Королева острова Мрій. Рідний край

Айлон вказав на «Чарівницю», навколо якої кружляли нахабні чайки.

– Її побудували для тебе, але я не зміг визнати, що це подарунок, – промовив зніяковіло. – Здавалося, варто це сказати, і ти підеш у те життя, з якого я тебе вирвав. Ми ж домовилися, пам’ятаю… Я запропонував це, щоб ти не почувалася бранкою, і не міг порушити обіцянку.

– А моєю думкою поцікавитись не судилося?!

Він скоса глянув на мене, і вперше в житті я побачила в його очах справжнісінький страх – такий реальний, що я і не усвідомила, коли притулилася до плеча Айлона в марній спробі підбадьорити і стати опорою.

– Ти ніколи не казала, що хочеш залишитися, моя любове, – промовив він із каяттям.

– Як і ти!

– Хіба я міг? – скинувся король. – Я – повелитель, мої бажання закон! – Його голос тремтів. – Я не хотів утримувати тебе силою. І зараз не хочу.

– І ти запхав себе в повну дупу, аби я приділила тобі ще трішечки уваги? А що далі?!

Айлон обійняв мене, захищаючи від вітру. Його не хвилювало, що Джиммі стоїть лише за кілька кроків від нас. Урлуки – як речі: мовчазні й покірні. Я так не могла.

– Ти не реагувала ні на зневагу, ні на образи, ні на принцесу Ілесії, але ти сказала, що ризикнеш заради мене за будь-якої ймовірності успіху, – прозвучало схвильовано, – і я зрозумів, що це мій другий шанс. Перший я упустив, ніколи собі цього не пробачу. Але якби у мене з’явився додатковий час…

– Нічого б не вийшло без відвертості! Я думала, ми чесні одне з одним. І я була з тобою не тому що ти наказав, володарю! Мене підкорила Ельхарія! Урлуки, магія, культура стародавньої Лаорнії! Я хотіла брати участь у всьому цьому!

Джиммі тактовно кашлянув.

– Боюся, король чекав інших слів, королево, – промовив вибачливим тоном. – Що-небудь про кохання, наприклад.

– Зникни! – визвірилась я на нього.

Він винувато розвів руками і забрався подалі до стежки.

– Пусти. – Я спробувала звільнитися з хватки Айлона, але той тримав міцно і аж ніяк не ніжно. – Я серйозно.

– Вибач… Не хочу, щоб ти пристрелила мене чи скинула вниз, як той камінь.

– У мене є причини?

Ну правда ж, поки не сталося нічого такого, чого я не змогла б пережити.

Айлон послабив хватку, дозволивши мені обернутися до нього обличчям.

– Будуть, коли я розповім усе.

На його скроні пульсувала жилка. Я несвідомо потяглася до неї губами, але схаменулась в останню мить, змусила себе зупинитися і безглуздо застигла навшпиньки.

– Ти загнав себе в пастку, щоб я допомогла тобі вибратися і в процесі порятунку дивовижним чином здогадалася про твої почуття. Які тут доповнення? Чи на випадок провалу цієї місії в тебе в запасі є ще кілька помийних ям? Ну ж бо, поділися планами на літо!

Мене аж розпирало від злості і на себе, слабохарактерну, нездатну раз і назавжди впорядкувати своє життя, і на нього, відірваного від реальності дурня, гіршого за ілеську принцесу, і на заповзятливого Джиммі, який чудово знав, чий бік я виберу у фіналі!

Король опустив погляд, напружено смикнув куточком рота.

– Я нічим не ризикую, – сказав, уникаючи дивитися мені у вічі. – Мене не треба рятувати. Я збирався збрехати, покаятися і благати про допомогу, але це за межею моїх сил. Я не хочу так чинити, любове моя. Правда полягає в тім, що у тебе немає причин залишатися поряд зі мною. Мені нічого не загрожує.

– Джиммі бреше?

Та кому ж вірити? Один недомовляє, другий недообманює, а я, довірлива роззява, жалкую про свою нездатність робити дурниці на емоціях і подумки шукаю шляхи їхнього примирення!

– Щодо того, що може легко отримати Ельхарію, – ні, – заперечливо хитнув головою Айлон. – Але я маю вагомий аргумент на свою користь.

– Дуже хочу його почути, – вклинився Джиммі.

Я виринула з кільця рук короля. Він послухався без заперечень, навіть відступив до краю майданчика, даючи мені більше простору.

Як дбайливо… Стукнути б його чимось важким, пожаліти, вилікувати і пробачити… Може, тоді він би зрозумів, чого варте запізніле каяття!

– Мені теж цікаво, повелителю. Я зла на тебе, але зацікавлена. Сподіваюся, це щось грандіозне.

– Ти зла, бо Ромі Матеньро розповів, чому не прийшов убивати тебе особисто, – ніяк не міг заткнутися Джиммі. – Ти вважала, що причина – його дружні почуття, а насправді він надто втомився після Єна Ігореса, зірвав спину і ледь не зламав шию у городі бабки Клю. Я радив вибрати інший день для з’ясування стосунків, але король і так надто довго таїв усе в собі. Можна, я закінчу ваш змістовний діалог, і ми перейдемо до справді важливих речей? «Кохання моє, я люблю тебе! – Я теж, і що? – Я помилився, вибач! – Нізащо. – Я загладжу вину, клянусь! – Тобі це дорого обійдеться. – Я купив фургончик із морозивом. – Тобі пробачено, коханий, на роки вперед!» – з виразними інтонаціями продекламував урлук. – На цьому ліричну частину завершено, повертаємось до суті. Що ти можеш запропонувати, володарю?

– Тобі нічого, а Ельхарії… – Айлон невпевнено глянув на мене. – Я помітив, що Ельхарії дечого бракує, – продовжив твердо. – Урлуки зі мною згодні.

Джиммі став білішим за крейду. В житті б не повірила, що урлук здатний на емоціях змінитися в обличчі, якби на власні очі не побачила, як розширюються його зіниці та бліднуть губи.

– Це неможливо, королю, – прозвучало аж ніяк не так самовпевнено, як раніше. – Магія пішла з цього світу разом із Лаорнією. Те, що тобі доступне, – не більше ніж її відлуння.

– Мені вистачає, – безтурботно повідомив Айлон. – І вистачить.

На кілька секунд сонце сховалося за невеликою, майже прозорою хмарою. Прохолодніше не стало, але мороз пробіг спиною від благоговіння, з яким дивився Джиммі. У цьому було щось нелюдське і лячне. Я ніби була присутня під час великого таїнства, хоча, якщо чесно, давно звикла до магії і сприймала і її, і розмови про неї як буденність.