Королева острова Мрій. Рідний край

Тир любив свою простеньку роботу, але часом вона приносила неприємні сюрпризи.

Здавалося б, що складного у буднях молодшого інспектора поліції на тихому глухому острові? Геть усі знають про маленькі протизаконні слабкості одне одного і не нахабніють, гучні справи трапляються раз на десятиліття, торговці уку-ука вже років зо два, якщо не три, як зникли з горизонту, близькість Ельхарії виправила не одного браконьєра, а контрабандисти – то таке, дрібнота, розминка для розуму та ніг.

Злочинці не завдавали особливого клопоту. Свиню підклали товариші по службі, а якщо точніше – старший інспектор Ойлаф.

Цей пеньок написав скаргу, та не просто до вищої інстанції – у саме міністерство! Начальник поліції Каял лін Артен, бач, перевищує свої повноваження, зловживає службовим становищем і використовує співробітників в особистих цілях, а якщо звичайними словами: нахабно заважає Ойлафу обжиратися смаженими реберцями в робочий час, не дає спуску одному безсовісному шарлатану, далекому родичу того ж Ойлафа, і вимагає від (хто б сумнівався!) Ойлафа не закривати резонансну стару справу за браком доказів.

Спасибі губернатору, що вчасно замовив слівце! Лише завдяки йому в міністерстві визнали претензії необґрунтованими, але порекомендували запросити в поліцію тренера з командної роботи, лектора психології або хоча б викладача ілеської мови, а то творчість старшого інспектора довелося розшифровувати двом коректорам, у одного з них через це трапився нервовий зрив.

Лін Артен прислухався до поради, але влада несподівано змінилась і почалася якась дика карусель.

Імператор надіслав секретну депешу про те, що патріотам наказується не тікати на материк, а організовувати підпілля. Король Ельхарії оголосив, що для мирного населення не зміниться майже нічого, єдині зміни стосуватимуться законодавчої системи, а саме – Кодексу сімейних законів.

Імператор наказав чоловікам готуватися до затяжної війни. Король повідомив, що у найближчі десять років, а то й усі сто, йому не потрібні податки.

Імператор із урочистими промовами «поховав» сестру і розписав жахи нового уряду: сім’ї, що складатимуться з кількох чоловіків/жінок/тварин, ритуальний канібалізм, людські жертвопринесення, зміну релігії, повернення рабовласницького ладу… Король сказав, що візьме другу дружину не раніше, ніж розлучиться з першою.

Тир уникав політики. На його думку, брехали всі, і точно не заради добробуту народу. Але поліція працювала у штатному режимі, за цим начальник стежив суворо. Не важливо, хто нагорі. Лад має бути завжди, особливо у неспокійні часи.

Каял лін Артен – людина старого зразка. Йому вже перевалило за п’ятдесят, він втратив спочатку дружину, потім дочку, пережив ворожнечу з губернатором і підозри у вбивстві, проте до служби ставиться відповідальніше, ніж дурні в самому розквіті сил.

Щоправда, пам’ять начальника часом підводить. Про те, що з материка має прибути людина для виховних розмов зі штатом, лін Артен згадав лише після того, як трохи стих ажіотаж зі зміною уряду. Зв’язок з Ілесією обірвано, тому навіть не ясно, чи встигли когось послати до підписання угоди про передачу королю Айлону земель і принцеси Шиліміель на додачу.

Можливо, начальник хвилювався даремно. Та напевне даремно! Але Тир уже восьмий день стовбичив у порту, виконуючи найбезглуздіше доручення у світі: чекав лектора з якоїсь культурно-просвітницької контори. Наче той не в змозі сам дізнатися в довідковому бюро адресу поліцейського відділку!

Скільки це ще триватиме? Лін Артен непохитний: гість потрапив у сумнівне становище через запит поліції Аєрських островів, тому бідолаху треба зустріти і забезпечити мінімальним комфортом. Назад йому шляху немає, нехай у газетах і обіцяли сприяння біженцям.

На словах усе чудово… А насправді імператорський флот уже потопив звичайний торговельний корабель, що навіть не знав про перестановку сил. Кажуть, помилково, але навіть губернатор, затятий оптиміст з інтелектом морського огірка, не радив найближчими місяцями з’являтися біля берегів Ілесії. Будь-хто скаже: якщо вже Отіс ді Емшис вважає щось поганою ідеєю, можна сміливо стверджувати, що ця ідея – найгірша з катастрофічних.

Вчора вранці прибув останній регулярний корабель, що залишив Ілесію до її, по суті, капітуляції. Як і передбачалося, лектора на ньому не було.

Тир зрадів порятунку від безглуздого завдання і відсвяткував це ковтком холодного пива в спекотний робочий час, проте зарано він розслабився! Начальник нагадав, що дешеві приватні перевізники бовтаються хвилями довше, часом у пошуках неоподаткованого підробітку зазирають у материкові порти, не вказані на маршруті. Треба почекати ще кілька днів.

Тир вважав це марнуванням часу, але хто він такий, щоб сперечатися з лін Артеном? Начальник вірить у диво, і це заслуговує на повагу.

Ну й добре… Не проблема. Все одно період у житті поганий, то краще пережити його, імітуючи бурхливу діяльність. Зараз хоч самовдоволена пика старшого інспектора Ойлафа не маячить перед очима. Цей підкаблучник тільки й уміє, що цитувати свої права. За імператора кляузи добре працювали… Цікаво, а як буде в Ельхарії? Тир вважав, що нічого не зміниться, принаймні на краще.

Сьогоднішній день нічим не відрізнявся від учорашнього. Восьма нуль-нуль – підйом, восьма тридцять – відмітитись у поліцейському відділку, дев’ята – зайняти стратегічно зручну позицію біля довідкового вікна в порту й давитися твердими пончиками неліцензованої продавчині бабці Клю, бо вранці хотілося довше повалятись у ліжку й на сніданок не вистачило часу.

Не вперше, але чомусь щоразу це сприймалось як особиста поразка. З раннього дитинства Тир ставився до свого життя відповідально, дбав і про себе, і про матір, а потім його поманили казкою… Це зіпсувало все, позначилося на характері, принесло перше справжнє розчарування, занапастило юність і обдарувало непереборною лінню.

Пончик хруснув на зубах. Шматок солі трапився, та ще й який… Тьху, весь смак зіпсував! І скандал влаштовувати якось незручно, бо бабця Клю – невід’ємна частина порту, вона стоїть тут зі своєю малоїстівною випічкою з дня його побудови. Кіоски відчинялися і зачинялися, ресторани втрачали довіру клієнтів, їдальні банкрутували, і лише ржавий скрипучий візок був символом стабільності острівної економіки.

Тир збігав до бювету, щоб позбутися солоних крихт на губах. Дорогою помітив обшарпану таратайку начальника поліції, запряжену старою товстою шкапою. Після викрадення доньки лін Артен став надто скупим… У поліції впевнені: він економить кожен леос в очікуванні вимог викупу, і начхати, що минуло десять років. А інші кажуть, начальник іде на принцип на противагу марнотратному губернатору. Колись ці двоє були нерозлучними друзями, потім розсварилися з ініціативи Отіса ді Емшиса. Губернатор швидко охолонув і визнав свою помилку, але лін Артен ображається на нього вже котрий рік.

«І що він тут забув? Чи не мене перевіряє?» – здивувався Тир і хмикнув, визнаючи абсурдність такого припущення. Начальник не з тих, хто контролює кожен крок підлеглих. Він напевно має власну вагому причину відвідати порт.

Контрабанда. Що ж іще, як не вона? Оскільки не зрозуміло, які кари готує Ельхарія для любителів легкої наживи, поліцейським наказано за можливості запобігати порушенням і переконувати жадібних довбнів, що поки краще сидіти тихо.

У лін Артена вистачає інформаторів у порту. Раніше видавалися такі врожайні дні, що «клітка» була набита вщент, проте тепер начальник особисто спілкується з нечистими на руку капітанами і пояснює: якщо когось спіймають на гарячому, на нього чекає не штраф/конфіскація/плантації, до яких усі звичні, а неприємний сюрприз від короля Айлона. Який саме? Це може з’ясуватися будь-якої хвилини – не факт, що не останньої для порушника.

«Я не був би таким добреньким… Навіщо заважати природному добору?» – Тир повернувся до затіненої лави біля віконця, зручно витяг ноги, позіхнув…

І забув про все на світі, бо лін Артен не помилився. З материка справді прислали лектора.

Тобто лекторку, спасибі богам усіх релігій!