Королева острова Мрій. Рідний край

Шиль ненавиділа газети, тому що в її прекрасній золотій клітці вони були водночас і єдиним зв’язком із зовнішнім світом, і важелем тиску від наставниць. Їй нечасто давали великі, наповнені справжнім життям аркуші з запахом свіжої фарби, бо ж навіщо засмічувати голову принцеси Шиліміель, наймолодшої із сестер імператора Даошина, марною, а то й зайвою для її статусу інформацією?

Іноді в дозволених газетах бракувало деяких статей, але Шиль не знемагала від цікавості. За свої сімнадцять років вона вивчила наглядачок достатньо, щоб прогнозувати кожну їхню дію.

Наприклад, товста добродушна Марта, прихильниця шайлаських мережив і полуденного сну, вирізала тільки новини про події зі смертельними наслідками, а от строга Атіфа, любителька придворної патріотичної літератури і чаю без цукру, прибирала геть усе з негативним забарвленням, часом навіть прогноз погоди.

Принцесу мали оточувати тільки радісні події. Вона жила як у казці, і лише ночами, витягнувшись на вузькому твердому ліжку (аристократична постава понад усе), тихо плакала, почуваючись породистим дресированим звірком.

Шиль не спілкувалася з однолітками, не виходила у світ, мала найтуманніші уявлення про шанувальників і не вміла нічого, крім як прикрашати собою простір. Її вчили цьому з дитинства. Сестер теж, але за роки правління нинішнього імператора вони залишили родове гніздо, скріпивши важливі міжнародні договори.

Добре їм… Особливо довгоносій веселунці Улінь, що вийшла заміж за старого короля Кантолії, поховала його за кілька місяців і править як регентка при неповнолітньому спадкоємцеві.

Шиль так не вдасться. Вона юна, слухняна, зразково вродлива… Її не віддадуть будь-кому, хто виявить бажання і заплатить спірними землями.

Імператор уже, напевно, підшукав вигідну партію. Якби газети не рясніли новинами про перемоги великої Ілесії в боях із чаклунською армією підлої Ельхарії, а приділяли достатньо уваги дружнім країнам, Шиль вирахувала б і нареченого, і день, коли закінчиться її тужливе ув’язнення. У заміській резиденції немає нічого, крім уроків етикету, доброчесних книг і суконь, у яких навіть покрасуватися нема перед ким. Нудьга нестерпна…

Кляті чаклуни! Вічно їм треба все зіпсувати!

Шиль уже й не мріяла про розкішне весілля з яскравих оповідей наставниць, тільки сподівалася, що шлюб допоможе вирватися з нудотно-солодкого існування. В подяку за спасіння вона була б найкращою дружиною у світі!

Скоріше б імператор ухвалив доленосне рішення… У далекому дитинстві він добре ставився до молодшої сестрички, обіцяв захищати і дарувати дорогі подарунки.

У Шиль накопичилось багато прикрас. Вона не знала, наскільки вони цінні, й одного разу спитала про це байдужу Атіфу. Та була не в настрої і огризнулася незрозумілими фразами на кшталт «на нафтові інвестиції вистачить» і «можна профінансувати сто притулків і не помітити збитків». Потім довго перепрошувала… Майже місяць дозволяла щодня читати ранкові газети. А варто було Шиль сказати, що вибачення прийняті, вона не поскаржиться вищій за рангом Марті, і все повернулося до звичного стану: крок убік від заведеного порядку – і жодних новин. Натомість стало ясно: принцеса багата до непристойності. Але яка користь від скарбів, якими не можна скористатися?

Цього тижня в Ілесії відбувалося щось важливе і заразом неприємне. Обидві наставниці не залишали резиденцію ні на годину, хоча раніше чергували позмінно. І на прогулянку Шиль не випускали, мотивуючи це тим, що весна видалася холодною, а принцесі не можна застуджуватися.

Газети також зникли. Їх навіть не привозили! Ще й охорони побільшало. Покоївки перестали шушукатися… Працювали мовчки, рухались як тіні! Шиль намагалася ніби ненароком підловити їхні балачки у кімнаті відпочинку, але дівчата обговорювали лише зростання цін і погану погоду, напевно навіяну чаклунами з Ельхарії.

І все ж тривожне затишшя не означало нудьгу. Раніше Шиль просто чекала змін, задовольняючись краплями інформації, а тепер намагалася здобути новини будь-яким способом, навіть нічним шпигунством.

Соромлячись ганебного викриття і водночас пишаючись своєю кмітливістю, вона кралася темними коридорами і годинами стояла за фіранками вітальні, де наставниці дозволяли собі келих вина перед сном і розмовляли про речі, надто страшні для ніжного розуму принцеси.

Ненавидячи себе за безчесну поведінку, Шиль кусала губи і жадібно вбирала грубі, позбавлені літературної витонченості розмови двох звичайнісіньких жінок, що, як з’ясувалося, жаліли її, вважали дурненькою, оберігали від злого світу і не розуміли, навіщо імператор Даошин розпорядився виростити наймолодшу сестру непристосованою до життя квіточкою. Їхня версія: щоб вона не облизувалася на владу і не закінчила як надто розумна Улінь.

Шиль запідозрила, що їй розказали не всю правду про сестру. Вони були не дуже близькі, але від жахливих передчуттів до горла підступав клубок. Хоча хто знає, що саме наставниці вважали поганою долею… Може, вдівство? Для багатьох це проблема, але навряд чи сестра встигла прив’язатися до чоловіка і довго сумувала після його смерті.

Друга шокуюча новина полягала в тому, що газети часто прикрашали дійсність. Ілесія не витісняла мерзенну загарбницю Ельхарію. Навпаки, нелюдська армія короля Айлона пригнала війська імперії майже до столиці.

Чаклуни запевняють, що не хочуть смертей. Донедавна їхньою єдиною вимогою був спокій на кордоні, але імператор не сприйняв це всерйоз. У помсту за напади король продемонстрував свою міць і додав ще одну умову миру: жодних утисків для біженців. Ілеського правителя це розлютило не на жарт. Він організував масштабний наступ, вдарив одразу на всіх напрямках… І тепер Ельхарія висунула третій пункт ультиматуму. Подробиці поки що не розголошувались, але обізнані люди казали: це щось настільки жахливе, що й уявити важко.

Імператор Даошин має погодитись. Діватися йому нікуди… Він звертався по допомогу до союзників, але ті й не ворушаться. Чекають, боягузи!

Ельхарія з’явилася на карті світу лише чотири роки тому й одразу ж почала диктувати правила. Головне з них: вона нікого не чіпає, поки ніхто не посягає на її територію. Деякі повірили в це, інші завмерли в передчутті каверзи… Ініціативу Ілесії світ не схвалює. Навіть найзапекліші ненависники магії вважають, що не варто було провокувати короля Айлона хоча б доти, доки не з’явиться ефективна зброя проти його чаклунських військ.

Третя підслухана новина стосувалася самої Шиль. Наставниці не знали подробиць, але за деякими розпорядженнями, надісланими з палацу, припускали, що дуже скоро принцеса стане запорукою міцного союзу Ілесії та якоїсь могутньої держави, здатної дати відсіч Ельхарії.

Можливо, йдеться про Республіку Шайлас. Тамтешній президент давно підім’яв під себе нібито демократичну владу. Вже п’ятий термін сидить і йти не збирається. Він не одружений, міцний, править залізною рукою, співпрацювати з Ілесією хоче, та й кошти для війни має, причому чималі.

Незважаючи на те, що досі Шиль чекала інформацію про власне весілля з нетерпінням, почуте її не втішило. Вона часто уявляла першу зустріч із нареченим, і завжди це викликало приємні почуття. Але Шайлас? Там монарху прилюдно відтяли голову! І президентові недовго залишилося бути найрозумнішим, бо невдоволення людей зростає, його не зупинити армією, особливо якщо Шайлас вплутається у конфлікт із Ельхарією. Шиль не хотіла постраждати, коли почнуться заворушення. Втім, вона розуміла: її думка не цікавить навіть наставниць, не те що імператора.

І що ж робити? З Шиль намагалися виховати затяту патріотку Ілесії, але в глибині душі вона не відчувала бажання пожертвувати собою задля блага імперії. Ілеський правитель сам винен, хай за такі слова грізна Атіфа ляснула б по губах і позбавила б вечері на рік.

«Мабуть, треба втекти?» – розмірковувала Шиль довгими темними ночами, шаленіючи від сміливості власних думок.

У тих розсудливих книгах, які їй наказували читати, такі прагнення закінчувалися дуже погано, зате терпіння і чесноти винагороджувалися сторицею. Найчастіше посмертно.

Потім із палацу надійшли офіційні звістки, і лаштувати божевільні плани стало надто пізно. Принцесі Шиліміель належало готуватися до довгої подорожі в чужі краї, тому що король Айлон побажав узяти за дружину дівчину з імператорської династії.

«Дивно… Я була впевнена, що Ельхарія має королеву. Вона стара, жорстока, егоїстична, потворна і самовдоволена. У газетах знову набрехали?» – дивувалася Шиль, свято переконана, що це якась плутанина.

Імператор Ілесії не міг віддати сестру чаклунові. Якби таке сталося, його прокляли б і боги, і предки, і простий народ.

Вона не вірила до останнього моменту. Навіть коли заплакана Марта завела її в непримітну карету, до самого даху заляпану брудом розквашених доріг, побажала не страждати надто довго і знервовано зачинила двері лише з п’ятої спроби, Шиль не хвилювалася.

Магія – це збочення. Чаклунство вороже і природі, і релігії, і суспільству, і совісті! Недарма Ілесія століттями винищувала будь-які його прояви й не знала милосердя до ослушників. Імператор напевно готував пастку для нахабного короля Айлона. Краще допомогти і заслужити подяку.

На холодному сидінні лежала свіжа газета, розкрита рівно на третину, як робила акуратистка Атіфа. Першу смугу займало ім’я принцеси Шиліміель, оточене траурною рамкою.

У статті повідомлялося, що Шиль добровільно погодилася принести себе в жертву і стати другою дружиною повелителя Ельхарії. Це віковічна ганьба, багатоженство зневажає всі моральні та релігійні норми, а близькість до чаклунства взагалі найгірший із гріхів, але заради країни принцеса готова віддати життя і чесне ім’я. Народ Ілесії співчуває їй усією душею і викреслює її зі своїх рядів із важким серцем. Імператор Даошин у глибокій печалі. Щоб її вгамувати, він збирається провести символічний похоронний ритуал і попрощатися із втраченою сестрою як годиться. Ще уточнювалося щось про відібрані Ельхарією острови, але кому яка справа до земель, коли руйнується доля?

«Це воно? Зрада?» – вперше в житті Шиль відчувала такий пекучий гнів, що не могла нормально дихати.

Вона була зразковою маріонеткою. Ні в що не лізла, терпіла нудьгу, не суперечила, чекала волю правителя. Наплювала на мрії! Відмовилася від усього! А її викинули… Шпурнули як кістку злому собаці і забули! Щоб не визнавати свою слабкість, імператор знецінив життя найменшої сестри. Хіба так можна?!

«Ну, постривайте… Я вам таке влаштую! Ви мене навіки запам’ятаєте!» – подумки пригрозила Шиль і поринула у хвилі безнадійності.

Вона не уявляла, що робити, крім як плисти за течією. За принцесу Шиліміель усе й завжди вирішували інші. Вона підозрювала, що тепер має жити якось інакше, але правил поведінки у таких випадках не було, а імпровізувати її не вчили.