Королева острова Мрій. Рідний край

– Ви такий мужній! – вимовила захоплено, як навчала книга, нехай і вкрай недоречно. – Ваша слава гримить на весь світ, про вашу велич складають легенди! Я щаслива бути знайомою з таким чудовим чоловіком, як ви!

– О, насолодо моїх очей і втіхо моєї душі, – проспівав король театральним голосом, – я ніколи не чув таких грубих лестощів. Пошукай-но відро, мене зараз знудить від надлишку патоки. – Він підвівся з крісла і підійшов до низького парапету. Вперся в нього руками і небезпечно навис над підсвіченим подвір’ям. – Я не хочу тебе, ілеська принцесо, – сказав, дивлячись удалечінь, на вогні міста. – Твоє єдине достоїнство – кров лаорнійців, але водночас вона – мій маяк заборони. Ти можеш належати до моїх нащадків, і мені байдуже, скільки між нами поколінь. Це для вас минули тисячоліття, а я втратив усе зовсім недавно навіть за вашими мірками. Коли дивлюся на тебе, то бачу минуле. Це ніяк не сприяє пристрасті.

– Ні? – розгублено перепитала Шиль, відчуваючи порожнечу всередині. Якби діями короля хоч трохи керували емоції, було б не так жахливо, як чистий практицизм. – Але тоді виникнуть проблеми.

– Які це? Про Вайолу не турбуйся, їй начхати на все, крім цього безглуздого острова.

– Із зачаттям, – прошепотіла Шиль, мріючи, щоб кам’яна підлога розкришилася під ногами і позбавила сорому. – Я не хочу, щоб це була робота, – додала чіткіше. – Мені потрібні почуття.

Айлон різко повернувся до парапету спиною і зробив крок уперед. У Шиль серце пішло в п’яти. Даремно вона озвучила свої вимоги. Наставниці правду казали: у спілкуванні з правителями покірність – головна чеснота.

– Гей, ти, чуєш?! Здається, тобі й слух перевірити не завадить! – підкреслено голосно сказав Айлон. – Ти – мені – не – потрібна! – виплюнув він кожне слово окремо.

– А що потрібно? – Сенс почутого оброблявся мозком ледь-ледь, і Шиль механічно підтримала розмову, схопившись за першу-ліпшу фразу.

– Якась битва, наприклад. Було б чудово знову повести урлуків у бій… – мрійливо промовив король. – Вони створені для війни, а я нав’язую їм роль землеробів. Ніхто не оре землю найгострішим із мечів, це протиприродно. Кого б ти завоювала насамперед, Шиліміель?

«Я вільна? Чи ні? Вільна! А раптом ні?» – металося в голові Шиль.

Вітер затих, але від напруги вона хиталася і без його допомоги. Ще й нога затерпла, по гомілці побігли «мурашки»… Треба було хоч трохи ворушитись, а не стояти нерухомо!

– Ти засмучена? Якщо тобі так кортить народити від мене дитину, я можу подумати про це, – блиснув зубами король.

– Не кортить! – викрикнула Шиль, та так голосно, що гості на подвір’ї закрутили шиями, шукаючи джерело шуму. Ще й Айлона ненароком штовхнула, розмахуючи руками, щоб утримати рівновагу. Непробачна помилка! За таке імператор відрубував пальці. – Вибачте, ваша величносте. Вибачте! Це не через вас, присягаюся! Це особисте!

Виправдовуючись, Шиль виклала все, що могло розжалобити короля. Згадала і про нахабного Джиммі, і про розпусну пані Тир, і навіть про страчену сестру Улінь.

– Якщо хтось і заслужив війну, то це уряд Кантолії, – повідомила мстиво, помітивши: Айлон зацікавлений. Раптом станеться диво, і він забуде про покарання? – Вони оббрехали Улінь. Вона була розумною. Її б не спіймали!

– Кантолія… – задумливо протягнув король. – Ну, таке. Але ж треба з чогось починати, згодна?

Звучало це дуже серйозно, і Шиль запідозрила, що своїми імпульсивними скаргами врятувала від розправи себе, але нашкодила світу набагато більше, ніж десяток Кантолій разом узятих.

– Не треба, ваша величносте, – жалібно попросила, бачачи: це марно, Айлон занурений у роздуми.

Він упав у крісло, закинув ногу на ногу і витріщився на глечик, лід навколо якого вже перетворився на калюжку.

– Ваша величносте… – благально прошепотіла Шиль. – Я не те хотіла сказати. Це в переносному значенні!

– Зникни. І передай губернатору, що його гості надто галасують.

– Ваша величносте… Вам не можна воювати!

– А хто мені заборонить? Ти, принцесо Ілесії? Чи Вайола? Хотів би я на це подивитись.

«Король Айлон такий самий, як мій брат, тільки гарний», – приречено подумала Шиль, сподіваючись, що її ім’я історики не згадають за жодних обставин. Якщо, звісно, Ельхарія не закінчить історію найближчим часом.

– Джиммі щось задумав. Він плете змову. Він має вплив на урлуків. Він переманює їх на свій бік! Якщо ви розпочнете війну, вони вас не послухаються.

Щось у цьому твердженні було неправильним, але що саме? Думки Шиль скакали в тому ж ритмі, що і її зуби, і зосередитись ніяк не вдавалося.

– Якщо я не почну війну, урлуки будуть незадоволені, і цим скористаються відступники на кшталт Джиммі, – люб’язно пояснив король. – Забирайся, бо я ще можу передумати щодо тебе. З моїх ти нащадків чи ні, а мені досі потрібен спадкоємець.

– Здібності до магії передаються по чоловічій лінії! – випалила Шиль.

– Яке щастя, що в мене є двоє статевозрілих носіїв лаорнійської крові. – Голос короля став відверто ворожим. – Як гадаєш, ваша дочка зможе дати мені повноцінного сина Лаорнії?

– Це аморально!

– Твоя сім’я віддала тебе мені в обмін на шматок безплідної землі біля моря. Для них ти – дешева річ, то чому для мене має бути по-іншому? Я можу робити з тобою що побажаю, а бажаю я одного: щоб ти забралася геть з очей і сказала губернатору, що лад унизу наведе або він, або урлуки.

Кожне слово пекло правдивістю. До Аєрських островів до Шиль ніколи не ставились як до особистості. Якби на місці короля Айлона був хтось інший, хто завгодно, хай і президент Шайласа, нічого не змінилося б. Навіть у фермерів вистачало прав та милостей, а принцеса Шиліміель не отримала від Ілесії нічого!

– Я не з ваших нащадків, ваша величносте! – крикнула Шиль не інакше як від злості, що роз’їдала серце і вимагала заподіяти біль ще комусь. – Ніхто не з ваших!

– Що ти сказала? – прозвучало загрозливо, але їй уже було байдуже.

– Запитайте Джиммі, якщо мені не вірите! – огризнулася вона і похитнулась, коли король ступив повз, до виходу з даху, зачепивши її плечем.