Королева острова Мрій. Рідний край

– Король Айлон?.. – ледве чутно прошепотіла дівчина, бліднучи ще більше.

До Тира дійшло, де коріння її страхів. До начальника також.

– Забувайте вже ваші ілеські страшилки, люба, – пробасив він, підводячись, від чого у лекторки голосно застукали зуби. – Ельхарія не стоїть за кожним лихом. Вас сонце вдарило, а не урлуки короля Айлона. Відпочивайте, оформитися ще встигнете. Чи збираєтесь одразу назад? Я б не рекомендував, хай імператор спочатку вдосталь надуріється.

– Назад я не хочу, – твердо, але дуже тихо промовила дівчина. – Нізащо. Вони всі… Е-е-е… – Її погляд безладно заметався портом. – Сміття і послід. І лушпиння від насіння.

– Ну-ну, не засмучуйтесь, – добродушно хмикнув лін Артен. – Всі ми часом ненавидимо начальство, але одного разу вам набридне наша глуш і захочеться повернутися в активне життя столиці.

Лекторка зайшлася нервовим сміхом, ніби начальник поліції сказав невдалий жарт, заснований на реальності.

– Що, ні хвилини вільної не було? – співчутливо поцікавився Тир. – Розумію… І перепрошую, ми ще не відрекомендувалися. Молодший інспектор Тирішер Тир до ваших послуг. А поряд зі мною Каял лін Артен, очільник поліцейського департаменту Аєрських островів.

– Шиль… Тобто… Ш… – У дівчини затремтіли губи. – Шміль… – Вона безпомічно глянула на співрозмовників. – Це… Ну… Я хотіла сказати… Джміль. Міль.

– Ши Міль? – здогадався лін Артен. – Скорочено Шиль? Ви родом із провінції Халаной? Колись у нас служив хлопець звідти, такий веселун… На флот пішов, коли почалася ця катавасія з Ельхарією. Не бійтесь, ніхто не сміятиметься з вашого прізвища. Ви маєте гроші?

Шиль заперечливо похитала головою.

– Я збираюся дещо продати, – повідомила довірливо. – Скоро будуть. Багато.

Начальник забрав у Тира купюри, додав ще кілька і вручив їй.

– Аванс, – пояснив серйозно. – Жити можете у моєму будинку, він великий і порожній, є триразове харчування. Там заправляє хатня робітниця Тола. Вона буркотлива, але добра, не образить.

– А це нормально? – розгубилася Шиль.

– Поняття не маю, – життєрадісно вишкірився лін Артен. – Якщо ви про пристойність, то сьогодні приїжджає моя дочка, тож жіноча компанія у вас буде. Тире! Відвези лекторку і скажи Толі, щоб прибрала гостьову кімнату, потім вільний.

«Начальнику… Ну навіщо ви так? Боріться зі своїми демонами! Інспектор Ойлаф спить і бачить, коли ви оступитеся! Визнайте нарешті, що ваша дочка ніколи не повернеться!» – Тир ледве стримувався, щоб не схопити лін Артена за комір і гарненько струснути. Ось чому у приємних чуйних людей мозкові таргани заводяться легко, а негідники скидають горе як змії шкіру?

Гаразд, що там говорити про начальника, він давно трохи того, але ж і материкову тихоню заскоки не оминули, а вона зовсім молода! Сидить, сутулиться, нишпорить навколо поглядом, вишукуючи страшних чаклунських чудовиськ… Шкода бідолаху. Така прогресивна, вчена, інтелігентна, а в голові поселилася фобія. Краще б злочинці цим заражалися, таж ні, чим людина мерзотніша, тим легше вірить у гуманістичні ідеали короля Айлона.

– Дякую, – сказала Шиль голосніше, ніж раніше. – Я дуже вдячна за допомогу. Сподіваюсь, у вас не буде неприємностей через мене.

– Ши Міль, у моєму віці погана репутація – привід для гордості, – усміхнувся лін Артен, і відразу ж його фізіономію аж перекосило: здалеку долинув чистий звук дзвіночків. – Губернатор, вашу ж… Яке падло його попередило?!

– Та будь-яке, що знає про корабель із Ельхарії, – спокійно відповів Тир і похмуро подумав: «Або не падло, а доброзичливець, що не хоче бачити начальника поліції в дурці. Ді Емшис відомий покидьок, але ніхто краще за нього не згладжує гострі кути».

Довгонога пара чистокровних коней, чий родовід міг затьмарити імператорський, пролетіла дорогою, піднімаючи хмари пилу. Хромований екіпаж губернатора зупинився навпроти портового входу. Перш ніж кучер встиг відчинити низькі двері, ді Емшис перестрибнув їх і картинно вклонився випадковим жіночкам, що проходили повз, та й застигли, заворожені розкішшю головного чиновника Аєрських островів.

Губернатор любив позерство. Більшість його дій була спрямована на те, щоб вразити оточення, особливо «представниць прекрасної частини людства», як він не втомлювався повторювати за кожної зручної нагоди.

У свої п’ятдесят п’ять років ді Емшис перебував у чудовій фізичній формі і міг дати фору тридцятирічним. Природа не обдарувала його вродливою фізіономією, але він з лишком компенсував це лестивим нахабством, звичками затятого ловеласа, вродженим почуттям стилю та низькою моральною відповідальністю.

Ставлення Тира до губернатора неодноразово змінювалося. Спочатку це була пекуча ненависть, потім – байдужість, після – розчарування… Зараз переважала досада.

– Друже, це як називається? – ді Емшис почав гукати кроків за десять від довідкового віконця. – Чому я дізнаюся про ельхарців від хлопчика з маяка, а ти стоїш тут бовваном? Гадаєш, урочиста зустріч організується сама собою? Ні! Всі поховались, уявляєш? Я ледь коней не загнав, поки роз’яснив нашим чинушам, що імператор далеко, до нього тепер тільки вплав своїм ходом. О, у вас дівчина? Яка гарненька!

– Не дівчина, а психологиня-консультантка з лекціями про колективну роботу, – холодно заперечив Тир.

Його ніхто не питав, але радісна пика губернатора порушувала душевну рівновагу.

– Краще відвідай окуліста, синку, а то онуків я не дочекаюся, – блиснув міцними зубами ді Емшис і, як зазвичай у присутності привабливої незнайомки, втратив інтерес до всього іншого, включно з ельхарцями. – Хіба лектори бувають такими чарівними? – Він схопив тонкі пальці гості з материка і притиснув губи до її руки. – Мене звуть Отіс, і я завжди до ваших послуг, прекрасна пані.

Шиль залилася густою фарбою і несміливо посмикала кистю, але губернатор погладжував її зап’ястя і не реагував на натяки. Він сприймав лише недвозначну відмову. Навіть коли жінка з квіткового магазину розбила об його спину горщик, ді Емшис не одразу зрозумів, що інтрижку закінчено.