Королева острова Мрій. Рідний край

«Ні, Вайола не чаклунка і навіть не з нащадків лаорнійців. Тут щось інше», – заїкнулася логіка, але Шиль придушила її теорією про світове панування і уявними картинами майбутніх руйнувань.

– І як минув експеримент? – безтрепетно уточнила Вайола.

– Прекрасно. Я дізнався, що справді вільний, і можу відкрити тобі найбільшу таємницю Ельхарії.

Шиль тихо ахнула, подалася назад і виявила, що урлук спостерігає за нею поверх пишної дикої троянди.

– Сорочка… Вже несу, – пробурмотіла Шиль, дивуючись двом речам.

Перша: їй анітрохи не соромно за підслуховування. Друга: дивитися на напівоголеного Джиммі приємно, хай і ніяково, особливо після недавнього чтива.

Він був вищий за короля Айлона, широкоплечий, з рельєфними м’язами і впевненістю в кожному русі. Зовсім як чоловік на ілюстраціях… Шиль червоніла і блідла, але не могла відвести погляду.

– Таємниця почекає, – посміхнувся урлук і байдуже повернувся до неї спиною, підступив ближче до Вайоли. – Я знайшов те, що ти шукала, королево. Хочу відвести тебе туди, доки король обдумує моє майбутнє. Гей, принцесо Ілесії! – звернувся до Шиль через плече. – Я все ще чекаю сорочку. Чи тобі так більше до вподоби?

Вона спалахнула, бігцем кинулася до хати. У голові панував туман, зітканий зі страхів, припущень і непристойних думок. Через це не вдалося швидко донести пані Тир своє прохання, а коли Шиль нарешті отримала бажане і вийшла до воріт, на вулиці нікого не було, хіба що товстий рудий продавець морозива штовхав фургончик і лаявся на ціни в майстерні. Брак слухачів не заважав йому говорити на весь голос.

– Ті двоє пішли в карнаїтське селище, – оголосив він, витираючи піт з чола смугастим рукавом, хоча Шиль нічого й не питала. – Я їм сказав, що там Великий Карнаїтський Чаклун проводить магічний сеанс на чорному камені. У сенсі, наш оновлений медіум викликає дух карнаїтсьткого шамана. І тобі ось кажу. Можеш не дякувати.

Шиль і не збиралася ні підтримувати несподівану розмову, ні слідувати за Джиммі та Вайолою. На неї чекало завдання від інспектора Тира. Шиль би обов’язково присвятила йому залишок дня і досягла б результату! Але ледве продавець підтягнув свої штани, схожі на розмальовані вітрила, і кивнув на прощання, поряд матеріалізувався Лювих із повідомленням про те, що король запрошує Ши Міль на вечерю, відмова не приймається.

«Он як? Я прийду. Ще й як прийду! Я йому покажу!» – шкода, що геройствувати вона могла лиш у своїй голові і придумала тільки один спосіб зберегти дистанцію: благати королеву про допомогу хоча б сьогодні.

«Поселення карнаїтів? Я знаю, де це», – а подальший план Шиль збиралася сформувати на місці. Все одно жоден із попередніх, навіть ретельно обдуманий і більш-менш адекватний, не спрацював.

***

Біля стародавнього вівтаря було небагатолюдно, проте публіка підібралася на подив різношерста, і створювалося враження, що присутні як мінімум удвічі більше людей, ніж насправді.

Шиль захекалася, спітніла, наковталася пилу… Вона зупинилася віддалік, соромлячись свого розпатланого вигляду. Наздогнати урлука – непросте завдання, особливо коли на ногах вузькі лаковані туфлі, а стежка то піщана, то кам’яниста, то вимита дощовою водою.

Добре королеві… Вона вже в тому віці, коли зовнішність і поведінка не мають значення, і може зі спокійною душею бігати босоніж. А Шиль хотілося бути красивою і достойною для всього світу, крім короля Айлона. Але ельхарський правитель на нараді з губернатором, про це розказала пані Тир, тож про зустріч із ним не треба турбуватися до самого вечора.

Грозові хмари нависли над островом, обіцяючи потоки води з хвилини на хвилину. Шиль пошкодувала, що не взяла парасольку, потім зауважила, що ні в кого з присутніх немає захисту від опадів, і викинула це з голови. Не можуть же півтора десятка людей колективно помилятися? Напевно, тут так заведено.

Угран Зорянонароджений стояв біля вівтарного каменю, піднявши руки до неба. Його одяг нагадував вбрання фокусника, розмальоване обличчя наштовхувало на думки про клоунів, але оточення сприймало те, що відбувається, напрочуд серйозно.

Сестри Плац (усі семеро) дивилися на медіума, повідкривавши роти. Наймолодша з них, фарбована пухка матрона, періодично щось тихо говорила зовсім юній дівчині з одухотвореним обличчям і пір’ячком папуги на капелюсі. Та слухала неуважно – розсіювала увагу між вивіреними рухами Уграна, молодим чоловіком з робітничого класу та дівчинкою-підлітком – судячи з прикрас, шанувальницею карнаїтського культу.

Дівчинка, як і більшість публіки, про медіума давно забула і позирала на королеву. А, може, на Джиммі… Він уже прикрився смугастою майкою, які носили тутешні робітники, але від цього став виглядати ще непристойніше. Шиль готова була стукнути себе, аби викинути з голови всяке таке зайве й непотрібне. Особливо картинки.

Вайола побачила її і махнула рукою, підкликаючи ближче.

– Не ходіть за мною, я більше не полізу у справи Айлона, – сказала вибачливим тоном, коли Шиль підійшла. – Ну справді, я ні на що не вплину. Мені, мабуть, навіть перед цим паразитом, – кивок на Уграна, – доведеться вибачатися.

– Чому?

Співрозмовниця зрозуміла питання по-своєму, хоча медіум не цікавив Шиль узагалі.

– Він не вигадував, – відповіла Вайола з гримасою. – Коли він різав пальці і малював кров’ю по грязюці, ми з Джиммі сперечалися, чи буде інфекція, а потім дещо вловили. Апчхи!

– Будьте здорові.

– Дякую, не завадить, – усміхнулася королева. – Сонцельки розцвіли, в повітрі багато пилку. А наш медіум робить те саме, що й Арахлона Душогубка на острові Мрій.

«Хто? Де?!» – ледь не ляпнула Шиль.

Вона чула про острові Мрій як про місце, де повернувся з небуття ельхарський король, але ім’я Арахлони для неї не означало зовсім нічого.

– Це дар карнаїтів, що харчується від залишків лаорнійської магії, – продовжувала Вайола, не помітивши затримки. – В Ілесії Угран не наважувався на аж настільки явну демонстрацію. Не дивіться.

– Чому? – знову запитала Шиль.

Що б не робив медіум, це було краще за уяву, яка розігралася не на жарт.

– Та чорна плита – елемент лаорнійської споруди, що підкорювала час, – вліз із поясненнями Джиммі. – Все давно зруйновано, але навіть відлуння лаорнійської магії сильніше за карнаїтів і впливатиме на будь-яку маніпуляцію. Наприклад, якщо хтось у місті зробить любовний приворот за карнаїтськими ритуалами, в нього вплететься тінь Лаорнії.

– Я не розумію, – нерішуче зізналася Шиль, відганяючи від обличчя метушливого метелика. – Медіуми розмовляють із духами, хіба ні?

– Медіуми витягують гроші, – відрізала Вайола. – Угран Зорянонароджений – не виняток, але магія робить його вистави якіснішими. Він чаклує по-справжньому, хай і слабенько. Він дає людям реальні голоси, знаки, тіні й таке інше, ясно? До потойбіччя це не має стосунку, та кому яка різниця? А тут панує магія Лаорнії. Що б той паяц не начарував, до цього додасться часовий ефект.

– Однаково не розумію… Чому мені не дивитись?

Вайола закотила очі, демонструючи очевидну досаду.

– Чорний блискучий камінь лаорнійців карнаїти використовували як жертовник. Ви дійсно хочете побачити, яку часову аномалію він покаже?

Шиль взагалі не хотіла перебувати поруч із магією і вже багато разів пошкодувала про те, що прийшла сюди. Люди дивились на медіума як на джерело розваги. Навіть Вайола. Як вона могла спокійно ставитися до таких речей?