Королева острова Мрій. Рідний край

Шиль бігла в непроглядній темряві, не відчуваючи землі під ногами, але з кожним кроком рухатися ставало все важче. Вона ніби загрузала в повітрі і безпорадно смикалася, чуючи важке дихання за спиною. В обличчя вдарив задушливий вітер, заліпив ніс чимось легким, схожим на павутину, розкидав волосся… І попереду блиснув слабкий промінь світла!

Шиль рвонулася туди, до рятівного вогника, але грубі руки переслідувача вчепилася в її пасма і потягли назад, геть від проблиску надії. Вона закричала, та тільки з горла не вирвалося жодного звуку.

«Врятуйте… Хоч хтось… Відгукніться…» – вдалося прошепотіти через силу.

– Госте, ти розбудити тебе просила раніше! Шоста ранку, ау! Вставай! Допоможеш мені шукати Фамку!

Шиль не одразу зрозуміла, де закінчується сон і починається реальність. Різкий голос Толи явно не належав сновидінню, як і гучний стукіт у двері, але відчуття обмеженості в рухах не минуло навіть після того, як очі пристосувалися до ранкового сонця.

– Госте! Ти там жива? Чого замкнулася?

– Вже встаю, – хрипко відгукнулася Шиль і спробувала визначити, яка частина тіла завдає найбільших труднощів. Здається, голова. – Дякую. І не шукайте крандаїлицю…

– Що?!

– Фамку не шукайте. – Товста сонна туша пускала слину поряд із ліжком, малюки висунули з сумки носики і сопіли в унісон. – Вона звила гніздо з мого волосся і спить у ньому. Тримається міцно всіма лапами… Що мені робити?

– А не треба було патли до підлоги відрощувати! – ні з того ні з сього розлютилася Тола. – Вікно навіщо відчинила?! Сама винна!

– Я про неї забула, – почала виправдовуватися Шиль. – І взагалі, Фамка надто товста для ґрат. Це не моя вина. Ви погано наглядаєте за твариною! – ринулася вона в контратаку не інакше як під враженням від сну. – Якщо крандаїлиця така небезпечна, то чому вільно розгулює територією? Тримайте її на прив’язі!

– Лін Артени швидше тебе на ланцюг посадять і намордник начеплять, – огризнулася Тола. – Ножиці поряд є?

– Є. – Це було схоже на підступи насмішниці-долі. Адже Шиль уже вирішила, що не відріже волосся, але Всесвіт почув її давнє бажання і поспішав його виконати. – Різати? Все різати?

– Сховай їх подалі, щоб та дурепа не поранилася, і пхни її добряче! Буде час – розплетешся. Поспіши, поки бліх не нахваталася.

Шиль обережно тицьнула пальцем у пухнастий бік, але це не дало жодного ефекту. Тоді вона потяглася до довгих білих пазурів, щоб розтиснути пальці крандаїлиці.

Коротке шипіння – і впоперек долоні з’явився рваний поріз, а тварина метнулася до вікна і з несподіваною спритністю просочилася крізь ґрати. Там, де вона лежала, залишилося трохи шерсті – бурої, з сірими шерстинками, м’якої та пухнастої, як у кролика.

Шиль махнула головою, і шерстинки розлетілися по кімнаті, заполонили навіть ліжко, але це була найменша з проблем. Попереду чекав поліцейський відділок, проте як туди потрапити, якщо чистий одяг закінчився?

В теорії Шиль знала, що для прання потрібні вода, мило і міцні руки, для сушіння – мотузка і сонце, для прасування – праска, але все її свідоме життя речі з’являлися в гардеробі самі собою, цей процес не вимагав участі принцеси Шиліміель. Навіть на кораблі за зручності пасажирів першого класу відповідала прислуга. Тут, на острові, пранням лін Артена займалася Тола, і Шиль майже зважилася нагадати їй і про своє існування, однак кілька моментів заважали справі.

Перший: навряд чи шайлаські мережива і шовк витримають кип’ятіння та пральну дошку, а інших методів, як показували спостереження, Тола не знала. Друге: Шиль погано розбиралася у правах та обов’язках гостей. Раптом їм належить або обслуговувати себе самостійно, або мати особистих слуг?

– Госте! Вдень я племінницю в ательє поведу, тобі не треба? Боляче дивитись, як ти живцем смажишся. Ну справді, красу твою салонну на півночі носять, а в нас народ простіший, про зручність думає. Бачила дружину губернатора? На вигляд усе як у тебе, чинно і пристойно, а дихати можна! І нічого вона не алкоголічка, нікого не слухай, це ді Емшис чутки розпускає. Замов і собі таке. Своє он вдові Рахентен продай, вона на материк їде, а сама не мучся.

– Воно ж ношене! – заперечила Шиль.

– На бирках сказано: дороге, ексклюзивне, модне. Як любить Амада Рахентен. Що думаєш? Одягнешся нормально, а там, дивись, поступово і квуйлонг вдягнути насмілишся, ха-ха-ха!

– Квуйлонг?..

– Традиційний одяг карнаїтських жінок. Шматок тканини як простирадло, обмотувався навколо тіла, кріпився затискачами, часто спадав. А ти взагалі навіщо встала так рано?

– Прати збираюся, – наважилася на експеримент Шиль. – Усе.

– Ясно. – Тола не спіймалася на гачок. – Тазик і мило у підсобці, дошка сохне. Тільки ж твоїми курячими рученятами хіба що панталони полоскати. Не потягнеш ти свої сукні, госте! Просто скажи, що мені їх підсунути хочеш.

Якщо до цього моменту Шиль вагалася, то неприкрите глузування в голосі хатньої робітниці допомогло визначитися з рішенням. Ши Міль – самостійна дівчина, вона повинна без проблем робити те, на що здатні звичайні люди, і не дозволяти звичкам Шиліміель проявлятися навіть тінню. І взагалі, теоретично ж можна носити одяг кілька днів. У поїзді Шиль так і робила, і нічого страшного не сталося.

– Дякую, але я впораюся сама.

«А ще пройдуся ринком і перестану виділятися», – варто було б додати, проте Тола пирхнула і пішла від дверей, перш ніж у Шиль сформувалася відповідь.

Шоста ранку… Точніше, шоста п’ятнадцять. Пів години на дорогу до поліції, чверть години на непередбачені обставини… Усього залишалася ціла година вільного часу.

Чому б і справді не перевірити свої сили у пранні? Але спочатку треба викинути безглузді книжки. У них гарні палітурки, а вміст – як патока. Прилипає нещадно, а пуття ніякого!

Чи не викидати, а віддати Толі для розпалювання плити? Там їм і місце!

А, може, продати? Раптом на ринку знайдеться дурень, що накине оком на дорогу обкладинку?

Ні, надто ризиковано. Он учора просто в натовпі вбили Сірого Чу і в тисняві покалічили двох старих! Краще уникати людних місць. Шиль не вважала, що вбивця зверне на неї увагу, проте паніка небезпечна. Щось станеться в одному кінці міста, а відгукнеться скрізь.

Забрати паспорт, подати заяву і сидіти тихо. Все. Жодних зайвих рухів, хіба що на пральній дошці.