Королева острова Мрій. Рідний край

Менше ніж за хвилину урлук повернувся і щільно зачинив двері, рятуючи кабінет від прокльонів лікаря.

– Я розібрався, – доповів із невинною міною. – Ще будуть якісь вказівки?

– А хіба ви не…

– Ми не. – Джиммі зберігав цілковитий спокій. – Я слухаюсь лише королеву.

– А короля? – зірвалося з язика, хоча це не мало жодного значення.

– Останнім наказом короля був наказ коритися тільки королеві. До речі, інспекторе, лаорнійці не мають форми звертання у множині. Коли мені викають, я думаю, що звертаються не тільки до мене, а й до моєї армії, а потім згадую, що вона дуже далеко, і поринаю в журбу.

– Твоя армія теж підкоряється королеві?

На обличчі Джиммі промайнула якась емоція, але вона так швидко зникла, що Тир вирішив: здалося.

– Лише мені, – запевнив урлук. – Але це якщо говорити про армію загалом, а поодинці кожен воїн насамперед підкоряється королю, потім королеві, і, нарешті, воєначальникам різних рангів. Якщо тобі стане легше, знай: у мене мало підлеглих. Відносно мало.

– Для Аєрських островів вистачить і десятка.

– Дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто п’ять. Я був дуже лінивим, – покаянно повідомив Джиммі. – Інші генерали за десять тисяч років вимушеного неробства зробили собі більші армії.

Тиру захотілося наслідувати приклад Шиль: із заплющеними очима впасти на щось стійке.

– Десять тисяч років?

– О, це приблизно. Перші тисячоліття ми чекали короля і наставляли людей на шлях істинний, але вони раптом взяли і вимерли. Потім ми відбудовували міста, відроджували мистецтво, піднімали економіку, розвивали науку… Нудьга, правда? Нас створили для війни, інспекторе. Сенс нашого існування в тому, щоб захищати своє, забирати чуже і нарощувати міць. Тобі справді це цікаво?

Тир невпевнено кивнув.

– Чудово, бо королева хоче, щоб ти знав основи, – коротко посміхнувся Джиммі і знову вернув кам’яну фізіономію. – Запам’ятай дві аксіоми. Перша: урлуки розумні, сильні, маловразливі та байдужі до матеріальних благ. Друга: в урлуків є свої урлучі почуття, але жоден урлук не здатний співпереживати людині. Це за межею наших можливостей. Якщо мотиви людей ґрунтуються на емоціях, ми абстрагуємося. Чисто для прикладу: я розумію, що лікар Ламбе мене зараз ненавидить, розумію, чому, і навіть розумію, що мушу відчувати співчуття, але мені анітрохи не шкода.

– Половині відділку було б не шкода, – промимрив Тир. – А друга половина ще й зловтішалася б…

– Зловтішання не підходить, це для поганих хлопців, а урлуки намагаються бути хорошими, – вже відкрито посміхнувся Джиммі. – Ми обожнюємо кошенят і захід сонця, але люди для нас порожнє місце. Це еволюційно-психологічне, інспекторе. Кажуть, ті, кому немає й тисячоліття, більш чутливі щодо цього, але таких одиниці. Нові урлуки не з’являлися вже давно… Магресурси виснажилися. Тобі не важко трохи подивитися лише на мене? – змінив він раптом тему. – Хай пані Ши Міль непомітно втече, їй це навіщось треба.

– Ану стояти! – за звичкою гаркнув Тир.

Дівчина з материка, що встигла повернутись у напрямку дверей, злякано пискнула і притиснула кулачки до грудей.

– Пані Ши Міль, до вас є запитання, і почнемо ми від самого початку. Де ви взяли банку? Місце, час, обставини? Нічого не приховуйте, і скоро будете вільні.

Шиль дивилася поглядом загнаної тварини, кусала губи і мовчала.

– Пані Ши Міль!

– Бувай, інспекторе, мені час. – З легким кивком Джиммі покинув кабінет. – Не забудь випустити лікаря, з його тиском шкідливо довго кричати, – нагадав з-за порога. – Чудова погода, не сиди у приміщенні.

Тир підняв уламок, через який Ламбе влаштував переполох. Товсте зелене скло, літери чіткі, краї гострі… Але хто сказав, що «ВС» обов’язково має означати «Вітер Смерті»? В імператорському флоті могли бути інші кораблі з такою абревіатурою.

– Я хотіла допомогти, інспекторе Тир… Я ж обіцяла вам наркотики, – тихо промовила Шиль. – Клянусь, у крамниці Сірого Чу я бачила підозрілі ємності з різними порошками. Коли я привела вас туди, вони зникли. Думаю, це і є доказ. Навіщо ж іще їх сховали? А сьогодні мені запропонували уку-ука і дали сіль, не взявши платню. З мене посміялися, тепер я це розумію, але пропозиція ж була! Можу повторити це під присягою. А за кілька тижнів у них з’являться підроблені документи на продаж. Тобто… – По її блідих щоках покотилися сльози. – Звичайно, я не мала причин про це питати… Жодної! У мене все гаразд із паперами, слово честі.

– У вас усе вкрали? – здогадався Тир. – Гроші, документи, частину багажу? Ви тому ходите в зимовому одязі, намагаєтеся продати прикраси і вислуговуєтеся перед лін Артеном? Це ж він наказав перевірити, чи я достойний підвищення?

Шиль нічого не відповіла, але в її змучених очах читалася така надія на розуміння, що Тир засоромився власної ворожості. Зовсім ця дівчина не примхлива. Вона далеко від дому, без засобів для існування і захисту сім’ї. Їй доводиться виживати, а вона до цього не звикла.

І завдання начальника її явно обтяжує. Ши Міль не намагалася б допомогти з наркотиками, якби не відчувала провину за неприємності Тира.

Вона здавалася такою тендітною і вразливою… Тільки безсердечний лін Артен міг скористатися її тяжким становищем і нацькувати на іншу людину!

– Не хвилюйтеся, скоро все владнається. – Тир невпевнено погладив Шиль по вузькому плечу, і тихі схлипи припинилися. – У вас контракт на лекції підписано? Ходімо в бухгалтерію, виб’ємо вам аванс, а потім подамо заяву на відновлення документів. Це займе десь тиждень, але ж ви їхати не збираєтесь, а на острові вас незабаром кожен собака запам’ятає в обличчя.

– Справді?

Вона була вродлива. Чому Тир цього раніше не помічав? Наче дівчина як дівчина, а якщо придивитися, починаєш тонути в її ніжних очах і думати про всякі дурниці.

– Я проведу. – Він подав Шиль руку, обережно стиснув її тонкі прохолодні пальці. – Дивіться під ноги, тут багато скла.

– Я дуже смішна? – пролунало тужливо.

– Ви кумедна. Це мило.

Вона зітхнула, навшпиньки пройшла між друзками.

– У вас є наречена, інспекторе? – спитала раптом і налетіла на одвірок, бо збентежено опустила очі. – Це особисте запитання, можете не відповідати, – прошепотіла, тримаючись за забите чоло. – Вибачте, я не мала…

А чому б і ні? Рано чи пізно Шиль про це розкажуть, і пощастить, якщо язик розпустить не затятий пліткар на кшталт Носатого Мурші.

– Я позашлюбний син чоловіка, що не пропускає жодної спідниці. Він постійно лізе у моє життя, хоча не має на це жодних прав. Як тільки в мене з’являлася подруга, ді Емшис радів як дитина, влещував її і в результаті вони опинялися в ліжку. Він щиро кається, але це все одно відбувається знову і знову, тому в найближчі багато років я не збираюся мати серйозні стосунки.

– І я… Я теж, – прошепотіла Шиль. – Можна ще запитати?

Тир кивнув. У відділку було порожньо, навіть лікар перестав галасувати. Нехай питає, чого вже там приховувати… Краще відразу покінчити з неприємними запитаннями.

– Ось ви чоловік, так? – задумливо промовила співрозмовниця.

– Впевнений, що так. – Утриматись від смішка не вийшло. – А є сумніви?

– Уявіть, що вас чекає договірний шлюб. – Шиль була серйозна. – Для вас не важливі зовнішність і характер прин… нареченої. А що змусить вас відмовитись від неї?

– Ну… Вигідніша пропозиція? Почуття до іншої?

– Ні, не те! А ще? Якою має бути дівчина, щоб навіть зиск чи обов’язок не могли змусити з нею одружитися?

– Розумово відсталою з усіма довідками та рішенням суду. Або мертвою. Ми ж говоримо про чистий розрахунок?

– Угу… Дякую.

Вони йшли коридором – вимитим до блиску й обвішаним паперовими гірляндами, грамотами та нагородами, деякими – столітньої давності. Тир не впізнавав це місце. Навіть після капітального ремонту воно не мало настільки претензійного і, чесно кажучи, жалюгідного вигляду.

– Навіщо вам це, пані Ши Міль?

– Ну… Я… – зам’ялася Шиль. – У газеті…

– Чому ви так хвилюєтеся? Немає нічого поганого в тому, щоб писати в рубрику «Життєві історії» «Аєрського вісника», – запевнив Тир. Що за дивацтва? Кожен заробляє як може, головне – щоб законним шляхом. – Моя мати раніше регулярно відправляла туди розповіді про вічне кохання, але зараз читачі надають перевагу скандальнішим темам. Вимушений шлюб, зрада, покинуті діти… Однією романтикою ситий не будеш. Нам праворуч.