Королева острова Мрій. Рідний край

– Пан Рунгер точно описує те, що сталося, принаймні ту частину, в якій брав участь я, – прийшов на допомогу Ромі Матеньро. – Начальнику, за лаштунками теж є свідок. Це юнак із кордебалету. Він посоромився трико і сховався за декораціями. Ніколи не здогадаєтеся, що він каже.

– Що Сірий Чу наклав на себе руки без сторонньої допомоги?

– Гірше, начальнику. Цей молодик клянеться, що наша жертва прийшла на своє місце зі шпилькою в грудях. І, знаєте… Я не готовий спростувати його слова. Мені здається, у Сірого Чу на лацкані справді було щось на кшталт прикраси. Срібна квітка. Як зараз. Ми ще опитаємо свідків, – поспішив додати поліцейський секретар, бачачи, що нікому ця інформація не подобається. – Губернатора, вдову Рахентен, Ілінор Роу… Але я порадив би бути готовими до всього. Мутна справа.

– До чого бути готовими? – витріщила очі доглядальниця. – Про що ви?! Я вважала вас розумною раціональною людиною, а ви влаштовуєте паніку!

– До магії, – відповіла їй замість Ромі Матеньро я. – Не до лаорнійської, вона більше стосується часу, простору, стихій, урлуків та масових убивств. Це схоже на відкладену смерть карнаїтів, ось тільки будьмо реалістами: справжні чаклуни вимерли, а любителям таке не до снаги.

– До снаги чи ні, а Сірий Чу мертвий, – сухо зауважив батько. – Розберемося. Ти куди, дитинко? Додому?

– Додому, – збрехала я без затримки і покинула театр під відкритим небом.

Маньо вчепився слідом. Я не проганяла його – почувалася поруч із урлуком у безпеці. Хоч би який вигляд мала недавня подія, моя думка не змінилася: торговця вбила людина. Чим і яким способом – інше питання. Я збиралася розворушити Аєрські острови і досягти результату. Почати слід було з того, хто кричить найголосніше і скрізь пхає свого носа.

***

– У пана Уграна Зорянонародженого відвідувачка, – приголомшила мене кучерява усміхнена дівчина в гарненькій літній сукні. Вона стояла біля парадних дверей похмурого будинку, що ніби зійшов зі сторінок історій про привидів, і мрійливо дивилася на його вікна. – Він буде зайнятий ще сорок п’ять хвилин.

– У духів розклад? – не стрималась я.

– Погодинна оплата, – серйозно запевнила дівчина і вкотре зиркнула на щільно зашторені вікна. – Я за записом, але та невихована жінка проскочила повз мене, ще й накричала… Звідки такі люди беруться? Ніби її справа життя і смерті важливіша за щастя мого малюка.

– Співчуваю. – Мені хотілося четвертувати всіх шарлатанів, що наживаються на чужому горі. – Як ви? Тримаєтеся?

Співрозмовниця не здавалася сумною – певне, трохи позаземною, далекою від нашої дійсності.

– Я повністю розбита. Мій Кхарр був найкращим у світі папугою. Навіть тепер, через три роки після його жорстокої смерті від лап дикої кішки, він тішить мене задушевними розмовами. Яке щастя, що пан медіум не відвернувся від нас у скрутну хвилину! А ви до кого прийшли?

– До себе.

На обличчі дівчини відобразився лінивий розумовий процес.

– Це метафора? – поцікавилася вона без ентузіазму.

– Та ні, реальність. Ваш медіум десять років спілкувався із моїм духом. Тепер і я хочу приєднатися до розмови. Не заперечуєте, якщо ми поквапимо ту нахабну жінку?

– Не знаю… Вона ж скандалитиме, у мене зіпсується настрій… А для потойбічного зв’язку потрібні позитивні вібрації. Злість відлякує тонку матерію!

Я промовчала і штовхнула двері. Вони виявилися замкнені зсередини.

– Це дуже страшна жінка! Вона ілеська шпигунка! У неї чорні руки і гнилий язик!

– А в мене болить голова і сверблять кулаки. – Я щосили забарабанила у двері. – Хто знає, що гірше?

Нам не відчинили, хоча всередині чулися звуки поспішних дій та схвильовані голоси. Довелося покликати урлука і вказати на замок.

– Справді, королево? – з побоюванням уточнив Маньо. – Це суперечить закону. Я знаю, я вчив.

– Це урядове свавілля, – заспокоїла його я. – Не бійся, відмажу. Але медіума сильно не чіпай, він потрібний живим! – додала голосно, щоб Зорянонароджений не мав ілюзій.

– А клієнтку? – простодушно запитав Маньо.

– Як хочеш, але мене щоб не забруднив.

Замок клацнув, перш ніж урлук до нього доторкнувся. Двері прочинилися на п’ядь, з-за них долинув розпачливий жіночий крик.

– Пожежа? – здивувалась я. – Рятуйте, вбивають? Ваша клієнтка має знайомий голос.

У щілину вужем прослизнув довготелесий чоловік у шовковому смугастому халаті з претензією на екзотику та художньо продірявлених штанях. Його босі ноги з довгими нігтями були прикрашені хною і нагадували курячі лапи, на руках красувалися малюнки, що імітували татуювання. Худу шию обвивали нитки з брязкальцями, ріденька борода звисала на запалі груди, навощені кінчики вусів стирчали несиметрично і приковували погляд, відвертаючи увагу від близько посаджених світлих очей, гачкуватого носа і наліпленого шраму на щоці. Голову медіума вінчав тюрбан, прикрашений пір’ям стерв’ятників.

– Викликали? – Я дивилася на цього, і в душі все кипіло. Він збагачувався на моїй історії. Якби я й справді була мертва, він потоптався б по моїх кістках заради наживи! – Не тримайте гостей на порозі, це нечемно.

– Що вам потрібно? – холоднокровно поцікавився шарлатан.

– Як що? Ми ж регулярно розмовляємо. Раз на місяць, а то й частіше! Чи я днем помилилася? Перепрошую, у потойбічному світі з календарями складно, у нас там часу немає, життя вічне і прекрасне.

– Вайола лін Артен, – крізь зуби процідив він. – Я знаю, що ви жива.

– Оце ж прикрість… А я майже повірила у протилежне. Ви дуже переконливі, пане Зорянонароджений, тому пропустімо обмін люб’язностями. Ви знаєте, що на нас дивляться ваші сусіди? Не хочете переміститися в будинок?

Угран демонстративно зачинив двері за своєю спиною.

– Це ваш вибір, – кивнула я. – Впевнена, він означає, що ви чесно та швидко відповісте на моє запитання. Адже ви добра людина і постараєтеся захистити психіку сусідських діточок? Їм надто рано спостерігати за тортурами.

– Що вам потрібно? – повторив медіум. – Я зайнятий. Ви перервали важливий сеанс. У мені прокинулися могутні сили предків-карнаїтів, вони потребують духовної їжі!

– Юньчик-кур’єр. Єн Ігорес. Не розумієте? Можу повірити, бо на острові ви з’явилися після мого від’їзду. Відкопані вами кістки, Зорянонароджений пане. Вісімнадцятирічний хлопець-сирота та його вірний песик Куся. Хто вам підказав, де їх знайти?