Королева острова Мрій. Рідний край

– А-апчхи! – викрутилася лекторка і, тільки-но губернатор розтиснув пальці, дозволяючи їй взяти хустинку, відгородилася від нього книгою. – Перепрошую, вітер і пил.

– Не Отіс, а пан ді Емшис, губернатор Аєрських островів. – Тир не впізнавав свій голос, сповнений сказу і презирства. – Дружину зневажає, але ніколи не розлучиться, має позашлюбного сина і щонайменше трьох постійних коханок, а тимчасових навіть не запам’ятовує за іменами.

– Відмінно, синку, тепер я знатиму, що написати у своїй короткій біографії для «Аєрського вісника».

Тир аж скипів. Про таких, як губернатор, кажуть: «Позичив очі у собаки». Йому ж узагалі невідомий сором! Будь-який бруд як з гусака вода… І знаходяться ті, хто ним захоплюється! Ще й хвалять за ліберальні погляди! Чому до людей не доходить, що загравання ді Емшиса до рибачок – це не турбота про бідні верстви населення?!

– Мила пані лекторко, ви вже вирішили, де зупинитися? – тим часом заливався солов’єм губернатор. – Буду щасливий, якщо ви скористаєтеся моєю гостинністю. У мене прекрасний будинок із відокремленим пляжем, де жоден жовторотий нахаба з роздутою самооцінкою не завадить вам насолоджуватися сонячними ваннами.

– Якось я не стримаюся, стара ти безмозка мавпо, – не витримав Тир.

Ді Емшис відразу стрепенувся, хоча колись ставився до прилюдної грубості від незаконнонародженого сина як до дитячих істерик: ігнорував повністю.

– Дякую, синку, що нагадав. – Він повернувся до лін Артена і поклав руку тому на плече. Начальник зиркнув на неї з недобрим прищуром, але утримався від з’ясування стосунків. – Пам’ятаєш медіума, якого ми з тобою заштовхали в сортирну яму і протримали там три доби?

– Ви заштовхали, пане губернаторе, – крізь зуби промовив лін Артен. – Я лише переконав медіума не писати заяву.

– Яка різниця, хто штовхав, а хто відмазував? – відмахнувся від деталей ді Емшис. – Якби ми помінялися місцями, я б зробив для тебе те саме, друже. Так ось, той щербатий огризок із дев’яносто восьмої спроби відшукав труп. Подробиць поки не знаю, але небіжчик точно помер не своєю смертю. Кого поставиш на діло? Тільки не кажи, що візьмешся сам, ти мені потрібний для ельхарців, я тобі не дам ні хвилини вільної.

– Нехай Ойлаф витягне дупу з крісла, йому це піде на користь.

– Ну… Емм…

Вперше в житті Тир побачив на обличчі губернатора тінь зніяковілості. Це було не меншим дивом, ніж поява примари в покинутому селищі карнаїтів.

– Що? – Начальник глянув уважніше: спочатку на ді Емшиса, потім на свого молодшого інспектора. – Ні.

– Ойлаф подав заяву на звільнення за власним бажанням, – наполягав губернатор. – Боїться провалитись і розчарувати Ельхарію. З Ілесії заміну не пришлють, сам розумієш. Хтось має піти на підвищення.

– Точно не хлопчина без досвіду, – відрізав лін Артен, і Тир задихнувся від обурення, зрозумівши, заради кого старається ді Емшис.

– Саме так! Звідки взятися досвіду, якщо у нас немає серйозних справ? А тут як подарунок долі: старий жмур! Будь людиною, дай моєму хлопчику шанс навчитися чогось нового. Я б тобі не відмовив.

– Ти привіз моїй дочці крокодила! – гаркнув начальник, багровіючи від гніву. – На її восьмий день народження! І хімічну лабораторію на дев’ятиліття!

– А я про що? Твоя дочка завжди отримувала те, що хотіла. То допоможеш? Я ж не вимагаю, щоб ти віддав моєму спиногризу кабінет Ойлафа, хоча там син працював би набагато ефективніше. Гей, друже, ау! Чуєш мене? Якийсь ти загублений.

Лін Артен понад хвилину витріщався вдалечінь, потім перевів ясний погляд на Тира.

– Хочеш?

– Хочу. – А навіщо брехати, хто не хоче вести власне розслідування? – Але не буду…

«…користуватися заступництвом губернатора. Краще здохнути», – лишилося недомовленим.

– Ще й як будеш, – відрізав начальник, – у нас не голосування. Швидко розберися з лекторкою і чеши на місце злочину. Якщо хтось почне обурюватися, скажеш, хто перший встав, того й капці.

– А якщо капці зайняті? – У Тира забилося серце від швидкої зміни приємних і тривожних передчуттів.

– Напередодні жахіть Ельхарії? І не мрій. Але якщо все ж таки знайшовся герой, працюватимете в парі. Завдання зрозуміле? Вперед!

– Так, начальнику! – Пригнічений настрій незграбно стрибнув угору – зовсім як шкодлива кобила, що доїла клумбу і обривала низьке гілля живоплоту, який оточував портову забігайлівку. – Я не підведу!

– Лекторку забув! – наздогнав Тира біля воріт окрик лін Артена. – Не кидай її у дворі, а знайди Толу і роз’ясни, що й до чого.

– Ох, не бачити мені онуків, – поскаржився губернатор. – Таке безглуздя росте… Ну прямо як ти, друже. Гей, синку! Не смій везти дівчину на тій таратайці, візьми мій екіпаж. Як щодо пива? – адресувалося начальнику поліції. – Я пригощаю!

Подумки вилаявши себе на всі лади, Тир повернувся до Шиль, саквояжу та книг.

– Я постараюсь вас не затримувати, – промимрила вона. – Вибачте…

– Все гаразд, це моя помилка.

Хоча загалом ді Емшис мав рацію. Коли на одній чаші терезів було товариство блакитноокої красуні, а на іншій – таємничий труп, розслідування однозначно переважувало. Звичайно, якби Шиль проявила хоч краплю зацікавленості, терези різко хитнулися б у інший бік, але Тир не сумнівався: у цьому напрямі йому ловити нічого, тож не варто й намагатися.