Королева острова Мрій. Рідний край

– Ніхто при здоровому глузді не відмовиться від чашки міцного чаю з листочком смородини, – переконано заявила розпатлана Тола урлуку Лювіху, що методично обшукував кухню в пошуках кави.

Тиру вона трохи дружелюбніше повідомила, що ні лін Артен, ні його дочка вдома не з’являлися (їм обом і раніше траплялося ночувати в поліції) і запропонувала швидкий сніданок.

– Отому ж прошеному однаково не сподобається, – кивнула убік будинку. – Приперся серед ночі, кімнатами перебирає… Там убивство, там павуки, там не прибрано… А мені прислужувати треба, бо король! Пощастило, що ви за розум взялися і додому повернулись, інспекторе. Вас би його нелюди викинули на вулицю без запитань.

Тир від їжі відмовився. Який сніданок, якщо від новин голова йшла обертом, а поділитися ними не було з ким?

І начальник тишком підклав свиню. Вночі таку переконливу промову виголосив про необхідність відпочинку для продуктивної роботи, а сам? Тира совість їла, поки він із ліхтарем детально оглядав місце злочину, – не довіряв сонному Носатому Мурші, якого поставили чатувати. А лін Артен тим часом теж займався справою, причому відкрито, причому з дочкою, причому всі про це знали і схвалювали!

Ще й Ши Міль треба терміново забрати з цього будинку. Тир не думав, що її чекає місце нової королеви або хоча б постійної фаворитки, але самовдоволені безсоромні чоловіки на кшталт короля запросто скористаються наївністю самотньої беззахисної дівчини. Не буде ж Айлон вічно забавлятися? Шиль гарненька і вразлива, а це поєднання багатьох довело до біди.

І куди вона зникла? Невже здуріла і повернулася по залишені речі?

– Інспекторе, я готова. – Ши Міль збігла з другого поверху за мить до того, як Тир встиг постукати у двері короля. – Поїхали швидше.

Вона притискала до грудей книгу, обмотану газетою, і дивилася дуже винуватим поглядом. Схоже, взяла якийсь довідник про карнаїтів у Вайоли лін Артен. Тир не збирався дорікати. Шиль із тих, кого совість покарає задовго до закону. Та й це ж не заради примхи – для спільної справи.

– Ой, щоденники! – Лекторка залилася фарбою і схопила перев’язані мотузкою блокноти, притулені до стіни. – Ледь не забула. Ходімо! – Вона вискочила на ґанок, майже врізавшись у Лювіха, що став жертвою переконань Толи і ніс щось схоже на густий компот. – А де кінь?

Тир забрав у неї записи Ламбе і простяг руку по книгу з кімнати королеви, але Шиль злякано відсахнулася, наче він збирався зірвати намисто з її шиї.

– Я сама! – Її щоки за кольором могли змагатися з маками, що палали на узбіччі. – Це зайве! Чому я не бачу коня?

«Боїться, що я пошкоджу книгу, тому змінює тему», – підсумував Тир і представив свого сьогоднішнього помічника, який чекав за воротами, – новенький казенний велосипед.

– Я не можу! Це ж не… незручно! Інспекторе, я нізащо не сяду на це… на цю… Ви мене не змусите!

Стукнули вхідні двері будинку лін Артена. Король у трусах і халаті вийшов на ґанок, щоб демонстративно виплеснути вариво Толи на усипану росою травичку, яку недогризли крандаїли, і з хрускотом потягнувся, мружачись на сонці.

– Інспекторе Тир, ми ж поспішаємо. – Шиль із силою штовхнула Тира до велосипеда. – У вас же безліч справ. Куди мені сісти?

Книгу вона не віддала, хоч на багажнику місця вистачало. На спуску запанікувала і мало не спричинила аварію. На рівних ділянках дороги так намагалася тримати дистанцію, що Тир ледве утримував рівновагу. Коли він передав Ши Міль назад своїй матері й пропустив нотації повз вуха, то відчув щось схоже на полегшення.

Безсумнівно, гостя з Ілесії красива, освічена і елегантна, будь-який чоловік був би радий познайомитися з нею ближче, але Тир усе частіше ловив себе на тому, що часом забувається і ставиться до неї як до дитини – розумної, гарненької, на шляху до дорослішання, але – дитини.

Він не міг уявити, як Шиль стала лекторкою, та ще й отримала призначення за море. Хоча, якщо подумати, останнє пояснити найлегше. Хто захоче тримати у столичному відділенні дівчину з емоційними стрибками підлітка і нульовою здатністю прогнозувати наслідки своїх дій?

– Це що за метання? – Мамі повернення гості не надто сподобалося. Вона навіть перестала місити тісто, щоб наздогнати сина на вулиці й продовжити незакінчену нотацію. – Рано вам бігати туди-сюди. Сусіди скоро з вікон випадатимуть, щоб не пропустити черговий поворот драми.

– Пізніше поясню. Дуже поспішаю, мамо, – прикрився зайнятістю Тир. – Нікому не довіряй і будь обережна.

– А весілля? – у голосі матері переважав скепсис. – Готуватись?

– Ні, Ши Міль тут у справі. Вона допомагає слідству, – сказав він напівправду і відчув укол розчарування, побачивши полегшення на обличчі Шиль. – Допоможеш їй, мамо? Там багато роботи.

– Краще я обід приготую, – пом’якшала мати й відмахнулася від кішки з сусідньої вулиці, привабленої дріжджовим тістом на її пальцях. – А ти не смій ризикувати, чуєш? Героїв у цьому світі повно, а син у мене один. Куди задкуєш, коли я з тобою розмовляю?!

– Нікуди не ходи, мамо! Сидіть удома обидві!

– Тирішере! Це вже занадто! Нам треба серйозно поговорити.

Тир малодушно змився.

***

Млявий, небалакучий, зовсім на себе не схожий Носатий Мурша зустрів Тира повідомленням про те, що начальник чекає в кабінеті, і втратив інтерес до всього світу. Виглядав він кепсько – сутулі плечі, опущена голова, бліда шкіра, до крові потріскані губи… Наче від учора, коли Мурша випромінював здоров’я і розносив плітки швидше, ніж встигав додумувати яскраві деталі, минули тижні. Прибиральниця попросила його забратися зі шляху швабри, але він не зумів навіть відсунути ноги і не розсердився, коли брудна вода заляпала черевики.

– Ви захворіли? – співчутливо запитав Тир і подумки вибачився за те, що вночі сварив підлеглого за лінощі.

Через зміну влади поповнення штату, що розбігся хто куди, йшло геть погано. Лін Артен просив усіх співробітників, придатних до роботи, виявити розуміння і старатися за двох. Носатий Мурша був у перших лавах активістів. Схоже, для його самопочуття це не минуло даремно.

– Ох, інспекторе, ви й не повірите… Мене бабця Клю прокляла, бо я зібрав своїм кроликам поламану капусту. Каже, краще б усе згнило, і я разом із ним. То мене всю ніч трясло, а недавно зовсім скрутило…

– Чому ви не в лікарні?

Мурша гірко зітхнув, витер піт з чола.

– Не можу, – сказав із мукою. – Тут королева, і вона розповідає про короля таке! Аж вуха трубочками скручуються.

– Хіба вона не в кабінеті начальника? – здивувався Тир.

У його розумінні потайлива Вайола лін Артен – остання у списку тих, хто ділитиметься особистим із головним пліткарем острова. Кабінет розташовувався наприкінці коридору, далі – лише сховище доказів та великий зал для нарад. Щоб почути з приймальні, що там відбувається, треба бути чарівником.

– Угум, – погодився Мурша. – Але я їм чай носив і зараз знову понесу.

– Чай? Його ж інспектор Ойлаф вкрав, коли звільнився.

Тир сумнівався, що запаси встигли поповнити. Було не до того. Спочатку Сірий Чу, потім повірений Шаран Занг… Лін Артен домовився, щоб співробітники, які залишилися на службі, їли в сусідній забігайлівці за державний кошт.

– Чай є, нова банка, губернатор передав, – заперечив Мурша. – Чорний, крупнолистовий, дуже ароматний. Добре, що я встиг спробувати його до того, як мене наздогнала помста бабки Клю. Зараз не відчуваю ні смаку, ні запаху… Ходжу, як овоч.

Тир втратив дар мови. Він дивився у згаслі очі Мурші і подумки формулював свою першу ініціативу на новій посаді: обов’язковий тест на інтелект для всіх без винятку!

– Негайно кличте лікаря! – пролунало з легкою ноткою істеричності. – Це уку-ука-рі!

– Отрута? – не повірив Мурша. – Звідки? Я навіть пилок не нюхав… Давно вже не нюхав… Взагалі не нюхав… Ніколи не… Я закон шаную.

– У прокляття повірити легше?! – остаточно оскаженів Тир. – Негайно до лікаря!

– Сірого Чу вбили магією. Вона поруч, – затявся патрульний. – Але якщо хочете, я сходжу в лікарню, – здався він, побачивши озвіріле обличчя співрозмовника. – Ще разочок віднесу чай – і сходжу.

До Тира нарешті дійшло: Мурша дивний, настирливий, нестерпний, проте не дурний. Це й справді уку-ука. Час іде на хвилини, якщо вже не скінчився. Уку-ука всмоктується вельми швидко.