Королева острова Мрій. Рідний край

– Вас можна привітати, інспекторе? – запитав Ромі Матеньро на шляху до зали для нарад.

Тир непевно знизав плечима. Все сталося так несподівано… Коли він заглянув до Ши Міль, то не планував з’ясовувати стосунки, а тепер не знав, що й думати. У Шиль щодня новий план. Не виключено, що завтра вона обійматиме іншого.

Тир не хотів тішити себе марними надіями. Принцеса Шиліміель – це зовсім інший рівень. Її чекає блискуче майбутнє. Нехай і не з королем Айлоном, але гідних кандидатів у світі хоч греблю гати.

– Вайола пам’ятає всіх старих поіменно, – з розумінням змінив тему Ромі Матеньро. – Дивлюсь я на вас із нею і серце радіє. Гідна зміна виросла, можна йти на заслужений відпочинок зі спокійною душею.

– Якщо ви підете, хто навчить розуму моїх онуків? – беззлобно пожартував Тир, притримуючи двері. – З вами все гаразд? – Секретар тримався підкреслено прямо, навіть з його звичною зразковою виправкою це впадало в око. – Спина?

– Старість, – зітхнув Ромі Матеньро. – Вона приходить зненацька. Ще вчора стрибав як коник, а сьогодні ніби прут проковтнув. Прикро.

У залі для нарад співвідношення зайнятих і вільних місць було приблизно один до чотирьох, але відчуття тісноти навалилося на Тира, щойно він зробив крок усередину. Це місце не подобалося йому через занадто велике скупчення старих масивних меблів і іржаві ґрати на вікнах, що давно вимагали заміни і погрожували одного разу впасти комусь на голову разом зі склом. Втім, самі вікна належали до плюсів – вони виходили на північ, не зачинялися повністю і ніколи не знали фіранок.

У дитинстві Тир любив ховатися зовні і слухати незрозумілі, але захопливі розмови про контрабанду, хуліганів і нахабну неліцензійну торгівлю. Перебувати по цей бік ґрат виявилося не так цікаво, проте він не шкодував про свій вибір.

– …давайте з самого початку, – говорила Вайола, енергійно крокуючи по широкому проходу між двома рядами лав із високими спинками. – Я розповідаю, ви перериваєте мене одразу, як тільки у вас є що доповнити. Тут усі свої, не соромимося. О, інспекторе Рунгер, щось згадали?

– Згадав, – буркнув старий. – Що мені треба до вбиральні.

Поки доглядальниця розвертала його крісло, Тир знайшов Піта Кайю і коротко описав своє прохання. Піт не заперечував. До розслідування він мав непрямий стосунок і був радий можливості піти подалі від буркотливих відставників, що з усіх боків встигали вчити його життя.

– Ще кілька хвилин можете перемивати мені кістки, – підморгнула королева. – Зате потім буде печиво, чай і вогняна вода.

– Гас? – напівголосно зареготав хтось.

– Як забажаєте, – безтурботно засміялася Вайола. – На честь закриття справи я готова розглянути й індивідуальні замовлення.

– З’явилося щось нове? – здивувався Тир.

Навряд чи. Лін Артен не тримав би інформацію у секреті. Значить, блеф… Невже це коли-небудь спрацьовує?

Начальник зайняв праву частину довгого дерев’яного столу, розміщеного перед аудиторією. Біля лін Артена не було нічого, крім смертоносної спиці зі срібною квіткою. Ромі Матеньро сів ліворуч, підсунув до себе пачку чистого паперу і приготував олівець для скоропису.

На першій лаві праворуч від проходу розмістилися похмурий Ойлаф і його уїдлива дружина, поряд із ними клював носом Мурша Трін.

У наступному ряду перешіптувалися двоє вгодованих панів у однаковому пом’ятому вбранні – брати Стайн, вісім років як у відставці. До їхньої розмови прислухався високий рябий молодик – Брец якось там, і пів року в поліції не протримався, але його пів року припали якраз на вбивство Астора ді Емшиса.

Третя лава – четверо засмаглих товстошиїх хлопців у старомодних костюмах. Імен Тир не запам’ятав, але знав, що цю четвірку вигнали з поліції за бійку з моряками імператорського флоту.

Четвертий ряд займали старий зі старою – на вигляд ще старіші за Рунгера, але час пощадив їхній розум. Колишній патологоанатом Маас Лас та його асистентка, вона ж – дружина Розалі.

Першу ліву від проходу лаву окупував губернатор. Він сидів боком, закинувши ногу на сидіння. Складалося враження, що ді Емшис пишається травмою як бойовою раною і не дозволить нікому її ігнорувати. Милиці він притримував рукою у вертикальному стані, хоча вони помітно заважали жінці середнього віку, що злякано зіщулилася в другому ряду, – колишній прибиральниці. Вона поглядала на порожню лаву за своєю спиною, але не наважувалася змінити місце.

В останньому ряду сиділо четверо поліцейських, які пішли через зміну влади. Ці дивилися непривітно, обговорювали щось між собою та періодично кивали на Вайолу з відвертим несхваленням. На тій же лаві розмістився згорблений чорнявий чоловік у потертому костюмі клерка. У цій людині було щось знайоме, але обличчя він стомлено прикривав рукою, ще й усією своєю скрученою фігурою наголошував, що не має нічого спільного з галасливими сусідами. Напевно, зі звільнених за станом здоров’я. Ілесія не церемонилася з каліками…

Біля дверей, спираючись на мітлу з кострубатою ручкою, стояла товста стара в теплих шароварах і сорочці нижче колін, що з минулого року прибирала у відділку та на території навколо нього. Її називали просто «Бабулею», ім’я знала хіба що бухгалтерія.

Інших людей, які мали стосунок до поліції Аєрських островів протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років, знайти не вдалося, проте Вайола виглядала задоволеною і всім своїм виглядом демонструвала готовність працювати з тим, що є.

Можливо, й справді блефувала…

А, може, Тир не входив у коло її довірених осіб.

Він тупцював у проході, не знаючи, куди себе прилаштувати. Лін Артен щось обговорював із секретарем, королева азартно хмурилася… Їм було не до моральних страждань Тирішера Тира, що чисто формально належав до дуже дрібненького, зате чинного начальства, і хотів бути активним учасником, а не глядачем.

Губернатор кивком покликав його в перший ряд, але це навіть не обговорювалося. Зрештою Тир сів біля колишньої прибиральниці, позбавивши її милиць ді Емшиса перед самим носом.

– Юначе, ви цікавитеся міжнародною політикою? – сором’язливо запитала вона без довгих передмов.

– Ні. Мені б хоч у внутрішній розібратися.

– Воно й видно. Тобто вибачте… Розумієте, я випадково почула, як ви казали Піту про ілеську опозицію… Юначе, перепрошую, але я до вас звертаюся. Щось не так?

Тир не думав, що полохлива тітонька у в’язаній кофті, допотопній спідниці з вишивкою та сандалях на босу ногу знає значення слів на кшталт «опозиція», але в бляклих очах цієї жінки була спокійна впевненість і він мимоволі почервонів, засоромившись своїх думок.

– Так-так, я слухаю, – запевнив ніяково. – Що з опозицією?

– Почнемо з того, що в Ілесії її нема. Взагалі нема. Вона з’являється лиш тоді, коли відбувається щось погане і потрібно знайти винних. На цьому все. Тобто опозиції не потрібні жодні принцеси, але якби я хотіла когось убити чи викрасти і здійняти навколо цього галас, кращих кандидатів не знайдеш. Їх немає. Вони – відмазка. Юначе, мені здається, чи у вас із голови долинає якийсь скрип? Звивини треба змащувати інформацією, а не чекати, поки вони заіржавіють. Прошу вибачення.

– Гадаєте, по Шиль прийшли люди імператора? – голосніше, ніж хотілося б, запитав Тир, дивуючись самому собі. Тітонька у сільській хустці – експертка у політиці? Ха! Та все ж говорила вона дуже переконливо. – Навіщо?

– А звідки мені знати? Називаєшся опозицією і вбиваєш ілеську принцесу – даєш Ілесії привід пресувати неугодних усередині країни. – З кожним словом голос жінки звучав впевненіше і сміливіше. – Називаєшся ілесцем і вбиваєш наречену короля – підштовхуєш Ельхарію до нападу на Ілесію. Називаєшся ілесцем, вбиваєш, з’ясовується, що насправді ти шайласець – і Ілесія має причину порушити мирний договір із Шайласом і, можливо, навіть укласти альянс із Ельхарією. Кому що треба, той того й домагається. Я б, наприклад, убила принцесу, підставила урлуків і об’єднала світ людей проти Ельхарії, але це нереально.

– Тому що урлуки не вбивають людей? Не смішіть, ще й як убивають.

– Складність у тому, що люди ніколи не домовляться. Кожен тягнутиме ковдру на себе, а тим часом принцесу приберуть, щоб вона не дісталася нікому.

– Що?!

– Тсс… Рунгер повернувся, їде до вікна.

Тир подумки похвалив себе за передбачливість. Не виключено, ця тітонька начиталася історичних романів і проектує вигадки на дійсність, але уява зіграла свою роль і породила таке занепокоєння, якого Тир ще ніколи не відчував.