Королева острова Мрій. Рідний край

***

Підкинута монета впала королем догори. Це означало, що першою у списку відвідувань має йти Амада Рахентен, але Тир вирішив проігнорувати долю. По-перше, вдова мешкає відлюдькувато й далеко за містом, для візиту до неї треба випрошувати казенного коня або крутити педалі велосипеда. По-друге, навколо відділка намотував кола лікар Ламбе у пошуках нотаріуса (сусідня вулиця, скільки можна блукати?), а до нього накопичилося багато запитань.

– Доброго дня, лікарю! Маєте хвилинку?

Ламбе підскочив, ледве не вибивши іскри з бруківки, з відвертим страхом глянув на Тира.

– А, це ви… – пробурмотів із розчаруванням та полегшенням одночасно. – Знову ви. Що вам? Я віддав усі матеріали про «Вітер Смерті». Дайте мені спокій, – додав після короткої паузи. – Я мушу потрапити до нотаріуса, інакше у нас із Ізабеллою ніколи не з’явиться дах над головою. Це надзвичайно важлива угода.

– Всього хвилину, – наполягав Тир. – Я проведу вас, а дорогою поговоримо, добре?

– Нема про що нам розмовляти! – Блискучий шовковий піджак лікаря нагадував оперення екзотичного птаха, метушливі рухи ще більше посилювали схожість. – Я не приховав жодної дрібниці.

Тир сяк-так впорався з власним обличчям, яке намагалось без слів виразити все, що накопичилося в душі.

– Лікарю, ви дуже допомогли слідству, – мовив привітно. – Але є невеликий нюанс… Ваші записи зроблено за допомогою шифру. Наскільки я розумію, кожну букву алфавіту ви замінили вигаданим символом, але розділові знаки використовували звичайні. Прошу, полегшіть мені завдання.

– Як? – Ламбе дивився поглядом невинного немовляти. – У мене більше нічого немає.

– Шифр, – м’яко нагадав Тир. – Мені б не завадив шифр, бо поліція не має часу його розгадувати. «Вітер Смерті» спливає все частіше. Ви знали, що той корабель постачав уку-ука Сірому Чу?

– Ні. Це ж безглуздо. Чому я не бачу вивіску нотаріуса? – змінив тон лікар. – Вчора вона була тут!

– Безглуздо? – перепитав Тир. – Що ви маєте на увазі?

– Мої щоденники, інспекторе. Якщо ви зволите їх прочитати, то дізнаєтеся, що «Вітер Смерті» мав такі обсяги уку-ука, для яких Сірий Чу був дрібнуватий. Імперці забезпечували імператора та урядові структури. Навіщо зв’язуватись із Чу? А три роки тому «Вітер Смерті» втратив свою головну плантацію наркоти, – перескочив Ламбе на іншу тему. – Острови Забороненого квадрата, чули? Імперія навіть не згадала про них, коли торгувалася з Ельхарією. Ні, Сірий Чу – це не те… – неохоче повернувся до попередньої розмови. – У нього немає масової клієнтури для уку-ука. Іноді, потроху, для особливих клієнтів… Це можливо, але тільки не на потоці. Ну справді, інспекторе, я Чу з народження знав. Він був жадібним, але боягузливим і м’яким. Мріяв влитися у вище товариство на законних підставах. З людьми на кшталт Тазера Хола Чу не працював би просто зі страху за своє життя. Він був розумний. Був. Сірий Чу.

Тир поступливо кивнув. Навіщо сперечатися, тим паче з Ламбе, який лише свідок? Чу боягузливий, Чу м’який, Чу обережний… Але той самий Чу піднявся від торгівлі в матусиному сараї до ювелірки в центрі міста.

Лікаря скільки не було на островах? Років двадцять, якщо не більше. Люди змінюються і за менший термін.

Чи ні?

Сірий Чу міг бути частиною організації, причому не головним зі злочинців. Як сказав Ламбе, уку-ука – тільки для обраних клієнтів, таємний склад – для зручності всієї компанії, крамниця – для відмивання прибутку.

Але…

Прибутку від чого?

На Аєрських островах немає ринку збуту. Немає, та й усе. Тут можна заробити на хліб із маслом – не на діаманти.

– Лікарю, шифр. Будь ласка.

– Карнаїтський алфавіт. Це ж елеметарно!

Тир подумки схопився за голову.

– Але можете й не старатися, вам це мало допоможе, – додав Ламбе. – Там лише історія про те, як «Вітер Смерті» потопив «Морську зірку», як змусив мене лжесвідчити, як ми рятували тих, хто вижив, як горів Заборонений квадрат, як чапля пристрелила Душогубку, як ді Крайн боровся з уку-ука, як з’явилась Ельхарія… І список тих, кого зуміли згадати ді Крайн і Артур Доріус. П’ятнадцятеро та екіпаж «Морської зірки». Для вас це марна інформація, інспекторе. Не переживайте. Про «Вітер Смерті» ви й так довідалися.

Якби поруч була стіна, Тир охоче врізався б у неї лобом.

Не переживати?

Нічого нового?

Краще б лікар промовчав!

«Морська зірка» фігурувала в досьє Атуана Малоона, Малоон – у справі Вайоли лін Артен як контактна особа і, схоже, у справі Сірого Чу як партнер із незаконного промислу. Тут усе пов’язано!

– Дякую за допомогу, лікарю, – нейтрально промовив Тир, розмірковуючи, де б дістати карнаїтський алфавіт. У бібліотеці? Ну звісно. – Можливо, і я можу вам чимось допомогти? Провести вас до нотаріуса?

– Не впевнений, – повільно сказав Ламбе.

– Не впевнені?

– А якщо це доля мені підказує, що треба шукати кращі варіанти? Амада Рахентен продає віллу дешевше ринкової вартості. Раптом із цією угодою не все гаразд? Тут пахне шахрайством.

– Наскільки дешевше? – зацікавився Тир.

– Учора було на десять відсотків, сьогодні на п’ятнадцять… На мою думку, та жінка хоче отримати хоч щось за гнилий товар. Але зовні вілла гарна і розташована у чудовому місці. Жодних скель і урвищ, тільки чистий пляж у маленькій бухті. І до міста недалеко, лише дві-три години їзди. А на південь є інше поселення, Вінтарел називається, то туди взагалі рукою подати. Дуже тихе місце, злочинності немає, багато дітей, порт – одна назва, але все ж таки порт! Ізабелла у захваті від нового будинку.

– А її мати? – необережно ляпнув Тир.

– Померла.

– Співчуваю.

– Не варто, це було двадцять п’ять років тому.

– Але Ізабеллі всього… – Тир завагався. Доньку Ламбе він бачив мигцем, та й взагалі погано визначав вік маленьких дітей. – Три? – припустив невпевнено.

– Три роки й одинадцять місяців. І ви маєте рацію, інспекторе!

– У чому?

Лікар змахнув руками, вказуючи одразу у всіх напрямках.

– Якщо Амада Рахентен надумає мене обманути, їй же гірше, бо урлуки хабарів не беруть, – пролунало з легкою гордістю. – Я підпишу договір купівлі. Моя дитина заслуговує найкращого.

«Якщо Амада Рахентен продасть віллу, мені доведеться шукати причину, щоб утримати її на острові до завершення розслідування», – не відразу дійшло до Тира.

Точніше, не причину, а спосіб, бо причина зрозуміла: свідчення вдови дуже важливі. Але це не завадить шановній Амаді зібрати валізи і зникнути у невідомому напрямку, бо ж із її фінансами зафрахтувати корабель – не проблема.

І затримати вдову нема за що… Та якби й було, високопоставлені друзі пані Рахентен, включно з губернатором, швидко витягнуть її із ув’язнення. Для громадських діячів головне – права людини, а решта – не їхня відповідальність.

– Лікарю, ви знаєте, що на віллі Рахентен оселилися крандаїли? Це небезпечно для дитини, – спробував щастя Тир.

– Дурниці. Я вивчив договір. На віллі немає тварин, тим паче диких, – безапеляційно заявив Ламбе, роззираючись усе наполегливіше. – Крандаїлів давно вигнали. Я поспішаю, інспекторе. Перепрошую.

– Не в той бік!

Лікар круто розвернувся і звернув на іншу вулицю. Теж неправильну, проте Тир не помчав на допомогу

– Ілінор Роу нікуди не дінеться, – пробурмотів собі під ніс і попрямував до контори нотаріуса. Здається, ще ілеського… Все ж таки влада на Аєрських островах змінювалася неспішно.