Королева острова Мрій. Рідний край

Я не встигла переодягнутися, але не думаю, що дві невеликі дірочки в рукаві були надто помітні. Поряд із Айлоном можна хоч голяка стояти, в центрі уваги все одно буде він. У нього це як дар, схожий на магічний. Де б Айлон не з’являвся, всі погляди поверталися на нього. Він як північний полюс, оточений компасами. У нього є унікальна сила, яку наш світ давно втратив, у людей – потреба тягнутися до позамежного.

Але чоловік мене здивував.

Колишній чоловік. Напевно, вже колишній.

З вікна сховища для доказів, що найчастіше використовувалося просто як сховище, я бачила: він пройшовся головною вулицею у всьому своєму блиску і навіки в’ївся містянам у пам’ять. І що з того, що його обладунок призначений для магічних боїв? На вигляд він вражаючий, усередині підтримується комфортний клімат. Всі у виграші. Глядачі отримали хвилю емоцій, Айлон потішив самолюбство.

Але потім!

Не чекала такого, чесне слово.

У відділок він увійшов як нормальна людина. Поправка: як король у статусі інкогніто. Ні пафосу, ні гримаси: «Ви – пил під моїми ногами, жалюгідні люди», ні зневажливих манер. Таким Айлон був у Ельхарії – серед «своїх», без необхідності доводити силу всьому світу.

Він відповів на нерозбірливе привітання прибиральниці і впевненим кроком найкращого начальства у Всесвіті підійшов до кабінету мого батька. Підняв руку, щоб постукати, але я нещільно закрила двері і їх хитнув протяг. Айлон побачив, що відбувається всередині, і…

Боже ж ти мій, він розгубився!

Я не бачила його обличчя, але це нервове посмикування плечем, нахил голови, постукування п’ятою ні з чим не переплутаєш. Вони свідчили, що заготовлена промова не підходить для ситуації. Треба імпровізувати, а це ельхарський король умів погано.

Він рішуче розправив плечі, хвацько переступив поріг, відтарабанив малозрозумілу нісенітницю і влаштував хвилинку магії для дітей дошкільного віку.

Я його просто не впізнавала! Айлон ніби обнюхатися уку-ука, нічим іншим його дивна поведінка не пояснювалася.

Потім заговорив батько, і до мене дійшло: дійство переді мною – не побічний ефект лаорнійської магії, а незграбний момент під назвою «знайомство з батьками». Він не знайомий ні мені, ні тату, ні колишньому (а чи колишньому?) чоловіку.

Протилежною статтю я почала цікавитися після втечі з дому, а минулі шлюби Айлона ґрунтувалися на політиці і не передбачали теплих родинних стосунків.

Втім, як і наш. Не леститиму собі – я не особлива. Моя головна перевага – вміння знаходити спільну мову з урлуками, але тепер Ельхарія чудово обійдеться без цього.

Айлон уникає конфлікту, та й годі. Він сумнівається, тому що не вибрав лінію поведінки з моїм батьком. Все. Нема чого забивати голову підлітковими фантазіями. Я давно не в тому віці, коли у всьому шукають таємний сенс.

Але Айлон і справді поводився як збентежений юнак. Він вилетів з кабінету кулею, немов сестри Плац від зубного лікаря. На його обличчі змішалися досада, полегшення і злість, але воно розгладилося, коли Айлон побачив мене, стало неочікувано радісним.

І я зробила одну з найбільш непробачуваних дурниць у своєму житті. Я поцілувала його за звичкою, і він мене не зупинив!

Це було неправильно. Ми поставили жирну крапку у стосунках. Я не хотіла невизначеності ні зараз, ні будь-коли.

Але Айлон обіймав мене – такий близький і колись рідний, мій король із важким характером і впертістю всіх лаорнійців разом узятих, стародавній чаклун, що в сучасному світі довіряв лише одній людині – мені, черствій товстошкірій одиначці.

Ми не підходили одне одному за жодними критеріями. Айлон – правитель до глибини душі, здатний вести за собою народи. Я – остров’янка без виховання, дика жінка, як він називав мене спочатку. За мною підуть хіба що крандаїли, та й то якщо я пообіцяю їм частування.

Не варто ворушити минуле!

– Як поживає ілеська принцеса? – запитала я, переводячи дух, щоб охолодити запал реальністю.

– Впевнений, риби нею задоволені, – почула у відповідь.

– І яких вона розводить?

Ревнощі – дивна річ. Раніше я не відчувала до принцеси Шиліміель зовсім нічого. Те, що вона забрала, мені не належало. Ні Айлон, ні Ельхарія – не моя власність. Хіба що Джиммі… Його я не хотіла віддавати.

І не віддала.

Але варто було принцесі замахнутися на те, чим вічно дорікали мені (дивні тварини – моя доля, з цим ніхто не посперечається), як я відчула потяг до суперництва. Його могли погасити слова про те, що Шиліміель колекціонує золотих рибок, проте якщо вона має рибу-клі чи когось на кшталт того… Я готувалася засмутитися.

– Великих і хижих, – посміхнувся Айлон.

Трясця. Це було як удар у сонячне сплетіння. Я звикла бути єдиним та унікальним монстром і на Аєрських островах, і в Ельхарії. У мене наче відібрали щось важливе.

– Хіба ви з Джиммі не згодували її рибам? – продовжував Айлон, незважаючи на безліч свідків, що припали до кожних дверей. – Чим же ще пояснити той прикрий факт, що я досі не бачив цю найдостойнішу із дівчат?

– Джиммі доставив її в Ельхарію! – розлютилась я. – Він ніколи не бреше!

– Не сумніваюся, – прозвучало настільки багатозначно, що я схаменулася.

Не час для сварки. І не місце, о так… На допит якраз прибула Ілінор Роу з мовчазною підтримкою в особі похмурого нареченого, але мій крик змусив її схопитися за серце й осісти на під’їзну доріжку.

– Ти надовго? – запитала я Айлона, повернувши пристойну дистанцію.

– Я вже тобі набрид? – відповів питанням він.

– Ти – моє минуле, а я не люблю колупатися в ранах.

– Значить, рани?.. Тобі не байдуже?

– Розумій як хочеш. Зустрічей уникати не буду, повторювати помилки – теж. І я розберуся з Джиммі.

Безглуздо вдавати, що нічого не було і це «нічого» ніяк на мене не вплинуло. Але ще дурніше чіплятися за спогади. Я бачила межу між бажаним та можливим, і я збиралася переступити її з найменшими втратами.

– Вашого покійника проткнули звичайною зброєю на очах у натовпу. Чому ти ходиш одна, чапле?

Звертання різало слух. «Чаплею» я була для людей, які десять років заміняли мені сім’ю. Ді Крайн, Олівія, Одновухий Чим, навіть нестерпний Ламбе… І Айлон. Якось непомітно він проліз у цей список. Треба гнати його звідти чимшвидше!

– Я відпустила Джиммі.

– За які заслуги?

– За вірність.

Слова злетіли з губ, перш ніж я згадала про ілеську принцесу. Називається, вибрала причину… Наче я схвалювала його дії!

– Правильно буде – на зло мені, – заперечив Айлон, – але урлука не можна взяти і звільнити. Вони – іграшки творця. Якби все було так просто, їх би не штампували пачками.

– Вони переживуть нас обох.

– Подивимося.

Це мені не сподобалось. У Айлона вистачає диких ідей. Раніше більшу частину з них я викорінювала здоровим глуздом або умовляннями, а зараз у нього розв’язані руки.

– Урлуки – моя турбота, – підтвердив він найгірші побоювання. – А до тебе прийшла та істерична жінка у воронячому вбранні. Можеш не поспішати, я почекаю.

– А треба?

Я не уточнювала, що саме. Айлон не дурень.

– Ти все ще моя дружина, чапле. Моя дружина та піддана. Я маю право на діалог.

– Визначся спочатку, дружина чи піддана. Це взаємовиключні поняття.

– Для всього світу ні.

– Але для урлуків – так. Поки в Ельхарії рушійна сила – вони, будь такий ласкавий або рахуватися зі мною, або відпустити мене.

Айлон розвернувся на п’ятах.

– Тебе ніхто й не тримає, – кинув через плече. – Бажаю щастя у новому житті.

Він пройшов повз Ілінор Роу, що валялася на лаві в позі в’яленої риби-імки, скочив на коня зі стайні губернатора…

Здається, я його розлютила.

Чим?

Гадки не маю.

Я не вмію грати у всі ці ігри з удаванням і сюсюканням. Точніше, вмію – перед ворогами. Але Айлон не заслужив обману. Ми маємо розбіжності, головна з яких полягає в тому, що я і не лаорнійської крові, і не королівської. Чесність – єдине, що скріплювало наш крихкий нерівний союз. Я не збиралася зраджувати це маніпуляціями.