Королева острова Мрій. Рідний край

***

Грізний товстун Тайо Ро, що завідував паспортним столом, ненавидів увесь людський рід, але Тир давно знайшов до нього підхід.

– Як ваша виразка, Тайо? – поцікавився він після швидкого привітання.

– Та, що в мені, чи та, що живе зі мною?

Поки паспортист у фарбах описував свої страждання уважному слухачеві, Шиль заповнила бланк заяви і не удостоїлася жодної шпильки.

– Завтра зайдете, дівчино, – досить привітно пробасив Тайо Ро, виливши душу. – Намалюємо як для себе.

– Хіба не за тиждень? – наївно поцікавилася Ши Міль.

– Поки за цю справу відповідали п’ятеро ледарів, був тиждень, а тепер я тут один-єдиний і неперевершений, – гордо повідомив паспортист, обмахуючи розстебнутою сорочкою огрядний торс у смугастій майці. – Печатки ось нові вранці отримав. Краса! Пощастило вам. – Він зазирнув у папери і надув м’ясисті губи. – Ши Міль, вісімсот двадцять четвертого року народження. Гей, стривайте! Вам сімнадцять років? То це не сюди, це треба в органи опіки.

– Там вісімсот двадцять перший, – тремтячим голосом заперечила Шиль. – Мені двадцять.

– Четвертий! – Тайо Ро ткнув заяву Тиру під ніс. – Я не сліпий! Обдурити мене надумали?!

– Перший, – наполягала Шиль ледь чутно. – Це в одиниці такий хвостик.

– Дівчино! Не робіть із мене дурня! – гримнув паспортист, ще й кулаком вмазав по столу. – А раптом перевірка? Винен хто буде? – В його маленьких очах палала злість. – Не я, зрозуміло вам?

Від безпорадного погляду Шиль Тиру стало незручно. Вона дивилася на нього як на єдиний порятунок, мовчки благала про допомогу… На її густих віях тремтіли сльози, а губи здригалися від образи.

– Гаразд, Тайо, не нервуйте, – почав Тир примирливо.

– Я спокійний як поліно! – гаркнув паспортист. – І цю мазню не візьму! Переписуйте на чистому бланку!

– Ви все одно потім заповните документ самі, а цими паперами застелите стіл для обіду.

– Що захочу, те й застелю! Маю право! Можу і зад підтерти!

Поки Тир сперечався, Шиль знову заповнила бланки у трьох примірниках і уточнила дати на окремому аркуші.

– Ось це інша справа, – подобрішав Тайо Ро. – Якщо завтра мене не буде, то залишу в чергового. Ще щось? Ну і провалюйте, не дуже й хотілося спілкуватись.

Розібратися з бухгалтерією було набагато складніше – знадобилося чесне слово паспортиста щодо того, що документи Ши Міль у процесі виготовлення і будуть готові протягом доби, а також розписка та порука інспектора Тирішера Тира.

– Це даоні? – здивувалася Шиль, отримавши двадцять синьо-зелених купюр із зображенням імператора Даошина. – Хіба вони не мають бути монетами?

– Монети – золоті даоні, їх років триста не випускають. А це просто гроші. Тільки не кажіть, що вони вам не знайомі. Їх повсюдно використовують.

– Я… – Вона знову мило почервоніла. – Я не мала на увазі нічого такого. Просто вважається, що на островах паперові гроші – рідкість. Вони недовговічні.

– Не в наш час, – засміявся Тир. Мабуть, на материку впевнені, що остров’яни не бачили нічого, крім мотики, і живуть за рахунок натурального обміну. – В крамниці я вас не поведу, але одне непогане місце покажу. Зараз там напевно закрито, господиня обожнює громадські виступи. Краще зачекайте до завтра, народу буде менше. А поки що нам по дорозі. Я повинен розпитати Сірого Чу про банку, пам’ятаєте?

– У нього також зачинено.

– Ще б пак! Він у перших рядах підлабузників, буде щосили рватися до королеви з улесливими промовами. Хочу зробити йому сюрприз. Ви зі мною?

Шиль відсахнулася, здригнулася всім тілом, подивилася так, наче Тир запропонував непристойність.

– Іншим разом, – сказала, смикаючи манжети сукні, майже відриваючи їх нервовими ривками. – Дякую за допомогу, інспекторе.

– Щось не так? – Від нього не сховалася підкреслена офіційність її тону.

– Я зв’яжуся з вами пізніше! – вигукнула Шиль і квапливо пішла до виходу.

Тир знизав плечима. У нього вистачало про що думати й окрім дивацтв гості з материка. Вона, безперечно, гарненька з усіх боків, але не настільки, щоб закинути земні справи і витати в хмарах.

***

Ідучи, Тир звернув увагу на те, що в «клітці» неприродно тихо, і зазирнув крізь ґрати, щоб перевірити, чи все нормально з Ламбе.

Лікар сидів на підлозі в дальньому кутку, між стіною та лавою. Він обхопив коліна руками, опустив голову на груди, ще й затулив обличчя піджаком.

Тир вирішив, що це точно не звична справа.

Замок голосно клацнув, але Ламбе не ворухнувся.

– Лікарю! Що трапилося?

– Не хочу нікого бачити, особливо вас, інспекторе.

Тир вихопив піджак і мимохідь глянув у почервонілі очі Ламбе.

– Задоволені? – прошипів той, відвертаючись.

– Що відбувається, лікарю? Мені хтось це пояснить? Ви чогось злякалися?

– Я згадав! Це не злочин!

– Про корабель під назвою «Вітер Смерті»? – м’яко припустив Тир.

– Про друзів та товаришів! Про десятки вбитих! Про місце, де муками пронизано кожен камінь! Я можу пояснити, інспекторе! Можу! Але навіщо? Ті звірі недосяжні! Капітан Тазер Хол і перший помічник Вірс Жакорель. Їх захищає Ілесія. Яка вам різниця, що вони коїли? Відплати не буде.

– Невже те, що ви сидите на холодній підлозі і застуджуєте свої нирки, допоможе досягти справедливості?

Ламбе зі стогоном підвівся й опустився на подряпану лавку, що зібрала чи не весь художній потенціал тутешніх частих гостей.

– Уку-ука, – сказав, витираючи хустинкою з монограмою мокре від сліз обличчя. – В імперії навіть вживання уку-ука карається смертю, але жоден наркотик не приносить такого доходу. Є кілька його видів…

– Чотири.

– Кілька! – скрикнув лікар. – Чотири основні та багато похідних! Особливо цінний пилок. Він дарує насолоду, відчуття безмежного щастя і всемогутності. На материку уку-ука знищують нещадно, але острови – інша справа.

– Не Аєрські.

– Певна річ! Тому «Вітер Смерті» – не ваша турбота, інспекторе.

Тир розлютився по-справжньому. За свою недовгу і нудну кар’єру він зустрічав упертих ще більше за Ламбе, але вони хоча б мовчали, а не закидали натяками і чекали вмовлянь.

– Як скажете, лікарю. В такому разі мені доведеться викликати на допит королеву.

На співрозмовника напала гикавка.

– Води? – люб’язно запропонував Тир і відчинив двері. – Можете йти. Бачу, що ви абсолютно марні для розслідування. І врахуйте: якщо ви пошкодили останки Єна Ігореса, поки корчили із себе експерта, вам доведеться відповісти за це перед законом.

– Я?! – Ламбе судомно хапнув повітря. – Пошкодив?! Я не дилетант, інспекторе!

– Ви обіцяли звіт, – нагадав Тир. – Докладний звіт, та ще й якнайшвидше. Чомусь я його не отримав.

Він бачив, що Ламбе у нестямі від люті, і свідомо провокував його на агресивну й напевне чесну відвертість.

– Не можете – не беріться, – різко добив лікаря. – Бажаю гарного відпочинку. Кажуть, безвідповідальні люди знаються на цьому. То знайти вам води?

Ламбе важко дихав і шкріб нігтями лаву. Тир і справді занепокоївся через його тиск. Судячи з багряної фізіономії лікаря, той зашкалював.

– Того хлопця катували, – уривчасто зашипів Ламбе. – У нього переламані всі пальці, руки пошкоджені холодною зброєю, ребра роздроблені тупим предметом, коліна прострелені, у щелепі тріщини, немає жодного зуба, череп проломлений у двох місцях.

– Це могли зробити посмертно?

– А навіщо? Не думаю.

– І, незважаючи на це, ви збираєтеся приховувати інформацію? – Тир геть-чисто перестав розуміти людей. – Вам усе одно? Юньчик-кур’єр помер страшною болісною смертю, а ви кажете, що «Вітер Смерті» – не моя справа?

Лікар похитнувся, схопився за стіну, зі свистом втягнув повітря.

– Який стосунок той проклятий корабель має до жертви? – прохрипів здавлено.

– Капітан Тазер Хол і перший помічник Вірс Жакорель останні, хто бачив Єна Ігореса живим. – Це не було таємницею. – Принаймні інших свідків десять років тому не знайшлося. Лікарю, як ви почуваєтеся? Лікарю!

– Я не настільки старий, щоб здохнути в «клітці», – огризнувся Ламбе і незграбно встав. – Ходімо, інспекторе. Я покажу все.

– Куди?

– До мене додому. Це треба бачити. Мої записи.

– Хіба ви не можете принести їх сюди? – здивувався Тир.

– Можу. – Лікар ішов, не озираючись. – А можу й передумати. У мене часто змінюються плани. Я ексцентричний.

Тир насупився, але пішов слідом. Це було простіше, ніж погрожувати королевою. До неї він не хотів би звертатися за жодних обставин.