Королева острова Мрій. Рідний край

– Та заради бога, ви працювали з Ромі Матеньро роками! – сердито вигукнув лін Артен. – І я працював! Я був сліпий, бо він давав мені стабільність, а ви боялися. Мені соромно, боляче і прикро, а вам? Невже свідчити проти нього будуть лише три сміливі жінки? Ви чоловіки чи хто?

– Я, наприклад, ні, – буркнула Ісма з-за дверей.

– А я й не до вас звертаюся, – розпалився начальник і важко вийшов із-за столу. – Ті, кого я прошу виявити громадянську позицію, знають, про кого йдеться.

Дзвінка тиша, лише на секретарі подзенькували наручники. Тир упустив момент, коли вони з’явилися. Він гладив волосся всіма забутої ілеської принцеси і думав про те, що ніколи не буде таким безсердечним, як королева.

– Я добре впоралася? – не розплющуючи очей, прошепотіла Шиль. – Джиммі сказав, у мене талант. Я буду великою драматичною актрисою.

– Що? – не повірив власним вухам Тир.

– Хіба ти не знав? – невинно змахнула віями вона, і він не зміг накричати на неї, покинути, піти в ображену самоту. – Я думала, ти теж у образі. Ти був дивовижний! Стривай! – Шиль схопилася, обвела шаленим поглядом притихлих людей. – Ти кинувся на вбивць свідомо? Ти ризикував життям заради мене? Ніхто ж і пальцем не ворухнув! Окрім вас, звичайно, – вона винувато глянула на Ромі Матеньро, – але й ви рятували інспектора, а не мене. Мені дуже шкода, що злочинець саме ви. Справді шкода.

Вона була незрівнянна. У ній палав внутрішній вогонь, якого Тир ніколи раніше не помічав. Їй личила впевненість у собі. «І нова сукня з відкритими плечима, бирку ще не зірвано», – підштрикнув внутрішній голос. Тир послав його куди подалі. І вчасно, бо Шиль кинулася йому на шию, міцно обняла і чітко оголосила:

– Я не хочу бути твоєю нареченою. Я буду твоєю дівчиною. Згоден?

– А в чому різниця? – не відразу зрозумів Тир.

– У тому, щоб пізнавати одне одного поступово, нікуди не поспішати, ходити на побачення, натякати на всякі непристойності, потайки цілуватися, ховатися від батьків…

– Моя мама не проти.

– А мала б! І ти мусиш за мене боротися! А я буду вся така горда і неприступна, але моє серце тремтітиме, і одного разу я здамся, а потім ображуся, і прожену тебе, і почну ревнувати до кожного стовпа, і переслідуватиму, доки ти не освідчишся мені в коханні, і житимемо ми довго та щасливо!

– Вибачте, інспекторе, мені не варто було вас рятувати, – вражено відкашлявся Ромі Матеньро. Тир уперше бачив його шок. – Куля милосердніша за… емм… оце.

– Так відбувається у всіх нормальних людей, – образилася Шиль. – Мені Піт розповів і пообіцяв багато справжніх життєвих історій із «Аєрського вісника».

– О, Піт… Це все змінює, – хмикнув секретар і сів на стіл, показушно підняв скуті руки до грудей. – Якщо ви не проти, повернімося до моєї справи. Хтось хоче висловитися? Чи крім бабки Клю та її уявних подруг свідків немає?

Він нітрохи не хвилювався, виглядав спокійним і зібраним – як у звичайному житті. Елегантний костюм без жодної складки, дзеркальний блиск взуття, розважливий погляд розумних очей… Звинувачення не вивели Ромі Матеньро з рівноваги. Він справляв враження людини, готової спростувати будь-який наклеп і довести свою невинуватість.

– Бабця Клю – свята жінка, – з кам’яним обличчям повідомив лін Артен. – Вона зберегла слід, який ви залишили в ніч убивства Шарана Занга. Ідеально зберегла.

– Слід у пухкому ґрунті? – скептично підняв брову Ромі Матеньро. – Ви знущаєтеся?

– Слід на нічній сорочці. Ви штовхнули стару жінку, проганяючи зі шляху. Бабуся подумала, що це злодій замахнувся на її кроликів, потім – що губернатор бігає до коханок як у молодості, але ми знаємо: розмір його взуття більший за ваш. І так, малюнок на підошві повністю збігається з тими туфлями, які ви запхали в мішок для сміття, а сміттяр забрав своєму братові.

– Отже, брат і є вбивця, – знизав плечима Ромі Матеньро. – Натисніть на нього, і він зізнається, що спокусився на золото повіреного.

– На золото, про яке не знав ніхто, крім Амади, Ламбе та поліції, куди звернувся лікар? Ну звісно.

Тир не впізнавав начальника. Зазвичай стриманий і коректний, лін Артен був як ніколи раніше схожий на дочку і мімікою, і рухами, і ледь вловимими нотками зверхності в голосі. Що це, зловтіха? Чи задоволення від добре зробленої роботи?

Тир не хотів знати. Він притиснув до себе Шиль і повів її зі «сцени», де панував аж ніяк не любовний сюжет.

– Бабця Клю – ваш козир, начальнику? Не вірю. Цього не прийме жоден суддя, хіба що місто влаштує самосуд, але ж ми живемо в цивілізованій країні, хіба ні?

– Другий свідок – Марша Гніт.

– Хто?!

Лін Артену вдалося здивувати і злочинця, і публіку. Тир не пригадував нікого з таким ім’ям. Інші, схоже, також.

– Я, – неприязно сказала доглядальниця Рунгера, поправляючи свій незмінний капелюх з букетиком. – Я завжди з ним, – кивнула на старого, – і завжди дивлюся в той самий бік, що й він. Я бачила, як ви посадили Сірого Чу на лаву. До цього на його грудях була срібна орхідея, опісля – лілія. Я розуміюся на квітах, пане Матеньро. Вони – єдине, що тішить мене у цьому нікчемному житті.

– Невже ваше життя настільки нікчемне, що ви вирішили надати собі цінності лжесвідченням, пані Гніт? – проникливо спитав секретар. – Мені здається, ви ставитеся до мене упереджено. Чи не тому, що я зберіг ясний розум і відмінне здоров’я, а ваш дядечко став тягарем для молодої самотньої жінки, що мріє про сім’ю та дітей, але змушена поратися зі старим?

Доглядальниця спалахнула, шпурнула в нього палицю Рунгера. Та не долетіла, проте Ромі Матеньро вдавано відсахнувся.

– Що й треба було довести, – зітхнув, потираючи зап’ястя. – Перший свідок – божевільна бабця, другий – вороже налаштована невдаха. Хто ж третій?

– Третя жінка бачила, як ви підсипали уку-ука в чай, щоб створити хаос і непомітно винести зі сховища знаряддя злочину, – сказав лін Артен. – Новина про те, що король збирається знайти вбивцю за магічним слідом, вас налякала, чи не так? Настільки налякала, що після провалу затії з уку-ука ви помчали в порт, прикриваючись пошуками Мурші Тріна. Якби вам не трапився Піт і не повідомив, що король нічого не виявив, ви втекли б, тим самим видавши себе набагато раніше.

– Я розсипав чай і збирав його зі столу назад у банку. Спробуйте довести протилежне. Начальнику, за всієї поваги… Так не годиться, – докорив Ромі Матеньро. – Невже ви не маєте хоч чогось серйозного?

– Як щодо кривавих відбитків на велосипеді Єна Ігореса? Його не чіпали з дня крадіжки, все чудово збереглося. Піт Кайя розповів, що ви переконували його в небезпеці Амади Рей і в необхідності захищати своє життя будь-якою ціною. Ви погрожували медіуму, вимагаючи, щоб той перемкнув увагу містян на щось подалі від городу бабці Клю – наприклад, на поселення карнаїтів і ритуальний колодязь. Оскільки за медіумом стежили, вашу зустріч бачили, хоч і не зволили доповісти про це раніше.

– Блеф. Особливо про велосипед. Я знаю, що на ньому не було відбитків. Я ж працював у поліції, якщо хтось не помітив!

З останньої зліва лави встав один із чотирьох поліцейських, які пішли з поліції після виявлення останків Єна Ігореса.

– Ясно, що не було, – заявив із викликом. – Ви протерли велосипед у моїй присутності і сказали, що королі змінюються, а влада залишається. У вас є щось на губернатора, всі це знають, а губернатор контролює лін Артена і міськраду. Раніше ви трималися в межах допустимого і вас поважали, але це… Мені подобалась моя робота. Я рівнявся на вас, а ви плюнули мені в душу. Досі не розумію, що то було.

– Нахабна брехня, Стіне, що ж іще? – м’яко дорікнув Ромі Матеньро. – Протягом семи років ти намагався відправити мене на пенсію і прилаштувати на моє місце свого кузена. Невже не соромно намовляти, дивлячись мені в очі? До речі, щодо кузена… Як він поживає? Державний адвокат – не найбезпечніша робота.