, переказуючи пропущені ним моменти.

Вайола на відверту грубість не відреагувала.

– …дорога погана, настрій убивчий, ще й місяць піднявся, відкриваючи вас усьому світу. Ваша мета – жертовний колодязь, і знаю я це тому, що погадала на кавовій гущі разом із медіумом, а потім він зізнався, що про колодязь дізнався від Ілінор Роу, а їй про це віддавна розповіла Амада у відповідь на страшну історію про Ламбе і наших із ним жертв. Отже, ви ледве пересуваєтесь по розмоклій дорозі, підбираєтеся до міста і… Перед вами садиба, до якої ніхто не повернеться. Пацієнти психіатрії на кшталт бабки Клю не часто повертаються додому. Не виживають у процесі лікування. Статистика. Як вважаєте, що спадає на думку в такій ситуації? Особисто я голосую за відпочинок, що приведе до ідеї: «Та до демонів усе! Сил моїх більше нема! Закопаю тут, інструментів у бабці вистачає».

Кущі за вікном добряче затріщали. В одному з них проглядалися пісочно-жовті штани, в іншому – щось чорне із червоними елементами. Наречений Ілінор Роу віддалявся, гордо випроставшись. Складалося враження, що він має намір залишити навік і місто, і Аєрські острови, і наречену. Тир не міг його за це засуджувати.