Королева острова Мрій. Рідний край

***

Пані Рей давала свідчення кілька годин поспіль і уточнювала їх після короткої перерви. Ввечері її відправили до в’язниці на південно-західному узбережжі. На цьому наполягав губернатор.

Містом повзли погані чутки про чаклунство карнаїтів. Амаді приписували всі біди, що будь-коли траплялися на Аєрських островах, гарячі голови з чиєїсь закулісної підказки агітували за самосуд (знову провокації!), і навіть нерухомі урлуки біля стін поліції вже не наганяли достатньо страху, щоб охолодити запал відплати.

Тиру ідея з в’язницею не сподобалася, хоча він визнавав: агітатори на кшталт Ілінор Роу та осмілілого медіума, який раптом став експертом у карнаїтській магії, здатні збаламутити народ до критичної позначки. Та й що в дорозі могло піти не так? Амада Рей – не очільниця бандитської зграї, визволяти її нікому, а в місті без неї стане спокійніше.

Стир Мело, кучер, – старий служака, прийшов у поліцію разом із Ромі Матеньро, маршрут «відділок – в’язниця» знає як свої п’ять пальців, на лестощі не клюне, підкуп теж не варіант. Немає у цьому світі цінностей, що могли б спокусити аскетичного самотнього вояка зі зразковим послужним списком.

І Піт Кайя надійний хлопець. Розсіяний трохи, лінивий у міру, але кришталево чистий у плані чесності. Йому не можна забруднитися, під його опікою зграя братів і сестер, а лін Артен – єдиний з відомих Тиру начальників, хто готовий терпіти «сімейні обставини» кілька разів на тиждень.

Урлук Джиммі, що крутився поблизу згідно з, якщо вірити його словам, розпорядженням королеви, теж запропонував свої послуги, що взагалі перекреслило саму можливість успішного нападу.

І Тир виявив ініціативу, напросившись у супровід. А що? У кареті місця достатньо, зайвий нагляд не завадить, та й надбавка за небезпеку на дорозі не валяється.

Лін Артен не заперечував, а ось губернатор вибухнув лайкою і наказав не ризикувати через дрібниці. Доїде Амада до пункту призначення чи ні – не має значення. Вона зізналася, і це головне. Одну загадку вирішено…

Тир так не вважав, але й не поспішав ділитися підозрами. У начальника вистачало сумнівів, а інші нехай краще думають, що все закінчилося. Місту не завадить спокійна нічка.

Присутність поліцейських дуже засмутила пані Рей. Особливо багато негативу дісталося Тиру як старшому з конвоїрів та відповідальному за переміщення заарештованої. Амада наполягала, щоб він шукав інший транспортний засіб і дозволив їй залишитися на самоті.

Якби губернатор не запропонував свого коня, Тир, можливо, прислухався б до побажань пані Рей, проте через ді Емшиса підозрілість розігралася з подвоєною активністю, і він вирішив нізащо не піддаватися на вмовляння та провокації.

– Піте, поспостерігаєш здалеку, – розпорядився Тир.

Стара поліцейська шкапа цілком могла встигнути за тюремною каретою.

– Неспокійно мені, інспекторе. Якось це все неправильно… Я залишуся з пані Рей. Її хоч обшукали?

– Так, начальник покликав Ісму Леолу… У сенсі, Ісму Ойлаф, – заспокоїв Піта Тир, хоч і в нього на душі було негаразд.

– Даремно її не закували як слід, – гнув своє Кайя. – Наручники – це ж ніщо, бо ця жінка – не людина, а шалена звірюка. Не зводьте з неї очей, а то хтозна…

Верховий кінь закульгав ще під час виходу зі стійла, і це змусило змінити плани. Піт Кайя приєднався до Тира всередині карети, Джиммі хвацько застрибнув на дах і пообіцяв пильнувати. Він не приховував насмішки і зовсім не розумів, чому елегантна жінка зі смутком в очах може спричиняти побоювання.

– Ну, з богом, – голосно прошепотів кучер, і колеса почали рухатися.

– З богом, – демонстративно відгукнулася Амада Рей.

Тир подумки прикинув маршрут. Сумнівних місць на ньому було два: біля порту, де за гарної організації можна з нальоту відбити заарештовану і вийти в море, перш ніж підніметься тривога; і на вузькому перешийку біля колишньої вілли Рахентен, де легко організувати засідку, перебити конвой і спуститися до рибальських пристаней.

Втішало те, що жоден адекватний найманець не полізе на урлука. Ну і те, що для нападу потрібні вірні спільники на волі, а Амада присягалася, що діяла сама.

Тир їй не вірив. Вона говорила дуже злагоджено і не плуталася в деталях, але йому здавалося, що це все награно – як в інтерв’ю, де питання відомі заздалегідь і є час підготувати відповіді. Він не сумнівався в тому, що пані Рей здатна і вбити, і приховати вбивство, і торгувати уку-ука, і вести справи з кримінальним світом, але…

«Не в таких масштабах», – підказувало чуття.

Амада загрузла у криміналі, проте сам початок її одкровень був притягнутим за вуха.

Закостенілі злочинці Тазер Хол і Вірс Жакорель змусили молоду недосвідчену провінціалку налагоджувати ринок збуту величезних партій наркотиків? Та годі! Більше схоже на те, що Амада постачала уку-ука для друзів з вищого товариства Аєрських островів і поступово розширила коло споживачів за допомогою Сірого Чу, який відкрив наркотикам шлях до будинків середнього класу. Але оптові продажі? Зв’язки із материком? Безмежна довіра «Вітру Смерті»? Тричі ні!

У місті хвалили ділову хватку Амади Рахентен, але тепер ясно: її успіхи – звичайне відмивання грошей. Та вона майже збанкрутувала, коли спокусилась на «золоті гори» і вклала особисті заощадження в якусь липову компанію!

– Інспекторе? – вкрадливий голос Піта вирвав Тира із задуми. – З нею щось не те. З нашою тигрицею в клітці.

Навіть у світлі місяця, що пробивався крізь велике заґратоване вікно, було видно, що Амаді погано. Вона скрючилася в кутку, притиснула руки до живота і важко дихала, дивлячись у підлогу.

– Уку-ука? – сполошився Тир. – Знову? Вона ж провела весь день у нас! Мело! – Він підхопився і, перегнувшись через витягнуті ноги пані Рей, стукнув кулаком у передню стінку. – Розвертайтеся!

«А раптом це пастка?» – промайнула тривожна думка.

Тир повернувся до вікна і схопився за кобуру. Пальці натрапили на тонку руку заарештованої, що була на мить швидшою.

– Даремно ви не послухалися батька, інспекторе. – Амада наче струснула з себе хворобливий вигляд і продемонструвала неабияку силу. – Він поганого не порадить ні улюбленому сину, ні невдячному байстрюку. Негайно накажіть зупинитися. Самі знаєте, я вистрілю без жалю. Два заручники – це дуже зручно.

– Джиммі не дозволить вам утекти! – викрикнув з-за плеча Тира Піт. – Одумайтеся! Вам же буде гірше! Ви могли піти за психічною статтею, але якщо втечете, будь-який суддя дасть вам найвищу міру.

– Стули пельку, виродку! – гаркнула пані Рей, втискаючи дуло револьвера в бік Тира і жестом наказуючи йому повернутися спиною. – Я звикла до брехні, але не потерплю її із уст сортирної ганчірки. Мене не помилують. Я сама себе врятую. До речі, мало не забула… Зброю сюди. Ти ж не хочеш згрібати кишки інспектора? Руків’ям уперед! Пам’ятай: якщо мені доведеться застрелити байстрюччя, наступним у черзі будеш ти.

Піт повільно дістав револьвер, але не поспішав його опускати – спостерігав за Амадою, голосно дихаючи.

Карета хитнулась і зупинилася.

Обличчям пані Рей пробіг місячний промінь, і Тир, на мить обернувшись, зрозумів: вона хоче вистрілити, проте стримує себе до певного часу. Досить необережного слова, щоб її спровокувати, не те що зайвого руху Піта.

– Не зволікай! – крикнула Амада. – Кидай і відчиняй двері.

– Там же Джиммі! – нагадав про очевидне Піт.

Ствол його револьвера хитнувся, піднімаючись до рівня грудей заарештованої. Тир мимоволі відхилився на кілька градусів убік, забираючись з лінії вогню.

– Так, Джиммі, і він чудово розуміє, що куля швидша за магію. – Як не дивно, непослух Амаду не розлютив. – Продірявити тебе задля наочного прикладу? Для відступу мені вистачить і щеняти.

Тир відчував, що він на волосині. Пані Рей говорила одне, але мова її тіла стверджувала: їй начхати на долю інспектора, і вона анітрохи не боїться Піта. Певне, вона навіть воліла б позбутися одного заручника і залишити того, хто буде слухнянішим.

Стривайте! Що за дивні ідеї? Піт чинить наперекір злочинниці, тримає її на прицілі. Чому це Тир раптом вирішив, що ситуація докорінно зміниться?

Ні, чому Амада так вирішила? Вона поводилась надто самовпевнено! Будь-хто на її місці виявив би обережність і не прибирав би зброю від заручника, щоб підвестися і з розмаху вдарити того по голові.

– Подякуй татусю, – голосно прошепотіла вона.

І все вибухнуло. Гуркіт, спалах, дикий біль у лобі…

«Подякувати ді Емшису?.. За удар чи за те, що я досі не вбитий?» – встиг подумати Тир, перш ніж впасти обличчям на ґрати.

– Як же так?.. – почув він приголомшений стогін пані Рей, а слідом за ним на потилицю знову опустилося руків’я. Не з силою – револьвер наче випустили.

– Інспекторе! Ви як?! – крикнув Піт біля самого вуха, і це теж було схоже на удар. – Інспекторе!

– Як же так? – шепотіла десь поряд Амада.

Двері вирвали повністю, теплий вітер пронісся багатостраждальною головою, поворушив чомусь намокле волосся, і Тир здавленого охнув, уявляючи, як пояснюватиме начальникові весь цей хаос.

– Мені хтось пояснить, чому вона вважала, що він на її боці, а він пристрелив її як скажену собаку, щойно з’явилася можливість? – з цікавістю мовив Джиммі. – Чисто для довідки: я не втручався, бо якби я пробив дах, ви перестріляли б одне одного від переляку.

Піт випав з карети на розбиту дорогу. Судячи зі звуків, його безжально знудило в хвойних чагарниках.

У Тира все плавало перед очима, зосередитися на чомусь конкретному не виходило.

– Якщо «він» – це я, то я нічого не знаю, – відкашлявшись, сказав Піт. – Вона відкрилась, я вистрілив. Нас так учили. Це за протоколом.

– Може, вона заплатила, та не тому? – Стир Мело важко зістрибнув додолу і зашипів, невдало наступивши на камінчик. – Наш Піт чесний хлопець, вишеньку в чужому дворі ніколи не зірве.

– І ніякий корабель на мене не чекав, – прошелестіла самими губами Амада Рей. – І нічого не домовлено з ельхарцями… Гарна брехня… Я мала померти. Як усі. Я не особлива.

Більше Тир не почув від неї жодного звуку. Коли він трохи оговтався, Амада була мертва. І, схоже, її останні слова доповнювали її ж зізнання.

– Їй пообіцяли влаштувати втечу, але відправили на вірну смерть, – констатував Джиммі, перев’язуючи рану Тира. – Я б також її вбив. Королева не хоче жертвувати тобою, інспекторе, навіть заради цінних свідків.

«Нарешті й аптечка стала в пригоді», – відсторонено думав Тир, намагаючись не дивитися на накриту старим покривалом жінку на сусідньому сидінні, під яким у процесі метушні виявився заряджений жіночий револьвер, явно призначений для Амади.

Його підкинули на території поліції, інших варіантів немає, причому після того, як пані Рей вирішили перевезти. Хтось зі своїх – зрадник. Амаду притиснули, співучасник переконав її взяти всю провину на себе і відправив на забій.

Хто підкинув? Теоретично це міг зробити будь-хто досить відчайдушний.

Хто послав? У відділку з Амадою спілкувалися лін Артен, сам Тир, поліцейський секретар, губернатор та Джиммі. О, ще Ісма, дружина старшого інспектора Ойлафа, що так раптово звільнився.

А раніше?

Втім, всерйоз як підозрюваного Тир розглядав лише одну людину, нехай і ловив себе на тому, що це абсолютно упереджена думка.