Королева острова Мрій. Рідний край

Крамниця Сірого Чу закрилася. Це засмутило більшу половину міста, і Ельхарії доводиться шукати гідну альтернативу. Губернатор запропонував грандіозний проєкт диво-магазинів, де є все під одним дахом, але з окупністю такого підприємства будуть явні проблеми. Хіба що вистрілить інша ідея ді Емшиса – курортна зона, під яку він хоче відвести острови Дрібний, Чужий та Черепашачу Пащу.

Так, губернатор в курсі, що Айлон ніколи не дозволить звести готель на острові Черепашача Паща, і в курсі, чому, але все одно горить безпідставним ентузіазмом. Підозрюю, одного разу він емоційно визнає поразку, покається і спритно втягне короля в якесь інше безумство, трохи дрібніше за масштабом.

Або більше, це вже з якого боку подивитися. Днями я мимохідь чула щось про парк розваг для урлуків. Не здивуюсь, якщо ді Емшис намацав золоту жилу.

Він помирився із дружиною. Залишив лише двох постійних коханок і пообіцяв більше ніколи не шукати випадкових зв’язків. Пані Хаоса наче задоволена. Не мені їх судити… Історія ді Емшисів розпочалася задовго до мого народження і витримала десятиліття. Не кожен моногамний шлюб на таке здатний.

Аташу Тир відкритість у стосунках не втішила. Думаю, їй подобався дух суперництва, відчуття переваги над законною дружиною і швидкоплинними захопленнями губернатора, але бути однією з рівнозначних жінок виявилося не надто приємно.

Вона просила у мене книги про карнаїтів і лаорнійців, і під час невимушеної балаканини проскочило її невдоволення ситуацією. Пані Тир зізналася, що хоче чогось більшого, але не в змозі протистояти безмежній чарівності губернатора. Залишається лише одне: витіснити з його життя інших жінок і стати головною, найкращою, бажано єдиною.

Ентузіазму в Аташі Тир вдосталь. Вона обмовилася, що не збирається пояснювати онукам перипетії своїх заплутаних стосунків, тому докладе максимум зусиль і досягне успіху найближчими роками. А щоб не розчинитись у цих планах, пані Тир знайшла собі захоплення: іноземні мови.

Вона вчепилася в Лювіха і вчить лаорнійську. Коли опанує основи, збере групу однодумців. Лювіх нікуди не дінеться (він серйозно налаштований на поліцейську роботу), а перекладачі незабаром будуть дуже потрібні.

І що з того, що урлуки масово вивчають ілеську? Завжди є спірні ситуації. Професіонали потрібні скрізь, особливо на зорі діалогу Ельхарії із сучасним світом. Деякі нюанси словник не вловить.

Аташа Тир не сумнівалася: на її починання чекає велике майбутнє. І я не сумнівалася, тому не стала рятувати Лювіха від мук викладання, а, навпаки, заохотила пані Тир суто символічною посадою завідувачки вечірньої школи «Друзі Лаорнії» (вона придумала).

На перше відкрите заняття прийшло десять осіб, на друге – п’ятдесят. Такими темпами острів незабаром повністю перейде на лаорнійську… Ну чи пані Тир перестане влаштовувати після занять безкоштовні чаювання і кількість учнів повернеться до статистично достовірної.

Або ж король схвалить проєкт парку розваг для урлуків, і тоді поспіхом організовану школу розірве від потоку учнів.

На мою думку, саме на це Атиша Тир і розраховує. Маю визнати, в неї непогані шанси на успіх. Навіть Тола виявила легку зацікавленість, а це надійний індикатор народної думки.

Хоча в дечому наша хатня робітниця і помилилася, ха-ха! Щодо ілеської принцеси, угу, кого ж іще? Тола ставила її за приклад лінивій племінниці, хвалила за вченість, елегантність та інтелігентність, поки одного погожого ранку не виявила в печі цілу зв’язку товстих книг у шкіряних палітурках – тих самих, які залишила в гостьовій кімнаті Шиль. Принцеса пихкала поруч, намагаючись розпалити вогонь.

У Толи піднявся тиск. Такого блюзнірства вона не пробачила. Вигребла все, почистила і презентувала моєму батькові для підвальної бібліотеки. Тато був не в захваті, але чого не зробиш заради спокою у домі? Він поступився, Шиль не заперечувала, і всі залишилися задоволені.

Далі у піч вирушив якийсь модний одяг. Я не вникала в деталі, однак світ Толи перевернувся ще раз. Вона вигнала Шиль запорошеним віником і зареклася пускати її на кухню.

Я трохи посміялася, проте веселощі тривали недовго, бо принцеса раптом знайшлася у моїй кімнаті. Злодійкувато оглядаючись, вона намагалася підкинути на полицю невелику книгу кишенькового формату, а коли побачила мене, ледь не вистрибнула у вікно.

– Я нічого тут не чіпала! – скрикнула злякано і протиснулася понад стіною до сходів. – Все так і було!

Може, й було… Колись. Книга виявилася моєю, хоча я б ніколи не помітила її зникнення.

І як мені треба було вчинити? Вдати, що нічого не відбувається? Але це стосувалося мене. Я ігнорувала Ілінор і поплатилася сповна. Урок вивчено, не сумнівайтеся.

Пояснення Шиль звучали невиразно. Вона бубоніла щось про нове праведне життя і мала вкрай винуватий вигляд. Навряд чи причиною її знервованості була книга.

Я натиснула міцніше, не звертаючи уваги на сльози та шмарклі, і дізналася дві не пов’язані між собою, але дуже емоційні новини.

Перша: принцеса Ілесії тільки що відсвяткувала вісімнадцятиріччя і збиралася підкорити велику сцену. Губернатор запропонував їй приватні уроки акторської майстерності і корисні знайомства серед місцевої богеми. Шиль схильна погодитися, але Тирішер Тир категорично проти і розповідає жахливі речі про пристойних людей.

Шиліміель розгублена, розривається між кар’єрою, що ще не почалася, і особистим життям на тій же стадії розвитку. Їй хочеться всього й одразу, але за останній тиждень вона наламала стільки дров, що боїться і озиратися назад, і дивитись уперед.

Я нічого не радила. Адже все одно не послухається… Якби існувала інструкція до життя, люди не набивали б ґулі на кожному кроці. Шлях Шиль тільки починався, вона мала вивчити багато нового і не завжди приємного.

Як я, хоч я, здавалося б, побачила в житті чимало всякого лайна.

Друга новина, угу. Та сама, через яку Шиль почувалася незручно, бо дізналася про це першою. Ба більше, їй суворо заборонили розголошувати інформацію!

Я стрималась і не розсміялася цій простодушній дівчині в обличчя. Подякувала за відвертість, підбадьорила, як уміла… І вирушила на острів Черепашача Паща, який Айлон захотів відвідати перед відплиттям.

Еге ж, правильно, король їхав, не попрощавшись. Так ховався від мене, що повідомив про свої плани ілеській принцесі – гаранту того, що світ дізнається таємницю в найкоротші терміни.

Я навіть не гнівалася. Все раптом стало чітко і ясно, мозаїка склалася у простенький візерунок, переплутані фрагменти пазла знайшли своє місце.

Яке полегшення! Неможливе залишилося неможливим. Ні світ, ні я не божеволіли.