Королева острова Мрій. Рідний край

– Далі все просто. – Вайола висмикнула з-під руки Ромі Матеньро чистий аркуш, зім’яла його і кинула крізь вікно, цілячись у чорно-червону сукню. Не влучила, але кущ помітно розхвилювався. – Єна поховали неглибоко, разом із собакою. Поки подільник Амади перевертав важку мокру землю, велосипед украли, проте основну місію було виконано. Трохи підмастити тут і там, і за тиждень про кур’єра ніхто не згадає. Починався новий прекрасний день… І закінчився він для злочинця по обіді, коли до мене на дах прийшла компанія з поліції і я розповіла про роль телескопа в затриманні М’ясника із Картума.

– Це тут до чого? – зневажливо зареготав Ойлаф. – Маячня…

– Коли я розказую про мерзоти, мені неможливо не вірити, – скривилася Вайола. – Сумніваєтеся? Запитайте Ілінор Роу. Але повернімося на дах. Всі уважно слухають, а я у фарбах описую місячну ніч, телескоп, щасливий випадок, шантаж, здирництво, необмежену владу… Злочинець у повному а… емм… здивуванні. Перевірити телескоп він не може через сторонніх спостерігачів, тому поспішає в город бабки Клю, і оце диво! Звідти чудово видно відблиски на нашому даху. Так, вдень, і так, крізь крони, але я ж, по суті, зізналася, що спіймала його на місці злочину і збираюся активно цим користуватися. Ні в кого не завмирає серце від спогадів, панове?

Гробова тиша. Тир чув, як гудуть оси за вікном. Комусь із кущів не пощастило натрапити на невелике гніздо… Але це ні на що не вплинуло.

У хлопця із заднього ряду забурчало в животі, і всі погляди націлилися на нього. Він похнюпився, ніяково забурмотів виправдання і поліз у кишеню по шматок черствого коржика.

– Все-все, скоро кінець! – оголосила королева. – Ще трохи, і підемо на перекус. І нагадаю: перебивайте мене, якщо треба, ми зібралися тут саме для цього. Ну ж бо, сміливіше! Слово честі, будь-яка інформація буде корисною.

– Дивитися на телескоп приходили я, губернатор, Ойлаф та Ісма, Ромі Матеньро, Осси, Рунгер із дружиною, Майк Кайя із сином, брати Стайн, патологоанатом із помічницею, лікар Стью та секретар із міської ради, – сказала жінка, яка сиділа поруч із Тиром. – Коли Вайола лін Артен почала розповідати всякі жахи, Ісмі стало погано.

– Тому що я була вагітна! – Дружина Ойлафа зірвалася з місця і ляснула чоловіка долонею по плечу, ніби вимагаючи, щоб він став на її захист. – Я не могла спокійно слухати про гірлянди із кишок!

– Кхм… Люба, це не той день, – напрочуд тактовно зауважив Ойлаф. – Тоді все було в межах пристойності до моменту про відрізаний… Люба!

Ісма позеленіла, верескнула і помчала до дверей.

– Хворі виродки! Ненавиджу! Усіх ненавиджу! – долинуло з коридору.

Незабаром легкий протяг підказав, що вона вибігла надвір і не зволила зачинити вхідні двері.

– Йдемо далі, – незворушно промовила королева. – Злочинець розлючений, і я його не звинувачую. Я можу довести до сказу кого завгодно, згодні? Він дав гроші та інструкції двом типам, яких дуже легко позбутися, особливо під час затримання. У передчутті близької дози вбивці раді старатися, але замість мене перед ними опиняється Астор. Вони шоковані, залягають на дно. Надовго їх не вистачає. Допити, щиросердне зізнання, смерть… Все як із Амадою. Знаєте, що не дає мені спокою? Якби злочинець пішов на справу особисто, то довів би її до логічного фіналу. Чому він довірив це покидькам із самого дна?

– Щоб не ризикувати? – припустив Тир.

І навіщо він нагадав про своє існування? Губернатор миттю обернувся до нього. Це дратувало.

– Людина, що заколола Сірого Чу серед натовпу, побоялася вбити підлітка серед ночі у порожньому будинку? – з сумнівом протягла Вайола. – Як на мене, не варіант.

– Щоб не бруднити руки, – подав голос ді Емшис. – Деяких перешкод важко позбутися не фізично, а морально. Для таких випадків і існують найманці.

– Ой, зараз розплачуся від розчулення! – Королева вдала, що витирає очі, але надовго її не вистачило. – Залишмо це, незабаром злочинець сам розповість про свої мотиви. Продовжимо? Я була повною дурепою, тож коли знайшла Астора мертвим, то знищила листи з погрозами і втекла. Відповідно, губернатор не знав, що Амада більше не має компромату, і й далі танцював під її дудку в дрібних справах, щоб не заплямувати ім’я покійного сина.

– Звучить так, ніби я поза підозрою, – сумно посміхнувся ді Емшис. – Дякую, маленька Вайоло.

– Навпаки, дядечку Отісе, звучить так, ніби вас аж занадто мучила совість після вбивства Астора, – крижаним тоном промовила королева. – Ні в чому не хочете зізнатися?

– Хочу. Поки мій син помирав, я був із жінкою, чиє ім’я навіть не запитав. Совість мучить мене дуже сильно.

– Настільки, що одного з убивць ви довели до серцевого нападу?

Старий патологоанатом зловісно захихотів і закашлявся. Дружина стукнула його по спині, але лише додала йому гикавку.

– Той «серцевий напад» коштував дві тисячі даонів, – тихо сказала вона, допомагаючи чоловікові підвестися. – Заарештований помер, бо його нутрощі перетворилися на місиво. «Самовбивство» другого обійшлося в стільки ж. Його задушили, але якби час повернув назад, ми вчинили б так само і навіть грошей не взяли б. Пан ді Емшис зробив для Аєрських островів багато добра. Він мав право на помсту.

– Я не чіпав другого! – На обличчі губернатора з’явилася безмежна розгубленість. – Я беріг його, сподівався розколоти. Він був єдиною ниткою до замовника. Навіщо мені його вбивати?

– У вас справді не було причин. – Щось таке Тир і підозрював, але почути правду виявилося неприємніше, ніж будувати домисли. – А замовник хотів обрубати всі зв’язки, причому він знав, скільки ви заплатили за першого вбивцю. Коло звужується, так?

Старого вивели. Він поривався щось сказати, але виснажливий кашель не дозволив йому взяти участь в обміні думками.

Присутні поділилися на дві партії. Одна підтримувала рішення патологоанатома, друга дотримувалася позиції закону і була, м’яко кажучи, нечисленною. Королева не стала ні на чий бік, але Тир міг присягнутися: вона засуджує ді Емшиса тільки тому, що він не зумів вибити з заарештованих правду про замовника.